Марійка Підгірянка
Розповім вам казку, байку

Безконечні казочки

Скажу, дітки, вам казку:
Приніс зайчик дров в'язку,
Поколов їх дрібненько,
Зварив юшку швиденько.

Юшка була солодка —
Моя казка коротка.
 
Скажу, дітки, і другу:
Прибіг котик із лугу,
Ліг, собі серед печі,
Муркотів дивні речі.

Дасте бубликів в'язку —
Докажу вам ту казку.

Ще б і третю сказала:
Мушка в хаті літала,
У сметану влетіла,
Вийти звідти не вміла.

Далі — далі не можна,
Бо це казка тривожна.

Ба, ще й знаю четверту:
Був горобчик упертий,
Дзьобав скирту він спритно:
— Змолочу усе жито!

Чи змолотить — не знати,
Доведеться чекати.

Ще послухайте й п'яту:
Вбіг хлопчина в кімнату,
У болоті по вуха,
Бо він мами не слуха.

А що далі — не знаю,
Хіба маму спитаю.

Скажу шосту вам завтра,
Сьому й восьму позавтра,
У суботу дев'яту,
А в неділю десяту.

Певно, будете раді
Казочок цих громаді.

Кравчиня Маруся

Була хатка в долині.
У малій тій хатині
Жила мати старенька,
З нею доня маленька.

Каже мамі Маруся:
— Шити, мамо, навчуся.
Шити, ще й вишивати —
На хлібець заробляти.

Вчилась доня пильненько,
Вміє шити гарненько.

— Пустіть мене в світ, мати,
В людей праці шукати. —

Іде доня, мандрує,
Рак напроти правцює.
Привітавсь: — Слава Богу!
Куди йдеш ти в дорогу? —

— Іду в світ людям шити,
Щоб на хліб заробити!   —
— А я ножички маю,
Що захочеш, покраю. —

Ідуть, праці шукають,
Їжачка зустрічають:
Привітавсь: — Слава Богу!
Куди йдете в дорогу? —

— Йдемо в світ людям шити,
Щоб на хліб заробити! —
— І я піду в світ з вами.
Маю свитку з голками.

Ідуть, праці шукають,
Котика зустрічають.
Привітавсь: — Слава Богу!
Куди йдете в дорогу? —

— Йдемо в світ людям шити,
Щоб на хліб заробити! —
— Я пряду і мотаю,
Для вас пряжі придбаю! —

Ідуть, праці шукають,
Павучка зустрічають:
Привітавсь: — Слава Богу!
Куди йдете в дорогу? —

— Йдемо в світ людям шити,
Щоб на хліб заробити! —
— А я буду вам ткати
Полотенце  на лати. —

Ідуть, далі мандрують,
Бором, лісом прямують.

Бігли попри тернину,
Подерли одежину.
Ну, нічого робити,
Нову треба пошити.

На пеньки посідали,
Тяжку працю почали.

Котик пряв і мотав,
Полотно павук ткав.
А рак одяг кроїв,
Ні разу не схибив.

Їжак голки давав,
Раз у раз насиляв.
А Марусечка шила,
Вділ голівку схилила.

І так за одну днину
Мали всі одежину.

Панич рак —неборак
Жупанець мав, як мак.
Їжачок —сірячок
Із тонких ниточок,
А павук виткав сам
Собі хрест на жупан.

Котик вибрав кожушок,
Щоб не змерз і не змок.
На Марусечці убори
Шиті в народні узори:

Передок й рукави,
Жупан гарний новий
І чудова спідничка,
Під коралями стрічка,
На голівці вінок —
Хоч іди у танок.

Ідуть далі, мандрують,
Аж зозульку десь чують.
Бором — лісом літає,
По доріжках питає:

— Чи знайдеться кравчиня,
Щоби одяг пошила,
Гарний одяг весільний
Для самої князівни? —

Наші кравчики чують
Та чимскорше мандрують
Аж до Києва міста.
Там церков є аж двіста,
Дніпро плине в долині
Під береги зелені.
А на горі палата
Князева пребагата,

Споглядає в долину
На цілу Україну.

Йде Маруся під гору
Аж до княжого двору.
У дворі повно гуку
І гамору, й стуку.

Варять, печуть без упину
На весільну гостину.
Слуги ходять усюди —
Бачать: йдуть якісь люди.

Межи ними дівчина
Гарно —пишно вдягнена.
І князівна виходить,
Наче сонечко сходить.
Та й Марусі питає,
Чого вона бажає.

А Маруся їй каже:
— На запрошення княже
Йду пошити князівні
Красні шати весільні.
Тут помічники мої,
Всі до праці готові.

Князівна відповіла:
— Ший, дівчинонько мила.
Лиш не знаю, чи встигнеш,
Чи до ранку пошиєш! —
— Встигну, встигну напевно,
Милостива князівно! —

І всі повні охоти
Узялись до роботи:
Котик пряв і мотав,
Павук узорами ткав,
Їжачок у голки
Всиляв срібні нитки,

А Марусенька шила,
Мережила, робила.
Так шили без устанку
Цілу нічку до ранку.
Вийшло сонце на гору:
Йде Маруся до двору.

Помічники за нею
Несуть пишну кирею.
Стали перед ворота —
Сяє сукня, як злота.
Отворив князь віконце,
Бачить одяг як сонце.

Мережки в нім біліли,
Вишивки мерехтіли.
Сіяв  жупан нашитий
В перли і самоцвіти.
А князівна зраділа,
Зараз сукню наділа.

А всі ахнули з дива:
— Яка ж вона вродлива,
Яка вона прекрасна,
Наче зіронька ясна! —
І князівна зраділа,
Ще й жупан наділа.

Плеще в ручки пещені
І дякує дівчині.
Дала кравчикам дари
Червінці і таляри,
На весілля просила,
Пампушками гостила.

Взяли кравчики плату —
Нагороду багату.
І вибрались потому
У дорогу до дому.
..................................

Дома плаче матуся:
— Де то моя Маруся? —
Ось стук —стук у віконце —
В ньому личко як сонце.

— Відчиняйте, матусю,
Привітайте Марусю! —
Входить доня у хату,
Несе грошей багато.
Несе дари в торбинці —
Для матусі гостинці.
..................................

Потім жили щасливо,
Ґаздували на диво.
Доня хату поклала
І худібки придбала,
І машину купила —
І співала і шила...
 

Працьовита дівчинка

Беручка, чемненька
Дівчинка Оленка, —
Цілий тиждень у роботі,
А все веселенька.

В понеділок пряла,
У вівторок ткала,
А в середу у череду
Овечки загнала.

У четвер білила,
У п'ятницю мила,
А в суботу всю роботу
До кінця скінчила.

А прийшла неділя —
Сорочечка біла,
В ній дівчинка, мов квіточка,
Між подруг сиділа.

Колискова

Спіть, діточки, спіть,
Віченька стуліть!
Дрібен дощик стукотить,
Вікнам казку гомонить...

Дрібен дощик пада там,
А тут тихо, тепло нам.
При матусі рідненькій,
У світличці чистенькій,

Спіть, діточки, спіть,
Віченька стуліть!

Розмова про сонце

Дитина:
— Скажи мені, мати,
Де йде сонце спати?

Мати:
—  За високу гору,
В  золоту комору.

Дитина:
— А хто йому стелить
На білій постелі?

Мати:
— Зіронька вечірня,
Гарна, як царівна.

Дитина:
— Хто ж його колише
Усе тихше й тихше?

Мати:
— Соловей піснями,
Тиха нічка снами.

Дитина:
— А які сни має,
Коли засинає?

Мати:
— Сняться йому квіти,
Що вдень для них світить.

Дитина:
— А хто його збудить,
Як світати буде?

Мати:
— Пташечки веселі
Збудять із постелі.

Дитина:
— А на що, як встане,
То найперше погляне?

Мати:
— На дітей, серденько,
Чи встають раненько.

Підростає Юрко в сні

Полями, лугами
Літечко іде,
Теплими руками
Юрчика веде.

Юрчик наш маленький,
Миліший над все,
В очах голубеньких
Сонечко несе.

На губках рожевих —
Усмішка, як цвіт,
У словах пестливих —
Чар дитячих літ.

Прибуло до хати
Миле внученя:
Буде щебетати
Нам воно щодня

Щічки розцілує
Сонце золоте,
Личко розмалює —
Личко зацвіте.

Малюка обвіють
Леготи в селі,
Виростуть, зміцніють
Ніженьки малі!

Будуть мандрувати
По гаях, садках,
Будуть спочивати
В тихих холодках.

Будеш тут ходити
Цілий день —деньок,
Буде тебе вчити
Пташка пісеньок!

В нічку місяченько
Засія тобі —
Осяє личенько,
Очка голубі.

Зіроньки-моргулі
Вимережать сни;
Люлі, Юрцю, люлі,
Спи, дитятко, спи!

Юрко, Жмурко і Хмурко

Було в Юрця коти два,
Невеличкі обидва.
Цей чистецький — то Жмурко,
А брудненький — то Хмурко.

Жмурко чисто лапки мив
І обачно скрізь ходив.
Хмурко часто в комин ліз,
Став неначе шмаровіз.

Раз Юрко сніданок їв,
Коло столика сидів.
Біля Юрчика Жмурко
Пив тепленьке молоко.

Поміж них Хмурко — тарах! —
А мав сажу на лапках.
Де ллиш лапкою ступив —
Чорний слід там залишив.

Узяв Юрко прутика,
Хап брудного котика,
Перетріпав кожушину,
За віконце Хмурка кинув.

Виліз котик наш на плотик,
Миє лапки, миє ротик.
Аж як вмиється чистенько,
Можна гратись з ним гарненько.

Киця-Миця й Крілик-Трілик

Киця-Миця у торбині
Малюночки несла сині,
Дірка в торбі, та байдуже! —
Поспішала Киця дуже.

Киця торби не зашила
Та й малюнки розгубила.
Крілик —Трілик —шулавило
Біг до шевчика по шило.

Позбирав усі малюнки,
Позбирав усі рисунки.
Прикрасив він ними хату,
Ще й зробив собі загату...

— Чи ж то, любий друже Крілю,
Такий звичай на Поділлю:
Що знайдете — те вже й ваше?
Віддавай нам те, що наше!

— Хто ж то, люба Кицю —Мицю,
Йде на ринок у столицю,
Йде собі до Коломиї —
І торбини не зашиє?!

Тільки трошки посварились,
Та до суду не водились,
Бо таки, сказати правду,
То обоє провинились.

Чорнячок

У бабусі —бабусеньки
Був коток — Чорнячок,
Кожушок мав гарнесенький
І лискучий, наче шовк.

Мав рожевий круглий ротик
І біленькі всі лапки.
Гарний був бабусин котик,
Любесенький отакий.

Як ще котик був манюсій,
Йти нікуди не хотів,
У бабусі на кожусі
Все дрімав і муркотів.

Чорнячок той хорошенький
Дуже чепурний ходив,
Не терпів ні порошинки —
Носик, ротик, вушка мив.

А як виріс Чорняченко,
Виходив уже надвір,
Роздивлявся все пильненко,
Чи не йде ворожий звір.

Бо у нього вороженьків
Було повно скрізь кругом:
Брисько, ворог цей тяженький,
І цапок з кривим рогом,

Та ще й квочечка чубата,
Туркітлива і лиха —
Водить по двору курчата,
На Чорнячка зазіха.

Та він ворогам не дався
У годиночку лиху —
То на дереві спинявся,
То стрибав знов по даху.

Як додому повертався,
Пити молочка прохав,
Все з бабусею вітався,
Білу лапку подавав.

До змісту Марійка Підгірянка "Розповім вам казку, байку"