Подорожні
Кримськотатарська народна казка

Вирішили якось четверо односельців, що жили поблизу Судака,— тесля, кравець, швець та знахар — піти в Бахчисарай на святковий базар, заробити трохи грошей. Взулися вони у свої найміцніші черевики, взяли торби з інструментами і зіллям та й вирушили в Бахчисарай. Шлях був неблизький — пішки від самісінького Судака.
Ішли вони, йшли, заскочила їх ніч. Боязко зробилося друзям: гуде вітер, вовки виють, шакали скиглять, листя на деревах шелестить,— здається, що ось-ось на них накинуться дикі звірі. Спустилися друзі в лощину, за палили багаття і вирішили спати по черзі. В першу ніч чергувати випало теслі.
Сидить тесляр біля вогнища, підкидає сухі гілки. Розморило його, очі злипаються. Щоб не заснути, відшукав він серед паліччя химерного корча, уважно обдивився його зусібіч і вирішив вирізати з нього ляльку. Струже тесляр гострим ножем дерево і мугиче свою улюблену пісню. Вранці, коли виглянуло сонце, в руках у майстра замість химерного корча була усміхнена дівчинка.
Наступної ночі вартувати випало кравцеві. Він, щоб не заснути, вирішив пошити для дерев’яної ляльки одяг. Дістав з торби нитки, голку, клаптики різних тканин, і до ранку в ляльки було святкове вбрання. Милується кравець своєю роботою і примовляє:
— Була б ти, дочко, жива, здійняла б зараз ручки й затанцювала для мене хайтарму. Ось так! — він навіть показав ляльці, як в його селі діти танцюють хайтарму.
Третьої ночі чергував швець. Взяв він у руки ляльку, зодягнуту в смугасті штани-шаровари, оксамитове платтячко, з-під якого виглядали босі ніжки, згадав свою маленьку дочку, подумав про те, що в ляльки, хоч вона й дерев’яна,— мабуть, мерзнуть ніжки. Подумав та й вирішив пошити їй чобітки. Шиє і, щоб не хотілося спати, розповідає ляльці казки, такі ж самі, які він вигадав для своєї маленької донечки.
На ранок чобітки були готові. Надів їх ляльці швець, помилувався на свою роботу та й каже:
— Була б ти, дочко, жива, навчив би я тебе співати й танцювати. Подорожні були вже недалеко від Бахчисарая, коли їх застала в дорозі четверта ніч. Цього разу чергувати випало знахарю. Він сидів біля вогнища, тримав у руках ляльку і, щоб не заснути, наспівував відомі молитви й заклинання, за допомогою яких він лікував у своєму селі людей. Нашепотів він ляльці заклинання в одне вушко, в друге, аж дивиться — ожила в ляльки голівка і почала повертатися то в один бік, то в інший.
Здивувався знахар: прочитав ще одне заклинання — в ляльки ожили руки, ще одне — ожили ноги. Під кінець знахар прочитав молитву — і лялька заговорила!
Прокинулися тесляр, кравець, швець, дуже здивувалися, а лялька їм і каже:
— Добридень, тесляре, добридень, кравчику, добридень, шевчику! Я дуже вдячна вам за те, що ви мене змайстрували. І вам, знахарю, що ви мене оживили.
Дівчина заспівала улюблену пісню тесляра, затанцювала хайтарму, розповіла казку, прочитала молитву, яка її оживила.
Прийшли друзі на святковий бахчисарайський базар, розклали інструменти, трави, вироби, амулети для замовників. А щоб люди не проходили мимо, виставили на показ ляльку, і незабаром довкола друзів зібралось чималенько людей. Вони з подивом роздивлялися живу ляльку, яка співала, танцювала, промовляла заклинання, розповідала казки.
В цей час повз них проходив ханський візир. Побачив він дерев’яне диво й умовив селян показати це диво самому хану та його дітям. Зібрали друзі свої речі і пішли до ханського палацу.
Як побачили ханські діти живу ляльку, почали умовляти батька купити її. Хан запропонував друзям купу золота за ляльку, але ті відмовилися її продати. І ось що промовив знахар, найстарший за віком серед них:
— О великий і могутній хане! Ми не можемо продати живу ляльку, адже це наша дитинка, наша донечка. Ми подаруємо її вашим дітям, але з однією умовою, що вони не будуть її ображати, а поводитимуться з нею як з рідною сестрою...
Хан щедро обдарував їх, наказав дати кожному коня з власної конюшні. Повернулися друзі до себе в село, зарізали по барану, влаштували свято для односельців і розповіли їм цю дивну пригоду про живу ляльку.

Переклад українською
Данила КОНОНЕНКА