Зоряна ЛІСЕВИЧ

Ласун

Хлопчик Яник з'їв медяник,
потім пряник і льодяник,
сім пампушок, вісім слойок
і повидла повний слоїк.
Виїв з торта крем без тіста
і волає: «Хочу їсти!
Хочу тістечко з мигдалем,
бо солодкого замало!»

Бідолашка

Я – нещасне хлопченятко:
маю маму, маю татка,
діда Гната, діда Йвана,
бабу Лілю, бабу Ляну,

дядька Гриця, тітку Майю.
А сестрички я не маю.
От, якби я мав сестричку,
міг смикнути б за косичку.

Жити нудно, жити важко.
Пожалійте бідолашку –
я не маю навіть брата,
щоб у нього щось забрати!

Зебра

Ходить бродить поміж верби
кінь-не-кінь на ймення зерба.
Кінь у смужку чорно-білу
із малюнка каже Лілі:

«Не ходжу я поміж верби,
називаюся – не зерба
Зебра я. Живу в савані.
Це – земля чужа, незнана.

Там незміряні простори,
і трава неначе море,
і жирафи, і гепарди,
марабу та леопарди.

В африканськім теплім краї,
у савані, верб немає.
Там дерева – баобаби.
Домалюй один хоча би».

Іриска

Чого у вовка щока надута?
– Зуб розболівся? Все може бути.
– Ні, не вгадали. Ласун-вовчисько
поклав за щоку смачну іриску.

Ввічлива

Чемно кличе внучка діда
до родинного обіду.
І прохально додає:
«З'їж, будь ласка, ще й моє».

Наперекір

В одній родині, вір-не-вір,
жив хлопчик, звавсь Наперекір.
Наперекорив чим лиш міг,
не раз дивуючи усіх.
Наперекір носив кашкет,
навмисно задом наперед
або бейсболку набакир,
аби лише наперекір.
Наперекір горлав слова
пугукаючи, мов сова.
Наперекір не їв котлет
і літачки робив з газет.
Ганяв котів, дражнив собак –
у цьому був ще той мастак
І замість вчитися, надвір
щодня усім наперекір
Наперекір наш вибігав
ловити облизнів та ґав.