ДУРНИЙ ВОВК
Кримськотатарська народна казка

Жив колись на світі вовк. Був він злий і ненаситний: в овечу отару залізе - всіх овець заріже, до корів у загін забереться - всіх корів і телят задушить, у курник проникне - всіх курей загризе. Як не намагалися селяни вислідити його, нічого не виходило: вовк зробить свою чорну справу, наїсться уволю і піде далеко в ліс, куди мисливці не доберуться.

Одного разу вовк тяжко захворів: що не з'їсть - у животі починає пекти, ніби хтось вогнище в кишках запалив. "Мабуть це від того, - подумав він, - що я дуже багато худоби занапастив. Ось і покарав мене Бог". Помучився - помучився
вовк і поклявся: "Якщо я одужаю, то клянусь, що більше не доторкнуся до жодного барана, до жодного теляти, до жодної гуски".

Минув час, вовк одужав і пішов на полювання. Йде він лісом і дивиться на галявині бичок пасеться. Бичок злякався, кинувся тікати, а вовк наздогнав його та й каже:

- Не бійся мене, я тебе не чіпатиму. Я дав слово, що жодної тварини більше не занапащу.

Не повірив бичок вовкові, але вовк пройшов мимо і не доторкнувся до нього. Йшов вовк, йшов, а назустріч йому два барани. Злякались барани і - навтіки. Вовк наздогнав їх та й каже:

- Не бійтеся мене, я вас не чіпатиму. Я дав слово, що жодного барана не занапащу.

Не повірили барани вовкові, але той пішов собі геть. Йшов вовк, йшов, а назустріч йому кінь. Злякався кінь вовка і кинувся навтікача. Вовк наздогнав коня та й каже йому:

- Не бійся мене, коню, я тебе не чіпатиму. Слово таке дав і порушувати його не буду.

Не повірив кінь вовкові, але той пішов собі геть. Довго блукав вовк лісом, спробував ягоди жувати, плоди, опалі з дерев, - нічого не виходить. Повернувся вовк до своєї барлоги, ліг та й лежить. Лежить і чує, як в животі бурчить від голоду, як він стає безсилим. Лежав, лежав та й подумав: "І чого це я вирішив бути таким добродійником. І діди мої з полювання жили, і батьки. Чи ж я не вовк? Піду я та й пообідаю тим дурним конем".

Як вирішив вовк, так і зробив. Добрів він до коня і каже йому:

- Послухай, коню, я передумав, вирішив з'їсти тебе.

- Вирішив так вирішив, - відповів кінь, - тільки хочу тебе застерегти: мені в заднє копито попав залізний цвях, ти спочатку витягни його звідти, а потім Їж...
Підійшов вовк ззаду до коня. Кінь копита підняв та як вдарить голодного вовка в груди - той і розтягнувся на землі. Довго він лежав, поки не прийшов до тями, а потім вирішив пообідати баранами. Ледве добрів до них та й каже:

- Барани, я передумав, я вирішив вас з'їсти...

- Будь ласка, - кажуть барани, - їж якщо так вирішив. Але спочатку ти повинен розв'язати нашу суперечку.

- А за що ви сперечаєтесь? - здивувався вовк.

- Покійний батько залишив нам у спадщину ось цю землю, і ми ніяк не можемо її розділити. Проведи між нами межу, розділи землю на дві частини, - сказали барани і розійшлися врізнобіч.

Вовк став між баранами і думає-гадає, як йому землю розділити, а барани в цю мить я-як розбіглись, та як вдарили рогами з двох боків вовка, той ледь Богові душу не віддав.

Прийшов до тями та й думає: "От дурні барани, ледь не вбили мене. Піду я краще бичком поживлюсь"...

Ледве на ноги звівся вовк і побрів далі. Дістався до бичка та й каже йому:

- Бичок, я вирішив тебе з'їсти.

- Якщо ти такий голодний - їж будь ласка, каже бичок, - тільки спочатку зніми у мене з шиї обруч з дзвіночком.

Вчепився вовк за шкіряний обруч і нум тягнути його, а дзвіночок як задзвенить.

Почули селяни і мерщій на галявину. Оточили дурного вовка, і тут йому настав кінець.

Отож, дивись, якщо дав слово - тримай його!

Переклад українською
Данила КОНОНЕНКА