Галина КИРПА
ПРОЗА
ХАТКИ ДЛЯ КАШТАНЧИКІВ
Ось моя сукенка. А це — вгадайте, що?
Думаєте, кишеньки? Ні, це дві хатки. Дві манюні хатки. Для каштанчиків. Щоб їм було де зимувати.
У хатках темно. Але ж і тепло. Влітку каштанчики живуть удома — у своїх мам і тат на вулиці Білих Каштанів.
Тим часом мої хатки не пустують. Там завжди хтось та є.
Коли я кладу в одну хатку черепашку, вона не хоче вилазити надвір. Та щоб черепашка не нудьгувала, я кладу до неї білу пір’їнку з голуба. Від неї у хатці яснішає.
У другій хатці — щось шелестюче. То обгортка з-під шоколаду. А ще — щось важке й холодне. То — морський камінець з манюпунькою дірочкою. Мама каже, що він зветься Курячий Бог! Мабуть, камінець неабияк пишається своїм іменем, бо ж не кожен камінець Курячий Бог! Мені навіть здається, що він гордує лежати разом з обгорткою з-під шоколаду, — її шелест анітрохи не нагадує йому ласкавий плюскіт морських хвильок. І я перекладаю обгортку до черепашки. Тепер там не лише ясно, а й шелестючо. Та черепашці не заважає шум. Видно, черепашки люблять всякий шелест. І люблять, коли в хатці ясно. Тоді вони знають напевне, що на світі є не тільки ніч.
Як добре, що білий голуб загубив пір’їнку, а я знайшла!
Як добре, що в мене є такі хатки, де затишно всім — і черепашці, і білій пір’їнці, й шелестючій обгортці з-під шоколаду, й морському Курячому Богові, й маленьким каштанчикам! Я не забуваю щодня їм казати добридень та добраніч.
