ЯКА ЛЮБОВ НАЙЛІПША

Українська народна казка

Жив Поганий цар. Мав він трьох дочок. Хотів знати, як його дочки люблять, тому покликав дівчат до себе:
- Котра з вас як мене любить?
Старша каже:
- Я вас люблю так, як цукор.
Каже середуща:
- Я вас люблю так, як хліб.
Каже наймолодша:
- Я вас люблю так, як сіль.
Розсердився цар на молодшу дочку та й прогнав її з дому.
Бідолашна дівчина пішла, плачучи, горами, лісами й полями. Ходить по світу, не має, небога, де голову прихилити. Зустріла раз вона стару жінку.
- Чого ти, дівчино, так гірко плачеш?
- Як мені, бабуню, не плакати, коли було нас три у батька, а мене він прогнав.
- Та чому тебе прогнав?
Розповіла дівчина, як старий цар покликав їх до себе, як питав їх і що вона сказала.
- Не плач, не журися! Йди до мого брата! Будеш у нього добре жити.
- А як я його знайду?
- А так. Підеш до лісу, побачиш велике озеро, коло озера - хату, а в хаті мій брат.
Пішла дівчина до лісу. Справді знайшла велике озеро, коло озера красну хату. На дворі побачила чоловіка.
- Чи ви мене не взяли б до себе служити?
- А чому ні? Служницю мені треба...
Так дівчина залишилася в лісі.
Одного разу вона прала білизну і якось непомітно загубила з пальця дорогий перстень. Та до озера ходив купатися царський син, побачив він перстень - вода його принесла, - підняв і думає собі: "А чий він може бути? Хто його мав на руці?"
Зайшов царський син до хати в лісі. Дивиться, а тут сидить засмучена красуня дівчина.
- Чого ти, дівчино, така сумна? - питає.
- Та як мені не сумувати, коли я загубила перстень?
Царський син вийняв перстень і показав їй.
- Ой, перстень мій! - скрикнула радісно дівчина.
Парубок надів їй персня на палець, усміхнувся до неї привітно і промовив:
- Ходи зі мною! Ти моя суджена. Дівчина хоче йти з ним, бо парубок теж красивий, а господар каже:
- Чекай, я тобі за добру службу мушу добре віддячити.
Поклали слуги на віз багато добра і запрягли до воза коней.
Повінчалися молоді й покликали на весілля велику громаду людей. Прийшов і Поганий цар.
Наречена наказала куховаркам наготувати вареного і печеного, та щоб нічого не було посолене. Несолену страву подали Поганому цареві.
- Що таке? Чому тут нема солі? - розсердився Поганий цар, кинув ложку і пішов з-за столу.
Наречена підійшла до батька й каже:
- Світлий царю! Ви не любите несолену страву? А чи пам'ятаєте, як ви свою молодшу доньку прогнали з дому за те, що вона вам сказала: "Я вас люблю так, як сіль"?
Цар тільки тепер упізнав свою доньку. Він розцілував її і почав просити, щоб вернулася додому.
Летів через високі гори сірий горобець, а цій казці - кінець.