ПРАВДА
Казка для дітей і дорослих

Давно-давно, коли ще панували у світі царі і королі, жив собі король на ймення Лип. Був він жорстоким і понад усе любив лестощі і брехню. Доходило навіть до того, що змушував людей розповідати небувалі речі. Вони брехали, аби король не стратив їх. Знаходилися ті, яким навіть дуже подобалося коритись його Величності. Лип щедро таких винагороджував. За лестощі про його красу і розум він платив сріблом та смарагдами, а за вдалу брехню — золотом і діамантами. Та були люди, що не вміли брехати, і за це розгніваний король карав їх. А страти придумував його блазень. Звали його Тіг. Щоразу смерть чесної людини була ще більш чудернацькою, ніж попередня. Бувало, що селянина чи мандрівника просто кидали до ями зі зміями або вовками, або відтинали голову, а тіло саджали на королівський трон, голову ставили поруч на тацю. Одного разу повішеного прикрасили квітами. Це все жахало народ і тішило злого короля.

Та ніхто навіть не здогадувався, навіщо король винагороджував брехунів і винищував чесних людей. Він був насправді лихим чарівником на ім'я Шерб, і живився брехнею, а від правди слабшав і старішав. Король ніколи не голив бороди. Коли він чув правдиві слова, борода відростала, роблячи його старішим, а коли хтось вправно брехав, борода меншала, сивина зникала, а король погладжував себе задоволено по череву і наспівував:

Ти бреши, бреши, бреши,
мій хороший хлопе,
Мені лестощів скажи,
так, щоб я второпав.

Задумав одного разу король влаштувати на свій день народження яскраве дійство на майдані перед палацом. Найняв сурмачів та співців, танцюристів та акторів з вертепом. Зібралося чимало людей, щоб потанцювати та подивитися вистави, поспівати та попоїсти чогось на маленькому ярмарку.
І всі співці співали оди королю, і всі вистави були про велич та красу його, про безмежну мудрість та справедливість.

А король слухав те все, посміхався та погладжував себе по череву,
муркочучи одноманітну пісеньку. Та погляд його впав на одного хлопця, що стояв поруч і пильно дивився чистими зеленими очима в бік короля. Він не підспівував і не дивувався красі вистав і танків, бо знав таємницю злого короля, був чесною людиною.

Розгнівався Лип і наказав привести хлопця до себе. Кинулася варта на вулицю, схопила юнака і привела його до короля. Гордовито піднявши голову, хлопець спокійно дивився на його Величність чистим смарагдовим поглядом.

— Хто ти? — гнівно запитав Лип.
— Я — Міхаль, син книгаря.
— А чому ти, хамів сину, не співав з усіма? Чому не вихваляв мою мудрість та справедливість? — нахмаривши чоло, запитав король.

Одразу ж охоронці схопилися за сокири, але Лип рухом руки зупинив їх.

Міхаль ступив крок вперед:
— Бо це брехня! — і очі його загорілися дивним сяйвом.

Король здригнувся, і декілька волосинок на його бороді побілішали. Блазень Тіг застрибав навколо Липа:
— Я придумав, хазяїне, я вже знаю, як ми його стратимо!
— Замовкни, Тіге, гримнув король, і блазень притих, — кинути його до льоху! — І вже тихіше — Я з ним ще побесідую.

II

Сидить Міхаль у льосі та й думку гадає. А був він не звичайним юнаком. Він знав мову лісу і магію трав. Покликав Пташку-сіромашку та й каже:

— Полети-но до Липа і дізнайся, що він мудрує.

І полетіла Пташка до палацу. Пурхнула на підвіконня Бурштинової зали, де сидів король зі своїм блазнем.

— Хазяїне, — хитро примружившись, просичав Тіг, — а що ви зробите з Міхалем?
— Хочу змусити його говорити, що хочу чути я. Та спершу випробую його. Чи такий вже він мудрий, як говорять бува. Накажу принести три горіхи: два смачні та хороші, один — червивий та негожий, і хай спробує відрізнити, не торкаючись.
— А якщо він вгадає?
— А потім накажу Міхалю принести сонце.
— А якщо і сонце дістане?
— Одчепися, дурню.

Тут блазень помітив Пташку-сіромашку. Захотів він її забити. Кинувся до вікна, але Пташка пурхнула і зникла у сутінках. Прилетіла вона до льоху та й каже:
— Міхалю, братику, Лип загадки тобі загадати хоче. Спитає тебе, які два з трьох горіхів смачні та хороші, а який червивий та негожий, а потім сонце
попросить дати, а потім — опустила голівку — не знаю.
— Не журися, Пташко-сіромашко, принеси мені краще вовни жмуток та сопілоньку кленову.

Полетіла Пташка-сіромашка в село, де жив Михаль, прилетіла на подвір'я до сестри Міхаля Горини та й стала щебетати:
— Горино, сестро, вийди на двір! Вийшла Горина та й питає:
— А чи звістку від мого брата ти принесла, Пташко-сіромашко?
— Від нього, від нього, Міхаль просив жмут вовни та сопілоньку кленову, король тримає його в льосі й завтра випробувати буде!
— Не журися, Пташко-сіромашко, Міхаль щось придумає, лети до нього та візьми йому ще хліба кусень.

Полетіла Пташка назад до Міхаля. Взяв хлопець жмуток вовни, сопілоньку кленову та кусень хліба, подякував Пташці, повечеряв хлібом з водою та ліг спати.

III

На ранок наказав Лип послати охорону за Міхалем. Привели його до Липа. Король погладжував черево і криво посміхався:
— Ну що, хлопче, мудрий я? Міхаль мовчки подивився на короля
прозорим поглядом, від якого пересмикнуло навіть блазня Тіга.
— Ти думаєш, що ти мудріший, розумніший чи кращий за мене?! —заволав Лип. — Ну що ж, — він хитро примружився, — спробуй-но розв'язати таке завдання.

Король плеснув тричі у долоні, і Тіг приніс на таці три горіхи. Поставив їх перед Міхалем, а сам застрибав навколо нього, приговорюючи: "Два горіхи смачні та хороші, а третій червивий та негожий. От і здогадайся, хлопче, який з них поганий, не розколюючи та не чіпаючи його".
— Добре, — відказав Міхаль, — тільки відійди на два кроки.

Дістав він сопілоньку кленову та й каже до неї тихенько:
— Сопілонько, голубонько, навчи вітер співати та й поклич його у шати.

І заграв Міхаль мелодію дивну та прекрасну, від якої пташки позамовкали на дворі здивовано, дерева перестали перешіптуватися віттям, вилетів з тієї сопілки диво-вітер та й заспівав у пустому горісі. Міхаль припинив грати і запитально подивився на Липа. Король розлютився, не на жарт від того погляду.

— Ну, нахабний хлопе, з першим завданням ти впорався! Але подивимося, що буде з другим!
— Подивимося! — гидко засміявся Тіг. Він аж застрибав, плескаючи у долоні.
Король дав йому стусана; і Тіг заскавчав, наче пес, ховаючись за трон.
— А дістань-но мені сонце! — Лип погладив себе по череву.

Дістав Міхаль жмуток вовни, та й давай терти ним об бурштинову стіну. Полетіли іскри, а Міхаль знай собі рукою збирає їх докупи та шепоче щось. Так він назбирав цілу кульову блискавку.

— Ось тобі сонце! — Він жбурнув нею у короля. Король відсахнувся убік, і блискавка трохи не влучила в Тіга, розірвалася і розсипалася золотавими блискітками по залі. Розгнівався король і заволав:
— Охорона! У льох його! — і вже звертаючись до Міхаля: — Ну, хлопче, за таке нахабство я з тобою поквитаюся!

Охорона виволокла хлопця і заклацнула двері.
— Хазяїне, а я вже придумав, як ми його стратимо! — стрибав блазень, хрокаючи з задоволення і потираючи обсмалений бік.

IV

— Міхале! — обізвався дівочий голос. Міхаль підняв голову і побачив у віконці під стелею Горину, що припала обличчям до ґрат.
— Сестронько! — кинувся він до вікна
— Тебе Шерб хоче стратити завтра на майдані перед палацом! Хоче спалити тебе на вогнищі з феєрверками... — вона сумно усміхнулася, — бач, щоб красиво було.

Горина простягла руку і погладила брата по волоссю, що спадало йому на плечі.

— Дай-но мені ножа, — попросив Міхаль. Горина простягнула. Міхаль відрізав пасмо волосся та й каже:
— Оце вкинеш у вогонь та й скажеш" "Вогонь забирає, вогонь повертає", — а потім збереш попіл та закопаєш на клумбі з папороттю, та три дні поливай трьома кухлями води з живого джерела. Ну, прощавай, Горинко, охорона йде.

V

Зранку на майдані ладнали помости для страти. Тіг керував робітниками і ласо потирав руки. А ввечері спалили Міхаля на ватрі з феєрверками, та окрім короля, його блазня та купки прибічників ніхто не радів. Усі любили Міхаля. Та Горина не плакала, а зробила все, як велів Міхаль. Вона вкинула пасмо до вогню і сказала: "Вогонь забирає, вогонь повертає". Потім зібрала попіл та закопала на клумбі. Згодом пішла Горина до комори й шукає слоїк з цілющою водою, аж глядь: він розбився! Сіла вона та й гірко заплакала. Прилетіла Пташка-сіромашка та й каже:

— Чому ти плачеш, Горино?
— Міхаль наказав поливати його попіл водою з живого джерела, а слоїк
розбився!
— Не журися! — і пурхнула геть. Полетіла Пташка-сіромашка до Бузинового лісу, зібрала звірят-малят та й попросила принести води з джерела цілющого, живого.

Пострибали зайченята і побігли лисенята до джерела живого, бо всі у Бузиновому лісі любили Міхаля і сумували за ним.

А біля того джерела жив Злий дух. Боязко звірятам, але все одно спішать вони до живого джерела. Прибігли, стали, відхекуються, а Злий дух побачив їх та й просичав:
— Чого вам треба, дрібното? О-сссс? Задрижали вони, одне за одного
ховаються. Одне сміливе лисенятко зробило крок уперед і каже:
— Ми за водою прийшли для Міхаля!
— Міхаля? — перепитав Дух, — це для отого зеленоокого чарівника?
— Для нього! — тявкнуло лисеня.
— Ну що ж, якщо так, то беріть. Я теж не люблю короля. Міхаль добрий хлопець, він так добре на сопілці грав! Він був дуже мудрим і чесним. Я вас не чіпатиму. — І зник.

Набрали зайчики води та й побігли з лисенятами до Горини.
— Ось, Горинко, сестричко, вода з живого джерела!

Зраділа Горина, дала звірятам молока. Старанно поливала вона три дні по кухлю. І ось настала четверта ніч. Прокинулася Горина від неймовірного різнобарвного сяйва, що било у-вікно. Вийшла вона на двір, та так і плеснула в долоні: папороть на клумбі розквітла великою малиновою квіткою. Саме та квітка випромінювала сяйво. Підбігла Горина, а на квітці лежить немовля. Взяла хлопчика на руки, а він посміхнувся, подивився на неї чистим смарагдовим поглядом і сказав: "Не хвилюйся, Горино, сестро, я швидко виросту!"

Заплакала Горина від щастя, притисла до грудей маленького Міхаля та й пішла до хати.

VI

На ранок прокинулася вона, аж бачить: Міхаль вже виріс трошки, вже й ходить сам.
— Давай сніданок готувати! До короля в гості підемо!

Поснідали вони, взяла Горина за руку Міхаля, та й пішли вони до королівського палацу.
— Варта! Відчиняйте ворота! Ми до короля! — вимогливо крикнув Міхаль.
— Іди геть! Король не хоче нікого бачити. — гримнув вартовий.
— А ти доповідай, що Міхаль, син книгаря, прийшов!
— Син книгаря Міхаль помер, і це бачили всі, ти, малий, занадто розумний! Іди звідси!

Тут з палацу вибіг блазень, побачив дівчину з малям і пізнав Міхаля по впевненому усміхненому погляду і русявому волоссю.
— Хазяїне, — влетів Тіг до Бурштинової зали, — там цей чарівник Міхаль прийшов, хоче тебе бачити.
— Впустіть його, — наказав Лип, —нехай заходить.

Впустили Горину з Міхалем до зали. Король сидів на троні та погладжував черево. — Ну, хлопе, що ти хочеш?
— Правди хочу! — І одна волосина на бороді Липа посивіла. — Я знаю, що ти злий чаклун Шерб, і я не боюся тебе, моя правда крізь вогонь пройшла, вітром не розвіялася, а тобі кінець прийде, бо люди більше не будуть брехати й лестити тобі, ти бридкий і підлий.

Міхаль став ще старшим. Він так подивився на короля, що той посивів увесь і розсипався на порох, а Тіг перетворився на жабу. Вийшли Горина з Міхалем на балкон та й гукають.

— Гей, люде! Немає більше Липа-короля! Тепер правда запанує!

Оксана СЕРГІЄНКО, м.Харків

газета для дітей та дорослих "Журавлик"