Як виховати дитину успішною та впевненою у собі

Кость Лавро

Ця стаття присвячена різноманітним способам батьківського виховання, що мають свої наслідки. Чи виросте дитина успішною, чи навпаки її чекатиме повна життєва невдача? Хто зможе відповісти на таке запитання, та як не нашкодити дитині бажаючи їй добра. Для розуміння сутності виховання важливо розібратися із тим, що ж призводить до того, коли в повній родині з успішними батьками виростають агресивні, невпевнені у собі, нещасливі діти. Чому у неповній, незаможній родині, можуть з'являтися успішні, сильні особистості. Зрозуміло, що формування особистості залежить від її особистісних рис, генетичних передумов, але провідний вплив чинить сімейне виховання.

У психологічній літературі стверджується, що ті виховні впливи які спрямовані на просуванні дитини до соціального ідеалу (досягнення успіхів у навчанні, особистому житті тощо) нерідко мають агресивні методи виховання. Серед таких методів можуть бути: приниження, образи, що й руйнують психіку дитини. Нерідко ми можемо чути образи у бік дитини за погану оцінку, несвоєчасне виконання нашого прохання, що зазвичай не є обґрунтованим. Як часто ми не дозволяємо дитині виразити власні почуття чи захистити свої погляди? Вплив агресивного виховання на дитячу психіку може спричиняти виникнення: пасивності, байдужості, страху життя, неможливості приймати самостійні рішення, відчуття незахищеності, самотності, породжуючи дезадаптацію особистості.

Спробуємо окреслити стилі батьківського виховання, що негативно діють на психіку дитини. Перелічені нижче стилі виховання запозичено із наукової літератури.

Першим негативним стилем виховання є гіпопротекція або емоційна скупість. Відсутність уваги до дитини, бездоглядність; відсутність цікавості до її внутрішнього світу; не встановлення обмежень, закритість до спілкування, формалізованість ставлення тощо
Наслідки для дитини: безвідповідальність, емоційна незрілість, агресивність, асоціальність, формування шкідливих звичок (алкоголізм, наркоманія).

Хаотичний стиль виховання. Відсутність єдиного підходу до виховання та конкретних вимог до дитини; суперечки між батьками у виборі виховних заходів; різка зміна настрою батьків у ставленні до дитини; непрогнозованість батьківських емоційних реакцій; непослідовність у взаєминах з дитиною, нерозуміння батьками власної батьківської позиції; необґрунтовані зміни заборон та дозволів, заохочень і покарань.
Наслідки для дитини: невпевненість, тривожність, імпульсивність, агресивність і некерованість поведінки.

Дитина як сенс життя батьків. Виховання для батьків є сенсом життя, прагнення оточити дитиною підвищеною увагою, оберігати без реальної необхідності, супроводжувати кожен крок, остерігаючись уявних небезпек, утримувати дитину біля себе, «прив'язувати» її до своїх настроїв і почуттів, вимагати від неї певних вчинків. Наслідки для дитини: дитячість у дорослому віці, посилення егоцентричних тенденцій, вибіркове засвоєння моральних норм, низька мотивація досягнень, залежність від інших.

Авторитаризм або виховання в жорстких умовах. Батьки віддають накази і очікують неухильного виконання; перевага віддається контролю, агресивно-командного впливу, прямому керівництву поведінкою дитини; диктат та насаджування волі батьків
Наслідки для дитини: замкненість, боязкість, дратівливість почуття пригніченості й сорому; бунтівна, конфліктна поведінка; почуття власної неспроможності, пасивність, безініціативність, безвідповідальність

Емоційне відкидання або материнська холодність. Неувага до потреб дитини, особливо – в емоційному контакті з батьками, відсутність ласки та тактильного контакту, формальне виконання батьками власних обов'язків по догляду за дитиною, підкреслена байдужість, маніпулятивна стратегія спілкування з дитиною, психологічний пресинг.
Наслідки для дитини: аутизм, агресивність, суїцидальні нахили, алкоголізм, наркоманія.

Виховання в умовах підвищеної моральної відповідальності Характерне для батьків, які переживають власну нереалізованість у певних аспектах свого життя; вибірково культивуються певні гідності і якості; завищений рівень очікувань відносно майбутніх успіхів дитини, покладання на неї непосильних та невідповідних віку обов'язків (наприклад, догляд за молодшими дітьми).
Наслідки для дитини: загострюється внутрішній конфлікт між власними бажаннями та очікуваннями батьків, самовідчуження, агресивність, інфантилізм

Страх зовнішнього світу, що культивується з дитинства у батьківській сім'ї, може породжувати боязкість, пасивність, острах брати на себе відповідальність, невпевненості у собі, конфліктність, агресивність тощо. Відбувається загострення внутрішньої суперечності: з одного боку дитина хоче бути собою та з іншого не хоче втратити любов батьків. Таке відбувається внаслідок втілення дитиною батьківської позиції коли формується певне ставлення до себе; «я люблю себе», коли відповідаю вимогам батьків (ідеалу) чи навпаки». Дитина приречена «заслужити» любов батьків, а значить, і добре ставлення до самої себе. За таких умов невдача поглинає активність дитини через самодокори, самокритику, самоїдство, почуття образи на батьків. Дитина психологічно (енергетично) блокується, адже витрачає енергію не на досягнення бажаної мети, а на переживання власної неповноцінності, меншовартості.

Дитина «втілює у себе караючих батьків» і переживання будь якої невдачі загострює само покарання. Такі люди, можуть жити образами та драмами минулого не усвідомлюючи їх вплив на його теперішнє життя. Вимоги які ставляться батьками перед дитиною у минулому створюють ілюзорність почуття любові: «Я тебе буду любити, якщо ти будеш гарно навчатися», «Буду дарувати подарунки якщо будеш слухняним», «Поводь себе гарно, а то віддам до дитячого будинку». Так, "любов" дорослих здобута слухняністю виявлялася призначеною зовсім не тому (не тій особі), ким дитина була насправді. Зокрема, захоплення її красою, обдарованістю, досягненнями базувалося саме на цих, досягненнях, а не адресувалась самій дитини. Тоді у дорослому житті можна зустрічати таке: «Я одружився (вийшла заміж) адже вона була так схожа на мою матір яка потурала мені», «Я тримаю власних дітей на емоційній відстані так краще для них (не усвідомлюючи повторення драматичної ситуації дитинства», «Для мене одруження та розлучення –життєва гра адже моя мати мала багато чоловіків, я звикла до змін». Таким чином у дорослому житті людина може несвідомо моделювати життєву ситуацію.

Натомість особи, чиє дитинство проходило в умовах гіперопіки є невитривалими, нездатними протистояти негативним впливам, вважають себе такими, що стоять поза критикою, осудом оточуючих. Свої невдачі вони схильні пояснювати несправедливістю, з боку інших та випадковим збігом обставин. Пасивність, сором'язливість, агресивність може бути обумовленою ″зніженим″ вихованням, для таких осіб є характерним нарцисизм, капризність, дратівливість підвищені вимоги до оточуючих, завищена самооцінка та водночас незграбність, повільність, поряд з ерудованістю, інтелектуальністю спостерігається безвідповідальність тощо. Такі люди хворобливо переживають власні невдачі, уразливі та мають труднощі у спілкуванні з однолітками. Виховання за типом потурання, є не менш деструктивним для психіки дитини ніж емоційна холодність та жорстокість.

Отже, яким чином виховувати дитину так, щоб не завдати їй психологічної травми та мінімізувати власні негативні реакції. Вам бажано притримуватися таких правил :

Ви повинні знати, що Ваша дитина не несе відповідальності за вашу емоційну реакцію. Ви можете виховувати дитину більш ефективно і робити це радісно, демонструючи їй спокій та любов. Звертайте увагу на свою поведінку, щоб визначити, яким чином Ви приходите до небажаних результатів у вихованні.. Діти можуть сприймати ваші вимоги повільно чи ігноруючи. Якщо ви будете тиснути на дитину, намагаючись прискорити її дії, ви лише матимете зворотній ефект. Спокійні діти поводяться краще, ніж діти які постійно піддаються стресу.

Ви не зумієте навчити свою дитину контролювати свої дії, якщо ви не в змозі контролювати власні. Коли дитина провокує вас – вона контролює ситуацію. Самоконтроль в будь-якій ситуації починається з контролю над вашою реакцією.. Слідкуйте за тим, що ви говорите своїй дитині. Якщо ви говорите їй: "Ти мене дратуєш. Ти робиш все занадто повільно. Ти змушуєш мене кричати", Ви дозволяєте їй керувати ситуацією.

Врахуйте те, що дітям необхідна мирна, гармонійна родина для того, щоб демонструвати гарну поведінку і позитивне, шанобливе ставлення. Злість, стрес, благання, суперечки, крики – найбільш неефективні способи виховання. Вони можуть стати для вас альтернативними способами виховання. Знайте, що дітям необхідно знати межі дозволеного поведінки. Важливо проаналізувати те, як ви думаєте про свою дитину. Якщо ваші думки призводять вас до злості і стресу, то саме ваші думки, а не дитина, є причиною проблеми.

Найбільш важливим елементом гарної поведінки дитини є теплі, надійні відносини з батьками, в яких проявляється взаємна повага. Своєю злістю ви не дозволяєте налагодити подібні відносини. Якщо вам необхідно проявити твердість, проявляйте твердість без залучення емоцій. Накладаючи на дитину обмеження в чому-небудь, проявляйте при цьому доброту. Будьте послідовні, і ваша дитина без зусиль зрозуміє, чого ви від нього вимагаєте.

Отже, наведені вище поради базуються на дослідженнях ряду психологічних шкіл та проведених наукових дослідженнях.

Калашник Ілона психолог Ph.D (New York, NY)