Галина КИРПА
ПЕРЕКЛАДИ

Ніна МАТЯШ
ЗОЛОТЕ СЕРЦЕ
Казка

Жив на світі один чоловік. Зовні нічим не відрізнявся поміж іншими людьми, однак усі знали, що у нього в грудях олов’яне серце. На кожного, хто з ним стрічався чи починав розмову, ніби звалювався якийсь тягар, а з обличчя надовго зникала усмішка. Люди стали уникати чоловіка з олов’яним серцем, і незабаром він лишився сам як палець.
А жив у тім краї ще один чоловік. І хоч так само нічим не відрізнявся поміж людьми, але всі знали, що він володіє дивовижним скарбом — серцем зі щирого золота. Люди неабияк поважали цього чоловіка, поруч із ним велося легко й світло. Чоловік із золотим серцем завжди був готовий допомогти кожному, хто потрапляв у біду. Тож навкруг нього завше юрмилися люди.
Чоловік із олов’яним серцем страшенно заздрив чоловікові з золотим серцем. Заздрісник навіть спати не міг спокійно, все думав, якого б лиха йому завдати. І нарешті надумався відібрати в нього слух, — щоб той ніколи більше не почув слів людської вдячності.
Як задумав лихий відьмак, так і вчинив: оглух чоловік Золоте Серце. Огорнули його нестерпні муки: люди ходили, ворушили губами, сміялися, — проте в такій глибочезній тиші, від якої робилось моторошно й гуло в голові. Тяжко було бідоласі ще й тому, що часто він не міг навіть здогадатися, чого люди від нього хочуть. Він став уникати людей, а незабаром і зовсім замкнувся в своїй хаті.
А була в Олов’яного Серця дочка Себелюбка. Тільки вона народилась, відьмак подарував їй чарівну паличку з блискучим чорним наконечником. Доторкнешся тією паличкою до людського серця, і воно відразу перетворюється в холодний шмат олова.
І от якось, коли Золотому Серцю було особливо тяжко на душі, перед ним з’явилась красуня в чудовому вбранні.
— Візьми мене, добродію, до себе! — попросила вона. — Нема в мене ні матері, ні батька, на цілім світі нема до кого пригорнутися. Дай мені притулок, візьми мене за дочку, колись я щедро тобі за це віддячу.
Золоте Серце був зачарований красою дівчини. Не почувши ані слова, він збагнув, що вона щось просить, тож пильно придивлявся до її лиця і до очей, щоб здогадатися, чого їй треба. І чим пильніше він придивлявся, тим краще бачив, які байдужі, лихі очі в несподіваної гості, які погордливі рухи її рук. Він зрозумів, що вона недобра, і прогнав дівчину зі свого двору. Йому й на думку не спало, що то відьмак Олов’яне Серце підіслав до нього свою Себелюбку.
А сам Золоте Серце вирішив іти до людей. Якщо приймуть — знов до нього повернеться щастя. А не приймуть — то на людях і помирати легше: жити без них він однаково не міг.
І тільки він вийшов у поле, як бачить: б’ється в неводі жайвороненя — годі вирватися. Золоте Серце розплутав невода, пташеня здійнялося високо в небо й зайшлося радісною піснею на честь свого рятівника. Однак він не почув тієї пісні й подався далі. Йде-йде, раптом бачить: сидить у ялинці зайчик і лапками слізки витирає. Хотів зайчик ялинку перестрибнути, та й застряв у гіллі, не може вибратися. Вивільнив Золоте Серце зайчика, той щасливо пискнув “дякую” і помчав додому.
А Золоте Серце пішов далі. Бачить: на дорозі, біля перевернутого воза з сіном, метушиться дядько, а зробити нічого не може — обмаль сили повернути воза. Золоте Серце мовчки підійшов до селянина й допоміг йому підняти колеса. А коли глянув йому у вічі, то помітив у них стільки вдячності, що хмурий його настрій як рукою зняло. З легкою душею подався він далі. І від кожного доброго вчинку серце його сяяло ще ясніше. Всі, кому потрібна була допомога, простували на те дивовижне сяяння.