ЧИ ВАРТО БРЕХАТИ?

Мабуть немає жодної людини, яка б ніколи не брехала. Всі ми брешемо та самі для себе обираємо, коли брехати можна, а коли ні: хто в сім’ї бреше, хто в школі. При цьому всі ми вважаємо, що брехати погано, та часто запитуємо себе: чи можна не брехати взагалі? Може варто позбавитися від брехні зовсім? А може є випадки, коли збрехати — правильно?

Чому ми брешемо

Всі маленькі діти десь приблизно в три роки починають брехати. Зрозуміти, що дитина бреше, просто, бо прикидатися вона ще не вміє. З роками ми все краще і краще вчимося маскуватися під час брехні — нас вже не так просто вивести на чисту воду. Отже, брешемо ми більш професійно, але чому ми це робимо? Що цікаво, так це те, що причини цього і в дитинстві, і потім одні й ті ж.
Все просто — ми брешемо, щоб захистити себе, щоб сподобатися людям, щоб стати хоч на мить кращим, ніж ми є, бо хочемо могти та вміти щось, чого не можемо в дійсності.

Як брехати?

Спеціалісти з брехні радять: якщо брехати, то глобально. Крім того, брехня має бути якщо не реальною, то хоча б реалістичною та обов’язково актуальною. Брехати краще моментально, тоді те, що кажеш, викликає більше довіри. Та головне — не забувай, що набрехав!

Чи можна брехати постійно?

За вимірами американських вчених, пересічна людина бреше по дрібницях мінімум 20 разів на добу, а глобально — десь чотири рази. Але проведемо такий експеримент: чи зможе хтось брехати завжди? Я бачила чимало брехунів та фантазерів, але точно можу сказати: ніхто з них не зможе брехати постійно. Сама намагалася — не вдалося! Дійсно, на брехню витрачається так багато зусиль, що навіть і говорити не хочеться, якщо брехати. Коли ти суцільно брешеш, ти повинен продумувати все ретельно — в твоїх історіях не повинно бути протиріч, а ще і запам’ятати все потрібно! Жах!

Не бреши коханій людині

Брешемо про себе, коли хтось нам подобається, та ми боїмося не сподобатися йому у відповідь. Ми показуємо тільки свої гарні сторони, приховуючи все інше. Отже, ми брешемо, людина звикає до такого собі ідеалу, а потім виявляється так, що нам набридає прикидатися і далі... чуємо «спочатку ти був не такий!» І відповісти немає чого — спочатку ти дійсно був не такий.

Як цього уникнути? Єдиний вихід — намагатися одразу максимально не брехати. Так, усі ми неідеальні, та на тебе, як і на кожного, десь чекає такий же неідеальний, але ніби саме для тебе народжений хтось. Нехай це не той, хто подобається тобі зараз... А якщо це так, навіщо тобі не він?

Користь від брехні

Користь від брехні є завжди, хто б що не говорив. Тільки брехня показує, яким ти є насправді і яким ти хочеш бути. Вона показує це тобі, вона показує це оточуючим. Та головне — тобі! Дійсно, брехати не варто, все стане явним — це питання тільки часу. Окрім того, твої дії не брешуть. Говорити можна все, що завгодно, вчинки — ось що важливо.
Тому, коли ти вже побачив, що варто змінити, — міняй, а не запевняй самого себе, що все вже, як треба! Якщо забагато про себе фантазувати, то можна так і зостатися в фантазіях, нічого не роблячи насправді.

Не сказати правду — збрехати?

Іноді виправданою буває невеличка брехня про минуле, бо не завжди варто турбувати тим, що вже закінчилось. Наприклад, не варто, на мій погляд, розповідати мамі про те, як ти високо падав зі скейту. Вона буде турбуватися, а ти ж хочеш кататися... та розповісти все ж потрібно. Тільки розповідати можна по-різному. Скажи, що впав, коли з гори з’їжджав, хоча сам міг стрибати — ноги вище за голову.

Також є такий тип людей, яким просто не можна одразу розповідати щось, що може їх налякати чи схвилювати. Якщо така людина поруч, краще розповідати все поступово, може, навіть прибрехати для початку, а потім вже непомітно підвести до правди. Ну кому ти зробиш ліпше, якщо, втішаючи свою совість, випалиш одразу гірку правду та зробиш людині боляче, коли можна зробити по-іншому?!