Олекса Палійчук
ЧОГО ЗРАДІЛА ЛАСТІВОНЬКА?

Казка

Під самісіньким лісом, недалеко від річки, зібралися якось пташки і звірята.
- Друзі, - сказав Шпак. - Я хочу втішити вас радісною новиною. Хлопчик Василько,
якого ви всі добре знаєте, вже підріс і сьогодні покинув колиску. Тепер він спатиме в ліжку. Як дорослий.
- Молодець Василько! Хай росте на здоров'я! - весело загукали пташки і звірята.
- Нам треба гуртом подумати, - казав далі Шпак, - чим Василькові можемо допомогти. А треба йому якнайшвидше навчитись усього того, що повинні вміти діти.
І пташки та звірята стали думати.
Першим зголосився Зайчик:
- Я берусь навчити Василька швидко бігати, високо стрибати і... навіть танцювати. За ним озвався Соловейко:
- А я вчитиму його співати й грати.
- А я плавати, - сказала Жабка.
- А я збирати ягоди, гриби, яблука, - подав голос Їжачок.
Тут і Білочка озвалась:
- Ми навчимо його любити наші поля, луки та гаї, шанувати всіх нас. Отак ми з Васильком і станемо великими друзями.
- Друзями! Будемо друзями! - радісно загукали всі довкола.
Тільки у Ластівоньки очі були сумними-сумними.
- Ти чому невесела, Ластівонько? - запитав Шпак.
- Усі будуть допомагати Василькові, а я ні, - тихо сказала Ластівонька. - А я так хочу навчити його літати. Але діти не мають крил. А як виростуть, то самі будують літаки, ракети, на яких літають швидше й далі, ніж ми... Я нічим не можу допомагати Василькові.
- Ой, Ластівонько! - здивувався Шпак. - Як же ти могла забути: якби не птахи, то люди навіть не знали б, що можна літати. Ми, птахи, вчимо їх любити небо.
- Ай справді, забула, - вже не так сумно сказала Ластівонька.
І Шпак заговорив знову:
- Ти дуже гарно і швидко літаєш. Навіть над самісінькою землею можеш. Тож літай перед Васильковими очима якнайчастіше, клич за собою у височінь, та бери все вище і вище у бік сонця, у бік сонця...
Від цих слів зовсім зраділа Ластівонька. А коли пташки та звірята з веселим гомоном покинули узлісся, вона відразу полетіла до Василькової хати, до його віконця, їй дуже кортіло подивитися, як там Василько.