Галина КИРПА
ПЕРЕКЛАДИ

Станіслав ШУШКЕВИЧ
БДЖОЛА І ҐЕДЗЬ
Казка

Бджола летіла додому у свій вулик, а Ґедзь — куди очі бачать. У нього немає ніякої домівки. Дорогою вони загледіли квітучу липу. Бджола присіла на квітку, а Ґедзь вчепився за листок і знічев’я заходився гойдатися та деренчати. Тієї миті цяпнув дощик. І Бджола й Ґедзь, примостившись поруч, сховалися під широким липовим листком.
— Навіщо ти збираєш із квіток пилок і нектар? — питає Ґедзь у Бджоли.
— Щоб себе й родину годувати, а лишки віддати людині, — відповіла Бджола.
Ґедзь зареготав. Йому зробилося смішно, що Бджола пригощає і людину, яку він не раз намагався вжалити.
— А за що ж ти людину годуєш медом? — спитав Ґедзь.
— Людина зробила нам вулики, в яких ми живемо. Людина обгородила наші вулики тином, щоб до них не підходила худоба. Людина посадила біля наших вуликів яблуні, груші, вишні та сливи. З квіток цих дерев ми збираємо мед.
— Невже яблуні та груші цвітуть? А я і не знав, — крутнув головою Ґедзь.
— Хіба ти не бував навесні в наших краях? — поцікавилася Бджола.
— А я живу лише три дні. Мені ніхто про сади не розповідав. Ґедзі живуть недовго, їхній вік короткий, всього-на-всього п’ять днів. Правда, є серед нас і такі, що доживають і до двадцяти днів.
— Ви недовговічні тому, що гультяї, — сказала Бджола. — Ми живемо по кілька років. Є і в наших родинах ледацюги, трутні. Їхній вік так само короткий. Весна, літо, а як надійде зимна осінь, ми їх вигонимо з вулика, і вони помирають від холоду й голоду.
— І вам їх не жаль?
— Хто не працює, той не їсть, — загула Бджола.
— А може, у вашій родині лише ти така строга, а всі решта добрі та лагідні? — спитав Ґедзь.
— У нашому вулику аж сто тисяч таких, як я. І всі люблять працювати. Ми зранку до вечора збираємо пилок і нектар, робимо мед, — ще дужче загула Бджола.
— Ой, не гуди так голосно, — попросив Ґедзь. — Уже дощик стихає, почує нашу розмову Горобець, прилетить і склює нас.
— Горобець не їсть бджіл, — відповіла Бджола. — Ніколи мені з тобою балакати, полечу швиденько у вулик.
— І мені треба летіти, бо хочеться їсти. Онде на пагорбі пасуться корови, може, з котроїсь насмокчуся крові, — задзижчав Ґедзь.
— Ого-го! То ти не лише гультяй, а й кровопивця! — скрикнула Бджола та й вилетіла з-під листка. За нею, ніби навздогінці, майнув Ґедзь.
З липи його помітив Горобець і кулею кинувся за ним. Зловивши Ґедзя на льоту, на льоту його і проковтнув. Бджола те бачила. Може, й пожаліла вона свого недавнього сусіда, з яким кілька хвилин посиділа під липовим листком, бо чути було, як жалісливо загула:
— Невже цей гультяй-кровопивця жив лише три дні? І за ці три дні не набрався ні розуму...