Галина КИРПА
ПРОЗА

ПРО КОТА, ЩО ХОДИТЬ ЧЕРЕЗ ВІКНО

Коли один голуб зустрічає другого, вони чемно вітаються.
Коли один горобчик зустрічає другого, вони довго чубляться.
Коли котик пасе очима горобчиків, які чубляться, то ласо облизується.
Коли горобчики добре начубляться, пурхають вгору й зникають з очей.
Котики ще не навчилися ловити таких горобчиків, що зникають з очей.
Та наш котик радий і пір’їнці, що її загубив один з горобчиків. Бавитися пір’їнкою страшенно весело, коли ти меткий і спритний. А коли ти ще й голодний, то можна підстрибнути навіть до підвіконня. А коли помітиш, що вікно відчинене, то забудеш і про пір’їнку. Бо через відчинене вікно можна гайнути в дім. Скажімо, прямісінько на кухню.
А на кухні саме обідають і мама питає: “Кому ще?”
Цього разу котик не ловить ґав і каже голосно: “Мені!” Хоча в нього виходить не “мені”, а “няв-ні!”
Та однаково мама розуміє, що каже котик, і насипає йому борщу. Котик з’їдає повну ми-соч-ку борщу і в нас на очах починає рости. Він росте й росте і стає такий завбільшки, що годі впізнати. От що буває, коли коти переїдають! Але це ще не все.
Напевне, котикові стає так соромно, що він не знає, де й подітися. У пригоді йому знов стає відчинене вікно.
Котик — стриб на підвіконня та й був такий. Хочете глянути, де він тепер? Гайда на подвір’я! Там, може, знов чубляться горобчики і чемно вітаються голуби. І котик уже не пасе нікого з них очима. Він просто лежить на сонечку й задоволено позіхає. Постійте хвильку — він ось-ось засне, й ви побачите його вусату усмішку.