Галина КИРПА
ПРОЗА

ДЕНЬ ВИПЛАКАВ УСІ СЛЬОЗИ

Плаче День, бо не хочеться йому спати. Плаче, аж захлинається громом. А дві тітки-хмари, його молоденькі хрещені, вкладають його в ліжко, вкриваючи сірими пуховими пеленами так, що й голови не видно.
Вітер підійняв з долу жовті листочки й заходився латати ними порвану сукенечку на тополі.
Мухомор виставив напоказ свою парасолю: мовляв, гляньте, як вона зацвіла! Бачите — мені під нею затишно!
Їжак дорогою додому попав у дощ і промочив до рубчика свій сірий колючий плащик. Коли б ви знали, як неприємно ходити в мокрому!
Кицька сидить на ґанку й дивиться, що калюжка перетворюється в озерце, і їй навіть починає ввижатися в тому озерці рибка.
Трава думає-думає і ніяк не придумає, де знайти суху місцину, щоб перевдягнутися.
Павучок збирає сльозинку до сльозинки й ниже своїм діткам прозоре намистечко.
Дівчинка виглянула у вікно й на радощах застрибала на одній нозі:
— ДОЩ ПЕРЕСТАВ! ДЕНЬ ВИПЛАКАВ УСІ СЛЬОЗИ! МАМО, МОЖНА Я ПІДУ НАДВІР І З НИМ ПОГРАЮСЯ?