Іван ВИХОВАНЕЦЬ
ЯК ПОСПЕРЕЧАЛИСЯ ЧИСЛІВНИКИ З ІМЕННИКАМИ
Бувальщина

Жили собі мирно два сусіди. І були вони тоді ще одинаками. Скрізь сусіди бували разом: і на роботі, і під час відпочинку. Шанобливо ставилися один до одного. Усі про них казали: нерозлучні друзі.
Одного сусіда звали Іменником, другого - Числівником. Жили вони, поживали. Горя не знали. Тільки шану один до одного виявляли. Ідуть - ніяк не домовляться, кому іти першим. Дають дорогу один одному. Доходило іноді й до смішного. Коли почнуть взаємно шану виявляти, то багато хто їх по дорозі минав. А вони все кланялися і прохали один одного іти першим.
- Слухай, Числівнику, - нарешті не витерпів Іменник. - Давай домовимося. Ти завжди будеш перший стояти чи іти, а я буду за тобою. А то вже люди сміються з нас.
- Добре,- аж захвилювався від задоволення Числівник.- Як ти хочеш, так і буде.
Добрі друзі домовилися, що на першому місці розташується Числівник, на другому місці - Іменник. І міцно дотримувалися цього правила.
Числівник пишався своїм сусідом. І думав, що б то приємне йому зробити. І нарешті надумався. І, сяючи від щастя, промовив:
- Любий Іменнику! Ти так до мене гарно ставишся. Твоя скромність не знає меж. Я завжди попереду. А ти. Іменнику, немов у тіні. Давай домовимося так. Я стоятиму попереду тебе. Але я хочу тобі підпорядковуватись. Що ти скажеш, усе буду робити.
Так і вирішили. Числівник гордо стоїть попереду Іменника. Іменник, стоячи позаду Числівника, прохає чи пропонує йому виконувати то те, то се. Заманулося Іменникові, щоб Числівник повторював усе те, що має він, його приятель Іменник. Числівник погодився. І сліпо наслідував Іменника. Стояв у тому числі і відмінку, що й Іменник.
З'явилися і у Числівника, і в Іменника діти. І дітям мирний лад передавався у спадок. У Числівника вже були сини: Один, Два, Три, Чотири, їх навчив батько стояти попереду Іменника та мати те число й відмінок, які хоче Іменник.
Один, Два, Три, Чотири радо виконували вимоги Іменника. Стояли у числі й відмінкові, які мав батько іменничат. Один випередив усіх числівничат. Він міг стояти не тільки у числі і відмінку, але й у роді. Цим він хизувався перед своїми братами.
- Ану, братики, давайте позмагаємось зі мною. Хто більше має граматичного багатства? Не хочете? Дивіться, що я маю. Ось як я можу змінюватися: один іменник, одного іменника, одному іменникові, одним іменником, одна сестра, однієї сестри, одній сестрі, одну сестру, однією сестрою, одне іменнича, одного іменничати, одному іменничаті, одним іменничам.
- Не хизуйся, братику Один,- невдоволено промовив Два.- Я теж дещо маю, але не кричу. У мене не набагато менше граматичного багатства. Ось подивись: два брати, двох братів, двом братам, двома братами, дві сестри, двох сестер, двом сестрам, двома сестрами.
Набагато спокійнішими були брати Три і Чотири. Спокійно працювали. Спокійно відпочивали, їх немовби й не було. Звикли стояти попереду іменникового роду-племені. Добре навчились виконувати граматичні примхи Іменника.
Як вирішили колись старійшини сімей Іменник і Числівник, так і продовжували нащадки. Було заведено, здається, вічний порядок. Думалося-гадалося, що так вічно буде.
Думалося-гадалося, та не так сталося. Народився у Числівника ще один син. Назвали його П'ять. Із самого малечку неспокійним удався. Часто плакав, кричав. Вередував. І колихали його, і колискову співали, і казочки розповідали. Звик П'ять до особливого ставлення до нього.
Уночі було прокинеться. І зразу ж горланить. Усіх братиків розбуджував. Усі металися по хаті. Шукали іграшок. Гуртом насилу втихомирювали крикливця П'ять.
- Із цим синком матимемо багато клопоту,- часто думав-гадав сивовусий батько Числівник.- Треба якось перевиховати П'ять. Перед сусідами незручно. Крик його, мабуть, чути й на сусідньому обійсті.
Яких тільки іграшок не накупили невгамовному П'ять! По черзі гралися з П'ять його братики. А він усе вередував.
Братик Один сам зробив візок. Катав на візку П'ять. Катання найменшому братові сподобалося. Гордо сидів на візку, пихато дивився на всіх. Братик Один від постійного бажання П'ять кататися зовсім збився з ніг.
Братик Два мав гарний голос. Виспівував, неначе соловейко. Залучили до виховання П'ять і брата Два. Думали високим мистецтвом розм'якшити, розніжити серце найменшого.
Братик Три, ви чули, скромним був. Ніби й не мав особливого таланту. Зате мав велику фізичну силу. Тому високо підкидав свого найменшого братика і примовляв: "Гойда!", "Гойда!", "Гойда!" Це дуже подобалося П'ять. Хоча й він побоювався висоти, але часто репетував: "Гойда!", "Гойда!", "Гойда!" Це означало, що Три пора вже підкидати найменшого вгору. Хоча й дуже сильний був Три, але й у нього руки боліли від оцього "Гойда!" А П'ять був ненаситний. Він хотів, щоб весь час його підкидали вгору.
Братик Чотири належав також до спокійних. Йому взимку доручали катати П'ять на санчатах. Коли було тихо - виходили на подвір'я. Там Чотири катав братика на санчатах або носив його.
- Ну й синок П'ять! - дивувався батько.- Зажене всіх своїх братиків. Цілий день вони тільки з ним. Нема й перепочинку.
Став П'ять рости-підростати. Вже й пора на роботу. Ви ж знаєте, що числівники працюють разом з іменниками. Підібрали і для П'ять якесь іменнича. Кілька днів було спокійно. А потім почалось.
- Попереду іменників я буду стояти! - горлав П'ять. - Але щоб виконувати інші бажання іменників! Цього ніколи не буде! Я не хочу стояти в тому відмінку, що й іменники. Я керувати ними хочу!!! - Репетував на все горло П'ять. Ледве його вгамували.
Спочатку П'ять прохали. Пояснювали, що колись Іменник і Числівник домовилися про свої завдання. Що ніколи не було таких суперечок. Завжди панувала згода. А він, П'ять, наробив такого сорому. Проте П'ять і слухати не хотів. Уперся, мов віл.
- Що робити, дорогий Іменнику? - зайшовши увечері до сусіда, запитав Числівник. - Бачу: мій найменшенький - твердий горішок. Не поступиться. Не хотілося б, щоб мої і твої діти поруйнували злагоду між нашими родинами,
- Правду кажеш, дорогий сусіде і друже Числівнику,- сумно зітхнув Іменник. - Такої суперечки між нами ще не було. Навпаки, ми завжди поступалися один перед одним. Намагалися робити тільки добро. Що ж, у нас і у вас тепер великий рід. Скличемо раду. Там і вирішимо все. Або умовимо П'ять дотримуватися старих звичаїв. Або ухвалимо щось інше.
Іменник і Числівник скликали раду. Зібралися всі. Розв'язувати суперечку.
- Дорогі мої родичі і сусіди, - розпочав раду Числівник. - Не на забаву зібралися ми. Бо настав у нас час суперечок. Ми з Іменником свято дотримувалися добрих звичаїв. Мирно жити. Розв'язувати суперечки не злом. Наші старші сини виконували все, що робили й батьки. Найменший мій син П'ять хоче жити по-новому. Отож спочатку послухаємо його. Нехай він розкаже ясно про свої бажання.
- Добре, розкажу! Розкажу! - відразу спаленів П'ять. - Не буде по-вашому! Чого я хочу? Я не відмовляюся від усього. Буду стояти попереду іменників. Але не можу виконувати всі їх забаганки.

Щоб стояти в тому самому відмінку, що й іменники?! Для чого? Це ж виховує пасивність, кволість думки. Я готовий керувати іменниками. Нехай вони відчують мій розум. Дивіться, як це робиться: п'ять іменників. Ось. Бачите. Я поставив Іменник у родовому відмінку множини. Це ж чудово!
Після П'ять виступало багато промовців. Вони закликали П'ять утихомиритися. Мов, згарячу можна наробити чимало лиха. Треба все обдумати. Не поспішати. Розв'язати суперечку розумно. Може, і справді слід числівникам не завжди стояти в тому відмінку, що й іменники.
Останнім узяв слово сивомудрий Іменник. Він сказав:
- Слухав я вас усіх уважно. Найменший П'ять зневажає наші звичаї. Хоче робити все по-своєму. Це неправильно. Суперечка зайшла далеко. Ми раніше погодилися ставити числівники попереду нас і підказувати їм, які граматичні форми використовувати. П'ять закликає відмовитися від цієї ухвали. Я пропоную залишити попередню умову між моїм сусідом і добрим приятелем Числівником, його старшими дітьми Один, Два, Три, Чотири і нашим родом. Важко погодитися на те, щоб найменший син Числівника завжди і всюди керував нами. Нехай П'ять продовжує стояти попереду іменників. І спробує керувати нами, коли він стоїть в основному, тобто називному, відмінку. А деколи дозвольмо П'ять це робити, коли він стоїть і у знахідному відмінку. Згода, дорогі мої рідні і милі сусіди?
- Згода... - загула рада. - Згода... Згода-а-а... Тільки так хай буде.
І з цього часу П'ять почав у двох випадках керувати іменниками. Лише тоді, коли П'ять сам стояв у називному і знахідному відмінку. У решті випадків П'ять змушений слухатися іменників. У цих випадках іменники підказують П'ять, у якому відмінку йому стояти. Кажуть йому узгоджуватися з ними: п'ятьох іменників, п'ятьом іменникам, п'ятьма іменниками. Цього рішення дотримуються іменники та П'ять і зараз.
Потім народилися числівничата Шість, Сім, Вісім, Дев'ять, Десять та інші. Усі вони забажали діяти так, як і П'ять.