Подарований сон
Кримськотатарська народна казка

У далекі часи жили в одному селі двоє друзів — Асан і Гасан. Асан пас сільську череду, а Гасан збирав у лісі сухі гілки дерев, складав їх у в’язанку і носив у місто продавати. Ось так вони й жили: вставали рано, лягали спати пізно, а коли випадали рідкісні дні поганої погоди, коли худобу не виганяють на пашу, коли в лісі мокро і холодно, друзі розпалювали вогонь і, сидячи біля нього, розповідали один одному всілякі історії.
Одного разу Асан побачив сон: одна велика і дві маленькі зірки скотилися по срібному променю з високого небосхилу прямо йому на долоню. Асан розповів цей сон Гасану.
Через кілька днів Гасан, продавши на базарі свою в’язанку дров, купив коржів, сиру, а решту грошей віддав ворожці, котра сиділа біля входу на базар, і попросив розгадати сон Асана. Розсипала ворожка пригорщу різнокольорової квасолі і каже:
— Срібний промінь — це далека дорога. Велика зірка — це кохання, яке прийде до того, хто відважиться на цю дорогу. А дві маленькі зірки — це діти...
Повернувся Гасан додому, розповів Асану розгадку його сну і запитав: чи зважиться Асан вирушити в далеку дорогу? На що Асан відповів:
— Не можу залишити своїх старих батьків. Але, якщо ти хочеш, я можу подарувати цей сон тобі. Мені бабуся, коли був я маленьким, розповідала, що коли від щирого серця подарувати свій сон іншій людині, то сон може здійснитися. Бери цей сон собі, я його дарую, але за однієї умови: якщо сон збудеться, ти обов’язково пошлеш мені звісточку, що живий-здоровий, що не забув про нашу дружбу.
Гасан дав слово Асану виконати його прохання і вирушив у дорогу. Три роки блукав по світу Гасан. У різних країнах побував, ума-розуму набрався. Одного разу ніч застала його в дорозі. Іде він сам-один дорогою, і раптом його наздогнав вершник із запасним конем. Порівнявся вершник з Гасаном, кинув йому в руки повіддя і сказав: «Ось кінь. Стій і чекай». Сказав і помчав у темряву.
Стоїть Гасан, тримає коня за повід і не знає що йому робити. Минув якийсь час, під’їжджає до нього другий вершник і каже:
— Сідай на коня, поїхали! — і додав: — Поспішай, за нами може бути погоня.
Гасан стрибнув на коня і кинувся вслід за вершником. Зупинилися вони аж на світанку, щоб дати коням перепочити, і почали з подивом розглядати один одного. Вершник — невисокий юнак, сподобався Гасану. Гасан із задоволенням відповідав на всі його запитання, але сам запитувати не наважувався. Чекав, чим все це скінчиться.
Він зрозумів, що той цікавиться, хто такий Гасан, звідки родом, з якої сім’ї, усі ці запитання задає неспроста. Певно, юнак хоче знати, чи чесний і порядний чоловік його випадковий попутник. Чи не затаїв він у серці якогось зла? Одного разу, коли вони зупинилися на нічліг, юнак розповів йому таку історію:
— В давні часи в одному місті жив старий чоловік, в якого було троє синів. Якось старий відчув, що наближається смерть. Зібрав він синів, заповідав їм бути чесними, справедливими, не зазіхати на чуже добро, жити зі своєї праці. Потім він покликав кожного з синів окремо. Спочатку найстаршого. І ось що він йому сказав:
— Сину мій, в саду під старою грушею закопаний горщик із золотом. Брати твої ще молоді, ти найстарший, ти знаєш ціну грошам. Візьми золото і розумно витрачай його на братів. Будь замість мене для них батьком. Навчи їх доброго ремесла.
Син вийшов від батька задоволений, гадаючи: «Батько мене любить більше, ніж братів. Тому й розповів мені про свою таємницю». Тим часом батько покликав середульшого сина і сказав йому:
— Сину мій, в саду під старою грушею закопав я про чорний день горщик золота. Старший брат — людина самостійна, він сам заробляє собі на хліб. У мене серце болить за молодшого. Візьми золото і допомагай молодшому братові стати твердо на ноги. Буде потреба — допоможеш старшому.
Під кінець батько покликав молодшого сина і каже:
— Дитино моя, я дуже хворий. В саду під старою грушею я закопав про чорний день горщечок із золотом. Брати твої вже дорослі, можуть самі заробити собі на хліб. Ти ж ще молодий, і тобі потрібна допомога, щоб стати на ноги. Візьми золото, але витрачай його розумно. Треба буде — допоможеш братам.
Через кілька днів старий помер. Сини поховали його, поминки влаштували, а наступного дня старший покликав братів і каже:
— Перед смертю батько сказав мені, що в саду під старою грушею він закопав горщик із золотом. Я сьогодні розкопав землю під деревом, але горщика не знайшов. Кому з вас він розповідав про це золото?
Середній і молодший призналися, що батько перед смертю розповів їм таємницю. Але обидва в один голос сказали, що золота вони не брали.
Вранці старший брат повів своїх братів до казія і розповів судді про суть справи. Казій їм і каже:
— Отже, ви прийшли дізнатися чи не обманив вас батько перед смертю? Я добре знав вашого батька і, перш ніж відповісти на ваше запитання, я розповім вам одну давню історію.
У давні часи, в одному селі жили по-сусідству юнак і дівчина. Вони разом росли, гралися, вчилися. Настав час — покохали одне одного. Але трапилось так, що чоловік, який жив на іншому кінці села, заслав сватів, і батьки дівчини дали згоду на шлюб. Коли наблизився день весілля, дівчина прийшла до юнака і все розповіла йому. Юнак запропонував їй утікати, але дівчина не погодилася. Ось що вона йому сказала:
— Якщо я так зроблю, мої батьки помруть від ганьби. Адже вони дали слово і взяли подарунки від жениха. Я повинна скоритися долі. Я прийшла попрощатися з тобою і подарувати на пам’ять кисет, який вишила своїми руками. Нехай він нагадує тобі і про наше кохання.
— Якщо хочеш попрощатися зі мною і зробити мені подарунок, прийди сюди відразу після закінчення весілля, тоді й подаруєш мені кисета,— сказав джигіт.
Настав день весілля. Наречену відвезли в дім жениха і провели до святково прибраної кімнати. Коли закінчилося весільне бенкетування, жениха також провели до цієї кімнати. Він підійшов до нареченої і бачить, що вона сидить сумна й задумана. «Чому ви такі зажурені,— запитав він,— адже сьогодні для нас з вами радісний день!»
Дівчина розповіла жениху про свого сусіда, про свої почуття до нього. Нічого від нього не приховала. Навіть кисет йому показала. Подумав жених та й каже: «Коли ви дали обіцянку, то підіть і попрощайтеся. Якщо ви боїтеся ночі, то я вас проведу».
Дівчина подякувала женихові за доброту, за довір’я і пішла на інший кінець села сама.
Коли дівчина у весільному вбранні увійшла в дім джигіта, він був дуже здивований. Дівчина розповіла йому про розмову з женихом, про його рішення. Джигіт був вражений благородством цього чоловіка і, взявши кисет, назавжди попрощався з дівчиною.
Не встигла дівчина вийти на дорогу, як її схопили злодії і привели до свого отамана. Отаман, побачивши на дівчині весільне вбрання, сказав, що він бере її собі за дружину. І ще він запитав її, чому вона, не злякавшись нічної темряви, сама-одінісінька йшла безлюдною дорогою. Дівчина розповіла отаману про весілля, про прощання з коханим.
Отаман вислухав і задумався. І ось що він сказав:
— І джигіт твій, і чоловік виявили високі почуття благородства. Але й ми, розбійники і злодії, не поступимося їм в благородстві. Скажи, де дім твого чоловіка і ми тебе проведемо, щоб тебе ніхто не скривдив.
За наказом отамана розбійники відвели дівчину в дім чоловіка... На цьому місці суддя перервав свою розповідь.
Попутник Гасана також замовк і, освіживши горло джерельною водою, запитав:
— Як ви гадаєте, кому по праву належить дівчина: джигіту, який її кохав, жениху чи отаманові злодіїв?
Гасан відповів:
— Благородство жениха вище за благородство інших, бо він своїм вчинком викликав на благородний вчинок і джигіта і отамана...
Попутник Гасана схвально кивнув головою і продовжив свою розповідь:
— А тепер слухайте, чим скінчилася історія з золотом. Суддя також запитав братів, хто з них трьох найблагородніший.
Старший сказав:
— Благородний жених, бо він, не знаючи дівчини, довірився їй і дозволив піти попрощатися з коханим.
Середульший брат сказав:
— Благородний джигіт, який кохав дівчину. Вона двічі приходила до нього в дім і обидва рази він повівся з нею благородно.
Молодший брат сказав:
— А я вважаю, що найблагородніше вчинив отаман злодіїв. Злодії часом вбивають людину через однісіньку монету. А тут, коли здобич сама прийшла до них у руки, вони не тільки не посягнули на честь дівчини, на її багате вбрання, а й навіть провели її додому.
Тоді казій підвівся і сказав:
— Ну ось, ваша суперечка й вирішилась. Недарма кажуть, що ворон ворону ока не виклює. Лише злодій встає на захист злодія. Так що горщечок із золотом знаходиться у вашому домі, і викопав його з-під дерева ваш молодший брат.
Молодший брат погодився з рішенням судді і попросив у старших пробачення. Сказав, що так він вчинив тільки тому, що був упевнений у тому, що тільки йому одному батько довірив таємницю.
На світанку Гасан і його попутник вирушили в дорогу. Під вечір вони були вже біля стін великого міста. А коли опинилися у великому, багато вбраному домі, юнак покликав слугу і наказав йому запросити в гості старійшину кварталу, муллу та шанованих людей. Через деякий час слуга повернувся і сказав, що все готове для прийому.
Гасан вже давно зрозумів, що юнак — господар цього багатого і красивого дому. Але трапилося й те, чого він не очікував, юнак сказав Гасанові:
— Будь ласка, йдіть і зустріньте почесних гостей. Пригостіть їх добре. Затим попросіть, щоб мулла обвінчав нас. Віднині ви господар цього дому і голова сім’ї, а я — ваша дружина.
З цими словами юнак зняв з голови шапку, і здивований Гасан побачив, що це не юнак, а дівчина.
Через сорок днів після весілля Гасан влаштувався на роботу в палаці падишаха. Минув рік — і про нового працівника знав сам падишах. Знав, що цьому чоловікові можна доручити будь-яку роботу, і він виконає її з честю. В Гасана з’явилося багато друзів, але й недругів виявилось не менше. Вельможі заздрили, що падишах усе частіше й частіше доручає прибульцю найвідповідальніші справи і що вже удостоїв його найвищої нагороди.
Якось дружина каже Гасану:
— Ми немало подарунків одержали від падишаха. Не завадило б і його запросити до нас у гості.
Гасан послухався дружину і вчинив так, як вона сказала. Але падишах перш ніж дати.згоду наказав своєму візиру:
— Піди і поглянь, як живе Гасан, який в нього дім. Чи настільки він багатий, щоб запрошувати в гості падишаха і його візирів?
Візир перевдягнувся вуличним торговцем і прийшов у дім Гасана. Тут він і побачив його дружину. Вражений, підійшов до господині дому й сказав їй:
— Так ось ти де, красуне. Ти перехитрила мене тоді і вислизнула з моїх рук. Тепер ти від мене нікуди не подінешся!
Візир, забувши, що зараз він усього лише вуличний торговець, ухопив жінку за руку. Вона злякалася і закричала. Слуги з палицями в руках накинулися на насильника, побили його і виштовхали за ворота.
Наступного дня візир прийшов до падишаха і почав вихваляти дружину Гасана:
— О ясновельможний! Така красива жінка гідна бути дружиною самого падишаха. Якщо ви того бажаєте, я можу вам порадити, як це зробити...
Падишах викликав Гасана і сказав:
— Я не можу піти до тебе в гості і ось чому. В мене захворіла дочка і вилікувати її можна, скупавши в молоці буйволиць. Візьми з собою в дорогу все, що тобі необхідно, і без молока не повертайся.
Сумний прийшов додому Гасан. Розповів дружині про доручення падишаха. Дружина розсміялась:
— Це зовсім не найважче доручення!
Дружина зібрала Гасана в дорогу, дала йому торбинку з пахучою травою і сказала:
— Три дні будеш їхати степом на захід сонця. На третій день на твоєму шляху з’явиться велике озеро. До цього озера на водопій приходять дикі буйволиці. На стежці, біля води розсип половину трави. Першою по стежині піде старша буйволиця. Коли вона нап’ється, ти сміливо підійди до неї і дай понюхати торбинку. Понюхавши цієї трави, буйволиці підуть за тобою хоч на край світу.
Минуло всього десять днів, і все місто з острахом і подивом дивилося, як в’їжджає в місто Гасан, а слідом за ним йде ціле стадо диких буйволиць. Гасан привів стадо до палацу, піднявся до падишаха і каже:
— О ясновельможний! Господар стада диких буйволиць сказав, що тільки свіже молоко може вилікувати вашу дочку. А подоїти буйволиць повинні найбільш близькі вам люди.
Падишах і його візирі глянули з вікон палацу на майдан, де грізно виставивши роги, стояли дикі тварини й оніміли від страху. Першим отямився падишах:
— Я накажу гідно відзначити тебе за те, що ти виконав таке відповідальне доручення. Але, поки тебе не було, табіби вилікували мою дочку. Отож можеш відпустити це стадо в степ.
Гасан пішов, а падишах і його візирі довго міркували, як їм позбутися Гасана, і ось що надумали: падишах покличе до себе Гасана і скаже:
— Нещодавно я отримав листа від свого друга, заморського султана. Він пише, що надіслав мені в подарунок дванадцять верблюдів, вантажених зливками золота. Цей караван давно вже повинен був прибути в нашу столицю. Певно, десь на шляху його перехопили розбійники. Я доручаю тобі відшукати цей караван і привести його сюди.
Повернувся додому Гасан і розповів дружині про нове доручення падишаха.
Вислухала його дружина і каже:
— Ось тобі амулет. Три дні будеш їхати на схід сонця. На третій день побачиш чудесний сад. Сміливо в’їжджай у нього і передай дівчині, яка тебе зустріне, цей амулет.
Три дні їхав на схід сонця Гасан. На третій день зупинився біля воріт чудесного саду. Ворота відчинилися, і Гасан сміливо в’їхав туди. Зустріла його дівчина, дуже схожа на його дружину. Гасан зістрибнув з коня, уклонився і подав дівчині амулет.
Дівчина запросила гостя в дім, посадила за стіл, і під час трапези Гасан розповів їй, з яким дорученням він приїхав.
— Так ви, виявляється, наш зять. Ваша дружина — моя старша сестра, яку в нас викрали. Я дуже скучила за нею. Завтра на світанку вирушимо в дорогу.
Через три дні Гасан, сестра його дружини та її слуга були вже в місті. Сестри зустрілися і довго витирали сльози радості на очах. Наступного дня слуги очистили двір від речей і застелили землю тонким шовковим полотном. Сестри вийшли в центр двору, прочитали заклинання і почали ходити по колу. Щоразу, коли вони ступали, за ними залишалися зливки золота.
Дванадцять верблюдів, навантажених золотом, привів до палацу Гасан. Він прийшов до падишаха й сказав, що Диви пустелі допомогли йому розшукати загублений у пісках караван. Падишах і його візирі спустилися вниз, аби пересвідчитися, що кожен в’юк наповнений зливками золота.
Довго міркували падишах і його підступні візирі, як їм зжити зі світу удачливого слугу. І ось що вони придумали. Викликає падишах Гасана і каже йому:
— Останнім часом я почуваюся дуже кепсько. Нещодавно приснився мені сон: прийшли до палацу батько, мати, мій царствений дід і його дружина. Прийшли, хочуть мені щось сказати, але не можуть. Я зрозумів, що вони чомусь на мене ображені, але висловити свою образу тут, на цій тлінній землі, не можуть. Я прошу тебе виконати моє останнє доручення. Якщо ти його виконаєш, я не пошкодую для тебе півцарства.
— І що я повинен зробити? — запитав Гасан.
— Вирушай на той світ, знайди моїх рідних і запитай, чому вони на мене образились, що я мушу зробити, аби повернути їм спокій.
Гасан повернувся додому і про все розповів дружині. Дружина порадила йому піти до падишаха, попросити в нього сорок днів терміну і сорок овець. Гасан так і зробив.
У ніч на сороковий день дружина і сестра перевдяглися в одяг своїх служниць, вийшли з міста і набрали багато золи. Повернувшись додому, вони одягли на Гасана старий порваний халат, вимазали йому сажею ноги, руки, обличчя, обсипали з голови до ніг золою. Потім написали падишаху листа від імені його рідних і близьких, пропалили папір у кількох місцях, дали його в руки Гасану і навчили, як тому поводиться і що говорити.
Удосвіта Гасан пішов до палацу. Він ішов вулицею і голосно вигукував:
— Не хочу, не хочу я жити на цьому світі! Недобрий наш світ! На цьому світі тільки горе і біди! Язик мій німіє, серце спалює печія! Який прекрасний і добрий той світ! Тільки на тому світі є справжнє життя!
Поки Гасан дійшов до палацу, падишаху і візирам вже доповіли, що Гасан повертається з того світу. Передали дослівно все, що він говорить. Вигукуючи і плачучи, увійшов Гасан до палацу і, упавши падишаху до ніг, подав листа.
— О ясновельможний! У цьому листі ваш батько, ваша матінка, ваш царствений дід і його дружина, на моє прохання, написали, чому вони образилися на вас. Там я зустрів і батьків ваших візирів, у листі є рядочок і про них.
Ледь падишах і візирі закінчили читати листа, Гасан почав корчитись і плакати:
— Тільки там, на тому світі блаженство і безмірна радість! Той світ — насолода, цей світ — місце прикростей і образ! Відпустіть мене якнайшвидше. Я піду на той світ, я більше не можу жити на цьому світі! Той, хто побував там, ніколи, ні за які царства не погодиться дихати брудним повітрям цього мерзенного світу! Відпустіть мене!
Прочитавши листа, падишах і візирі розчулились, їхні очі наповнилися слізьми... Падишах попросив Гасана розповісти, якою дорогою ішов він на той світ, чи важко йому було і, вислухавши відповідь, запитав:
— А чи могли б і ми побувати там? Ось що відповів Гасан падишаху:
— О ясновельможний! Накажіть скласти на майдані триста сажнів сухих дров, триста копиць найпахучішого сіна. На все це потрібно вилити сто чанів запашної олії. Підпалити все це може тільки той, хто побував на тому світі. Але спочатку він повинен запалити смолоскип від самого сонця, бо лише священний вогонь передасть вогнищу чарівні символи того безсмертного світу.
Весь тиждень заготовляли на майдані дрова, сіно, бочки із запашною олією. Дружина дала Гасанові смолоскип і сонячне скло, зодягла його в незвичайний одяг, бо падишах доручив йому підпалити вогнище.
Ясного сонячного дня, святково одягнуті падишах, візирі, знатні вельможі вишикувались біля драбини на платформу, встановлену поверх дров. Падишах привселюдно оголосив Гасана падишахом на той час, поки його тут не буде. Гасан передав падишаху шовковий шнур і порадив, коли вони піднімуться нагору, нехай прив’яжуться один до одного, щоб хтось не відстав у дорозі.
Падишах і вельможі піднялися нагору. Гасан відставив драбину, за допомогою сонячного скла запалив факел і урочисто пішов по колу, підпалюючи сіно і дрова, що лежали впереміж. В одну мить величезне полум’я спалахнуло під небо. І поки вогнище горіло, музиканти щосили дули в мідні труби, а барабанщики били в барабани.
Минуло небагато часу, і величезне вогнище згоріло дотла, піднявши на небо злого падишаха і його зажерливих придворних. Попіл, що залишився від вогнища, склали в міцну дубову бочку і закопали в самому центрі майдану.
Гасан, ставши головною людиною в державі, зібрав відомих своєю чесністю і порядністю людей і обрав з їхнього числа візирів, суддів, хранителів казни, збирачів податків, тлумачів законів. У країні настав мир і спокій.
Одного разу під час відпочинку Гасан сидів у саду і грався зі своїми дітьми — сином і дочкою. Поруч сиділи дружина і її сестра. Гасан, дивлячись на сина, пригадав, як він зустрів дружину в одязі юнака і запитав:
— Люба моя, я й досі не зрозумів, чому побачивши тебе, візир падишаха намагався зжити мене зі світу?
Дружина усміхнулася у відповідь і ось що йому сказала:
— Надовго ж вистачило у вас терпіння не розпитати мене про все. Ви, напевно, вже здогадались, що я і сестра походимо з роду пері. Виростали ми з сестрою в тому самому чудесному саду, де ви вже побували. Якось повз наш сад проїжджав падишах сусідньої держави. Він побачив мене і вирішив взяти до свого гарему. Темної ночі слуги падишаха викрали мене і привезли до палацу. Падишах призначив день весілля, а сам на радощах поїхав на полювання. В падишаха був візир. Він зглянувся на мене, пообіцяв визволити мене з палацу і відвезти до сестри в сад. Я повірила йому, гадала, що маю справу з чесною і порядною людиною. Він таємно приніс мені одяг джигіта і підкупив одного з конюхів. Мені він сказав, що буде чекати неподалік міста.
В умовлений час я перевдяглася в чоловіче вбрання, прокралася на конюшню, стрибнула на осідланого коня і помчала геть! Конюх же раніше від мене поїхав до візира із запасним конем. Але візир збився з дороги, і конюх замість нього віддав повіддя коня вам. Тож я зустріла на дорозі не візира, а вас. Значить так було визначено Всевишнім. Тепер я знаю, що візир хотів викрасти мене і запроторити навічно у власний палац далеко від міста. Тому, побачивши мене в місті і дізнавшись, що я ваша дружина, він вирішив нам помститися. Значить так навіщували зірки...
Коли дружина сказала: «Так навіщували зірки», Гасан згадав про сон, подарований йому Асаном, і слова Асана, котрі він сказав на прощання. Гасан розповів дружині й своячці про сон свого друга, про те, як ворожка на кольоровій квасолі наворожила йому його долю.
Гасан не став надовго відкладати справу, а вже наступного дня до сусідньої держави пішов караван верблюдів. Рівно через місяць караван повернувся, і Асан стояв перед падишахом. Гасан запитав у зляканого юнака:
— Скажіть, а чи у вас був друг на ім’я Гасан?
— Був. Ми з ним жили по-сусідству. Я пас овець і корів, а він носив продавати до міста дрова.
— Коли ви його бачили востаннє?
— Років п’ять тому. Він був для мене справжнім другом. Якось я побачив сон. З неба на мої долоні скотилося три зірки: одна велика і дві маленькі. Я розповів Гасану, і він попросив подарувати йому цей сон. Через той сон я втратив свого найкращого друга...
Асан тяжко зітхнув. Гасан запитав:
— А зараз ви упізнали б свого друга?
— Звичайно! В нього за вухом родимка, а на нозі шрам, його вдарив наш бик.
Гасан підвівся і показав Асану родимку за вухом і шрам на нозі. Вони обнялися і довго стояли мовчки, не годні стримати сліз. Незабаром Гасан оженив свого друга на своячці і влаштував бучне весілля.
Недарма кажуть у народі: «Що долею визначено наперед — те й збудеться!» І ще кажуть: «Якщо друг допоміг тобі стати щасливим, поділися з ним своєю радістю!»

Переклад українською
Данила КОНОНЕНКА