Гурам ПЕТРІАШВІЛІ
СУМНИЙ КЛЬОВН

Дивна хвороба напала на мешканців Маленького міста.
Усі хотіли мати валізи.
Нічого, крім валіз, людей не цікавило.
Збираючись вийти з дому, вони годинами вертілися та крутилися з валізою в руці перед великим дзеркалом. Ні, не себе вони розглядали - їх хвилювало, чи гарну валізу вибрано.
Ніхто і ніде не з'являвся без валізи.
Одне одного оцінювали по валізі.
Пристрасть до валізи затьмарила все.
І дійшло до того, що людині, яка винайшла валізу, поставили пам'ятник на головному майдані Маленького міста: на постаменті-валізі височів велетень з валізою в руці. Проходячи мимо пам'ятника, городяни побожно знімали головні убори й крокували, самовдоволено виставивши перед собою валізу і гордовито задерши голову.
Час від часу вони зупинялися, діставали з кишені оксамитку, дбайливо витирали з валізи порох і начищали її до блиску.
Уявіть собі, навіть у театрі не розлучалися вони з валізами - тримали на колінах під час спектаклю! Та чи варто дивуватися, якщо самі актори на сцені не випускали з рук валізи, якщо й тендітні, тонюсінькі балерини танцювали з валізою в руці! Валіза, звісно, заважала кружляти на пуантах, але ці труднощі з ентузіязмом переборювалися. Головне - яка була валіза.
І тільки одна людина в усьому місті ходила без валізи.
Піднявши комір пальта і сховавши руки в кишені, вона задумливо блукала вулицями.
Цією людиною був кльовн.
Кльовна вигнали з цирку - не хотіли там бачити людини без валізи! Та й він був не потрібен - мешканці Маленького міста розучилися сміятися. Самі поміркуйте - чи до сміху людині, якщо вона поглинута думками про валізу!
Кльовн трюхикав вулицею і сумно зітхав, дивлячись на перехожих.
Обличчя в них були похмурі.
Та хіба усміхатимешся, якщо йдеш і переживаєш: "Може, погана у мене валіза, може, в інших краща..."
І кльовн знову зітхнув, згорьовано нагнув голову.
А перехожі сердито косували на нього - що за птиця без валізи?
Деякі навмисно чіпляли його плечем, штовхали і навіть сварили.
Кльовн дратував людей , і вони дружно глузували з нього: "Ну хіба ти людина без валізи? Гріш тобі ціна безвалізному!"
І, зрештою, відлупцювали його, просто так, без жодного приводу. Кльовн ледве вирвався і втік. А наздогнати його вони, зрозуміло, не могли: заважали важкі валізи. Додамо, що городяни набивали їх чим могли.
Кльовн перестав виходити з дому.
Сидів біля вікна і сумно поглядав на вулицю.
Співчував перехожим, карикатурно зігнутим під тягарем валізи.
Городяни охоче тягали б для рівноваги по дві валізи, щоб не кособочитися, але ж виникала нова проблема: як зняти перед пам'ятником головний убір?!
Кльовн жалів людей та все думав і думав, як урятувати місто від жахливої хвороби...
І ось одного ранку в місті зарябіли афіші. На них був зображений кльовн з величезною валізою.
Городяни осміхалися, задоволені: "Взявся, мовляв, кльовн за розум".
А ввечері усе місто посунуло до цирку.
Волочачи валізи, люди підіймалися сходинками.
Порозсідалися навколо арени.
Почалася вистава.
Публіка із задоволенням дивилася вже багато разів бачене: як силач підіймає сто гігантських валіз, жонглер підкидає в повітря мініатюрні валізочки, акробати стрибають на валізах, а ілюзіоніст майстерно витягує їх із чорного циліндра. Особливо ж подобалося глядачам, що навіть тварини виступали з валізами - слони носили на хоботах неймовірних розмірів валізи, а зайчики бавилися з крихітними.
Потім арена спорожніла, оркестр замовк, світло погасло.
Один-єдиний промінь освітлював арену.
Піднялася завіса - і на арені з'явився кльовн. Він тягнув за собою громіздку валізу. Хитаючись, дійшов до середини арени і зупинився у світляному колі.
Люди чекали, що він почне робити сальто з валізою в руці, а може, піде з нею по канату.
А кльовн поставив валізу, присів навпочіпки і відчинив її.
З валізи випурхнули метелики.
Кльовн сподівався, що краса метеликів змусить людей забути про валізи. Він посадовив кілька метеликів собі на долоню і обійшов арену.
Випроставши руку, він показував чудових яскравокрилих метеликів.
Заглядав людям в очі й усміхався.
Та люди нічого не розуміли.
Прикипівши до валіз, вони не бачили метеликів!
Розлютовані на кльовна, усі обурювалися, сварилися, кричали:
- Навіщо ти нам голову морочиш? Не вмієш нічого робити - геть з арени!
Але найстрашніше було те, що метеликів не помічали діти!
Лише двоє-троє малят вигукнули: "Які гарні метелики!" Та батьки одразу ж насипалися на них: "Ви неуважно стежите за валізами, ось і увижаються вам усякі дурниці!"
Марно простирав кльовн долоню з метеликами - роздратовані глядачі залишили залю.
І зостався кльовн сам, і мовчки стояв у колі світла.
Нарешті погас і останній промінь, - видко, і освітлювачеві надокучило дивитися на кльовна.
Усе потонуло в пітьмі.
Але раптом під куполом цирку розлилося голубе сяйво.
На мить вихопилася з мороку сумна постать у старому циліндрі і стоптаних черевиках. І знову запанувала темрява.
Це спалахнув голубим сяйвом і щез кльовн.
Так, блиснувши голубизною, щезають, виявляється, сумні кльовни. Люди, які, буркочучи, покидали цирк, відчули щось дивне, незвичне. Обернувшись, вони побачили: весь цирк був у голубому мерехтінні!
Дивуючись небувалому видовищу, вони пішли назад, волочачи свої валізи.
Увійшли до зали і ойкнули - над ареною пурхали, промінячись голубим світлом, великі метелики.
Кльовна на арені не було.
Люди пильно вдивлялися у голубе мерехтіння, і несподівано їх осяяло - саме цих метеликів і хотів показати їм кльовн!..
Але вони не знали, що саме кльовн наділив метеликів своїм світлом, і це світло випромінюють вони зараз.
Довго-довго сяяла під куполом голубизна.
Потім метелики вилетіли через купол і цирк потонув у пітьмі.
Коли спалахнули лямпочки, люди побачили - зникли їхні валізи!
Зникли, полопались, виявляється, як мильні бульбашки, від дотику крилець метеликів.
У відчаї і люті люди вже ладні були кинутися одне на одного і почати бійку, та раптом залунав сміх.
Дуже вже смішними були їхні перекошені від злості обличчя.
І хтось першим розреготався. За ним - другий.
Незабаром сміялися всі.
Заливалися реготом.
Сміялися над собою, над тим, що всюди, без жодної потреби, тягали за собою валізи.
Потім згадали кльовна, винувато замовкли і тихо залишили цирк.
Задумливо йшли головною вулицею...
На центральному майдані зупинилися здивовані: людина-пам'ятник не стояла, а сиділа з квітами в руках замість валізи.
Так мешканці Маленького міста позбулися страшної хвороби.
Але й досі трапляються на вулицях люди з похмурими обличчями, і це засвідчує, що ще жива небезпека "валізоманії".
Все ж таки ночами в місті кружляють мерехтливі метелики.
Вони залітають у вікна і випромінюють на людей, що сплять, голубе сяйво.
І це сяйво пронизує сон кожної людини.
І наступного дня люди знову усміхаються одне одному.

Переклад з грузинської Станіслава РЕП'ЯХА
"ВЕСЕЛОЧКА"