Літо

Зеленая травичка,
Прозорая водичка,
Край водички — дубочок,
За дубочком —лісочок.

А у лісі ягідки,
І квітоньки, і пташки,
І зайчики малесенькі,
І білочки рудесенькі.

Катерина Перелісна

До ріки

Нумо швидше до ріки
Всі гуртом купатись!
Нам сріблястої води
Нічого боятись.
На зеленім моріжку,
В лозах коло броду
Поскидаємо вбрання
І — шубовсть у воду!

Іванна Блажкевич

Здрастуй, сонечко!

Я всміхаюсь сонечку:
— Здрастуй, золоте! —
Я всміхаюсь квітоньці —
Хай вона цвіте!
Я всміхаюсь дощику:
— Лийся, мов з відра!
Друзям усміхаюся —
Зичу їм добра!

Марія Познанська

* * *

День липневий жовто-червоний
І дзвінкий, мов веселий рій!
Чи ж не молодість наша дзвоном
Розліталась від наших мрій?

У воді швидкі перегони,
Відпочинок на межах піль.
Чи ж не молодість наша дзвоном
Ударяла у срібло хвиль?

І від сонця цілком бронзові,
Заблукавши в зелену тінь,
Ми звірялись собі в любові...
До героїв і до богинь.

Олена Теліга
Із вірша «Соняшний спогад»

Український віночок

Кожна дівчина змалечку вміє виплітати гарні квіткові віночки. Наші бабусі кажуть, що будь-яка квітка в ньому щось та означає.
Ружа, мальва і півонія, як ви вже знаєте, — це віра, надія і любов, безсмертник — здоров’я, барвінок — життя і безсмертя людської душі, цвіт вишні та яблуні — материнська відданість і любов, любисток і волошка сусідять у вінку. Вони означають відданість. Ними освіжають хату, миють волосся. В них купають маленьких діточок. Ромашка у вінку означає дівочу чистоту. Її вплітають у вінок поруч із цвітом калини, яблуні, вишні. Поміж них переплітають вусики хмелю — він означає розум. Найпочесніше місце у вінку належить деревію. Вважають, що це квітка нескореності. А всього в українському віночкові двадцять квіток. Кожна з них — лікар і оберіг від лихого ока.
До віночка в’яжуть кольорові стрічки. Першою посередині — світло-коричневу. Це наша земля-ненька. Обабіч неї — дві жовті. Це ясне сонечко. За ними йдуть з різних боків світло-зелена і темно-зелена — жива природа, краса і юність. За ними в’яжуть синю і голубу — небо і вода: вони дають нам силу і здоров’я. Тоді з одного боку — оранжеву: це хліб. З другого — фіолетову стрічку. Вона означає людський розум. А потім — малинова стрічка — щедрість і рожева — багатство, достаток. По краях вінка в’яжуться білі стрічки. Вони означають чистоту душі.

(З книжки «Твоя читаночка»/
Під загальною редакцією П.Мовчана. — Дніпропетровськ, 1994)

Свято Івана Купала

Івана Купала припадає на найдовший літній день (7 липня). В Україні святкували його з давніх-давен. У цей день хлопці закопували в землю кущ, дерево чи колючий будяк, а дівчата прикрашали його квітами, ягодами, стрічками. Потім молоді, гарно вбрані дівчата водили танок біля Купала, співали пісні, а старші люди приходили дивитись.
У кожному регіоні України ці пісні відрізняються і за змістом, і за музичним оформленням. Святкування Івана Купала теж проходить по-різному.
Наведемо деякі купальські пісні.

* * *

Наше Купайло з верби, з верби,
А ти, Іване, прийди, прийди.
А як не прийдеш доріжкою,
То привеземо теліжкою.

* * *

Ой, наші хлопці-недбайливці
Не вирубали купайлиці.
Ой, якби вони про нас дбали,
Нам купайлицю вирубали,
Нам купайлицю вирубали,
Нас на вулицю викликали.

* * *

Ой місяченьку, наш братику,
Із сестричками — зірочками.
Світи, свічечко, проміннячком,
Щоб не кресати креміннячком.

* * *

Ой, на Івана на Купала
Там ластівочка купалася.
Там ластівочка купалася,
На бережечку сушилася.
На бережечку сушилася,
Дівка Маринка журилася.
А ще й рушнички не придбала,
А вже Іванка сподобала.

* * *

Купайло, Купайло,
Де ти зимувало?
Зимувало в лісі,
Ночувало в стрісі,
Зимувало в пір’ячку,
Літувало в зіллячку.

* * *

У вишневому садочку
Скопаю я грядочку
Та посію квіточок
На Купала, на віночок.

Пісні, ігри, забави часто продовжувались цілу коротку ніч. Аж на світанку всі учасники дійства несли Купало до води (до ставка, річки), де й самі купалися. Дівчата кидали вінки у воду, щоб узнати свою долю. Шматочки Купала кожен учасник ніс на свій город, щоб добре на ньому родило всяке зело.

Сіє сонце літо

Крізь гаряче сито
Розсіває літо
Промені ласкаві
На шовкові трави,
На луги квітчасті,
На ставки у рясті,
На озера сині,
На хатки пташині,
На поля пшеничні,
На місця суничні,
На голівки діток
Сіє сонце літо.

Андрій Німенко

Гріє сонечко!

Гріє сонечко!
Усміхається небо яснеє,
Дзвонить пісеньку жайвороночок,
Затонувши десь у глибині-безодні
Кришталевого океану...

Іван Франко

Лагідне літо

День веселий заяснів
Між високих ясенів,
З поля трактор обізвався
Голосом завзятим.
І Оленці та Івасю
Також час вставати.
Їх чека в городі сонях,
Річечка нагріта,
Їх давно чекає сонце
Лагідного літа.

Вадим Крищенко

Солом’яний бичок
Українська народна казка

Жили собі дід та баба. Дід служив на майдані майданником, а баба сиділа вдома, мички пряла. І такі вони бідні — нічого не мають, що зароблять, то проїдять, та й нема. От баба й напалась на діда:
— Зроби та й зроби мені, діду, солом’яного бичка і осмоли його смолою.
— Що ти говориш? Навіщо тобі той бичок здався?
— Зроби, я вже знаю навіщо.
Дід — нічого робити — взяв, зробив солом’яного бичка й осмолив його смолою.
Переночували. От на ранок баба набрала мичок і погнала солом’яного бичка пасти; сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує:
— Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!
Доки пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь з обдертим боком. Наскочив на бичка:
— Хто ти такий? — питає. — Скажи мені!
А бичок йому:
— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
Ведмідь каже:
— Коли ти солом’яний, смолою засмолений, то дай мені смоли, обідраний бік залатати!
Бичок нічого, мовчить. Ведмідь тоді його хап за бік, давай смолу віддирати. Віддирав, віддирав та й зав’яз зубами, ніяк не вирве. Сіпав, сіпав — затяг того бичка хтозна-куди!
От баба прокидається — аж бичка й нема.
«Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов». Та мерщій днище та гребінь на плечі та додому. Коли дивиться — ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда:
— Діду, діду! Бичок наш ведмедя привів, — іди його вбий!
Дід вискочив, віддер ведмедя, взяв і закинув його в льох.
От на другий день, ще ні світ ні зоря, баба вже набрала кужелю і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує:
— Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!
Доки пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк — та до бичка:
— Хто ти такий? Скажи мені!
— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений!
— Коли ти смолою засмолений, — каже вовк, — то дай і мені смоли засмолити бік, а то капосні собаки обідрали!
— Бери!
Вовк зразу до боку, хотів смоли віддерти. Драв, драв та зубами й зав’яз, що ніяк уже не віддере: що хоче назад, то ніяк. Так вовтузиться з тим бичком!
Прокидається баба — аж бичка уже й не видко. Вона й подумала: «Мабуть, мій бичок додому побрів». Та й пішла. Коли дивиться — вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика в льох укинув.
Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під могилою та й заснула. Аж біжить лисичка:
— Хто ти такий? — питає бичка.
— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
— Дай мені смоли, голубчику, приложити до боку: капосні хорти трохи шкури не зняли!
— Бери!
Зав’язла й лисиця зубами в смолі, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала — дід укинув у льох і лисичку.
А далі й зайчика-побігайчика упіймали.
От як назбиралось їх, дід сів над лядою та й давай гострити ножа. Ведмідь його й питає:
— Діду, навіщо ти ножа гостриш?
— Щоб з тебе шкуру зняти та пошити з тієї шкури і собі, й бабі кожухи.
— Ох, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю! Я тобі багато меду принесу.
— Ну, гляди!
Взяв і випустив ведмедика. Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає:
— Діду, навіщо ти ножа гостриш?
— Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.
— Ой, не ріж мене, дідусю. Я тобі за те цілу отару овечок прижену.
— Гляди!
І вовка випустив. Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку, питає:
— Скажи мені, будь ласкав, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?
— У лисички, — каже, — гарна шкура на опушку й на комірець, хочу зняти.
— Ой, не знімай з мене, дідусю, шкурки, я тобі й гусей, і курей принесу!
— Ну, гляди!
І лисичку пустив. Зостався один зайчик; дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає: «Нащо?» А він і каже:
— У зайчика шкура м’якенька, тепленька, — будуть мені на зиму рукавички й капелюх.
— Ох, не ріж мене, дідусю, — я тобі стьожок, сережок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю!
Пустив і його.
От переночували ту ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж — стук-стук! — щось до діда в двері. Баба прокинулась:
— Діду, діду! Щось до нас у двері стукає — піди подивись!
Дід вийшов, — коли то ведмідь цілий вулик меду приніс. Дід узяв мед, та тільки ліг, аж у двері знов — стук-стук! Коли вийшов — аж повен двір овець вовк нагнав. А незабаром лисичка принесла курей, гусей — усякої птиці; зайчик понаносив стьожок, сережок, намиста доброго... І дід радий, і баба рада. Взяли попродали овечки, та накупили волів, та став дід тими волами ходити чумакувати, та так забагатіли!
А бичок, що не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки й розтав.

Назви героїв казки.
Навіщо дід посадив звірів у льох?
Які подарунки принесли дідові вовк, ведмідь, лисиця, зайчик?
Чи сподобалась тобі казка? Зроби малюнки до неї.

* * *

Туп, туп, козуню,
Туп, туп, біленька,
Туп, туп, сіренька.
У нашої кізоньки
Чотири ніженьки.

Шпак пита у півня

Шпак пита у півня:
— Де твоя шпаківня?

Півень глянув на ріку
І сказав: — Ку-ку-ріку!

Нащо та шпаківня,
Є курник у півня!

Соромно перед соловейком

Оля й Ліда, маленькі першокласниці, пішли до лісу. Після втомливого шляху вони сіли на траві відпочити й пообідати.
Витягли з сумки хліб, масло, яєчка. Коли дівчата вже закінчили обідати, недалеко від них сів на дерево соловейко й заспівав.
Зачаровані прекрасною піснею, Оля й Ліда сиділи, боячись поворухнутись.
Соловейко перестав співати.
Оля зібрала недоїдки й шматки газети, кинула під кущ.
Ліда зібрала недоїдки в газету, загорнула й поклала в сумку.
— Навіщо ти зібрала сміття? — запитала Оля. — Це ж у лісі... Ніхто не бачить...
— Соромно перед соловейком, — тихо відповіла Ліда.

Василь Сухомлинський

Кіт-воркіт

Кіт-воркіт біля воріт
Чеше лапкою живіт.
З’ївши мишку-побіганку,
Що робити по сніданку?
Чи погнати біля хати
Вслід за голубом-гінцем?
А чи вуси-довгоруси
Почесати гребінцем?
Що робити, кіт не знає
За ворітьми у кущі.
А над ним веселка грає,
Золоті несе дощі.

Андрій Малишко

Ой ти, коте Рябку

Ой ти, коте рябку,
Та вимети хатку,
А ти, коте сірий,
Та вимети сіни,
А ти, коте рудьку,
Та витопи грубку,
А ти, кішко, не ворчи,
Піди сміття одімчи.
А ти, волохатий,
Біжи кругом хати.
Тільки, котку, не мурчи,
Дитиночки не збуди,
А ти, коте муругий,
Прийди до нас удруге,
До нашої хати
Дитя колихати.
А ти, коте чорний,
Та сідай у човен.
Та й поїдеш на лужок,
Наламаєш квіточок
Забавляти діточок.

Народна пісня

Дай кличку котику.
Розкажи, яка в нього шерсть, які лапки, вушка.
Що їсть твій котик, як він грається, спить?
Склади оповідання про котика.

Яблунька

Зі мною разом яблунька
росте вже шостий рік,
гілля своє розкинула
в один і другий бік.

Я доглядаю яблуньку,
і в неї — подивись —
рожевими букетами
гіллячки одяглись.

А восени, запрошую,
приходьте всі до нас,
антонівкою жовтою
я почастую вас.

Галина Демченко

* * *

Защебетав жайворонок,
угору летючи;
закувала зозуленька,
на дубу сидячи;
защебетав соловейко —
пішла луна гаєм;
червоніє за горою;
плугатар співає.

З поеми Тараса Шевченка «Причинна»

Метелики

Ой метелики біляві
Розлетілись по галяві.
За метеликом побіг,
Та спіймать його не зміг.
Полетів він на горбочок,
Сів на різьблений листочок,
Дуже схожим став на квітку —
І його ніде не видко.

Вадим Крищенко

Я біжу, біжу по гаю,
Я метелика спіймаю...
Хор лісових дзвіночків
Ми дзвіночки,
Лісові дзвіночки,
Славим день.
Ми співаєм,
Дзвоном зустрічаєм:
День! День!
Любим сонце,
Небосхил і сонце,
Світлу тінь,
Сни розкішні,
Все гаї затишні:
Тінь! Тінь!
Линьте, хмари,
Ой прилиньте, хмари,
Ясний день
Окропіте,
Нас нашелестіте:
День! День!
Хай по полю,
Золотому полю
Ляже тінь,
Хай схитнеться —
Жито усміхнеться:
Тінь! Тінь!

Павло Тичина

Ліс

Шумить верхами буйний ліс —
Дуби, берези, буки.
Співає сойка, свище дрізд,
І воркотять голубки.

Стрибає білка по верхах,
Дітей зозуля кличе.
Вітрець шепоче в галузках,
В ярку потік мугиче.

Цілує сонечко листки
У ніжній, теплій ласці,
Гриби наділи шапочки
Так само, як у казці.

Марійка Підгірянка

Журба

Стоїть гора високая,
Попід горою гай,
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай.

Під гаєм в’ється річенька:
Як скло, вода блищить;
Долиною зеленою
Кудись вона біжить.

Край берега, у затишку,
Прив’язані човни;
А три верби схилилися,
Мов журяться вони, —

Що пройде любе літечко,
Повіють холода,
Осиплеться їх листячко —
І понесе вода...

Леонід Глібов

Синя квіточка цвіла
Я волошки в житі рвала
І сплела собі вінок,
З жайворонками співала,
З вітерцем пішла в танок.

Любов Забашта

Загадки

Червоненькі намистинки
Нанизались на стеблинки.
Подивись на їхні личка
І впізнаєш в них...
(Сунички.)

Не гіркий і не солоний,
А солодкий і червоний.
Як же зветься цей товстун?
Здогадалися?..
(Кавун.)

Я на сонці сонцем сяю,
Родичів багато маю,
Гарбузову господиню
Усі знають. Хто я?..
(Диня.)

Червоненька і смачненька,
Дуже з вигляду гарненька.
І боки у неї пишні,
Літом смачно їсти...
(Вишні.)

До змісту Л. Д. Нечай-Горбачук Читанка для Калинки і Тарасика