Марійка Підгірянка
Розповім вам казку, байку

Киця і квачик

І

Побачила киця квачик,
На полицю за ним скаче.
Взяла квачик за чуприну
І стягнула на долину*.

Стала всюди ним крутити,
На всі сторони котити,
Закотила хтозна —де,
Вже нема квача ніде.

ІІ

Дідусь квачика шукає:
Тут немає, там немає,
Став уже дідусь журитись,
Нічим буде поголитись,

Бо і де ж квача шукати
Чей не сам же втік він з хати.

ІІІ

Ой, утік, ой, побіг
З —під полиці під поріг,
З —під порога аж під плотик,
Взяла киця квачик в ротик
І ну його микати,
І ну ж його смикати,
Потім взяла між лапки,
Затягнула між тріски,
Закинула під дрова —
Там упав і пропав.

ІV

По дрова дідусь пішов
І там квачик свій знайшов,
Обсмиканий, обтертий,
Із щетини обдертий.

— Це твоя, кицю, робота,
Це твоя, кицю, пустота,
Ой, дістанеш по хвості
За ці витівки пусті.

V

Дідусь прутика шукає,
Юрчик дідуся благає:
— Ой дідусю, дідусю,
Не бий мою котусю,
Не бий мою кицю —мицю,
Більш не піде на полицю.

VI

Юрчик кицю прикликає
І наказує —навчає:
— Кицю —мицю, добре слухай,
Що не твоє, то не рухай;

Ані дудуся квачів,
Ані Петруся м'ячів,
Ані дядькових шнурочків,
Ані тітчиних клубочків,

І не лізь до бабці,
В бабусині капці,
І по етажерці,
Не виправляй герців,

Не розкочуй олівців,
На роздирай папірців,
Не вистрибуй з кута в кут,
Бо в роботі буде прут.

VІІ

Киця —миця слухає,
Вусиками рухає,
В очі Юрка споглядає,
Мов порадоньки питає:
— Порадь мені, як гратися,
Щоб з прутиком не знатися,
Бо я киця маленька,
Бавитися раденька.

Юрчик розважав цю справу
І придумав так забаву:
Всилив гудзик на ниточку
І забавляв ним  кицечку.

Бавилися без пригоди,
Не зробили ніде шкоди.
А потім до столу  сіли
І вечерю смачно з'їли.

Киця —миця з Юрчиком
Їли кашку з молочком.

Брисько, Гуска і Лисичка

Була собі лисичка,
Хитренька молодичка,
Пішла раз у дорогу
І сильно збила ногу.

Не може в ліс ходити
І зайчиків ловити.

В село собі мандрує —
Чей там кого змудрує!

В селі стояла хата
Старого діда Гната.
Під хатою ходила
Там гуска білокрила.

Лисичка щось гадає,
Мудрує, розважає.

— Гей, вийдіть, добрі люди!
— А хто такий там буде?
— Лисичка —молодичка,
Нещасная калічка;
Бо трапилась пригода,
Що й згадувати шкода;
У ямку курка впала,
Її я рятувала
І викрутила ногу.
Пожалуйте небогу!

— Зайди, зайди в хатину,
З'їси що  та й спочинеш.
— Воліла б заробити.
Ось гуска невеличка,
Немов моя сестричка.
Її щоднини пожену
Скубти над річкою траву.

Господар каже: — Згода!
Для мене це вигода.
Пастимеш гуску на узліску —
Не буде гуска в шкоду лізти.

В ту пору Брись кудлатий
Крутився коло хати,
Цю мову зачуває
Й на вус собі мотає.

Бурчить! — Ага, ага, ага!
Зажди, лисичко дорога!

Піду я за тобою вслід.
Чи гуску пастимеш як слід.
Лисичку просять сісти,
Дали їй добре їсти,
Дали ще й торбу сала,
Щоб на  полудне мала.

Взяла цю закуску пастушка
Й жене на пашу білу гуску.

Іде лисичка та й кульгає,
А Брисько лиш хвостом махає.
І назирцем він, назирцем
Іде за нею вслід тихцем.
І весело йде гуска наша
Їй бо запахла свіжа паша.

І обіймає  вже лисичку,
Немов свою нову сестричку.
— Ти добра, — каже, — ти ласкава,
Мене взяла на свіжі трави.

Ти не така, як Брисько,
Оцей недобрий псисько
На річку не пускає,
З городу виганяє.

А їй на це лисиця:
— Ти Бриська стережися,
Бо він твій ворог лютий,
В комірці б рад замкнути.

Ходім в корчі тут близько,
Щоб не підслухав Брисько.

А Брись стояв вже саме
За тими за кущами
Тихенько, ані писнув.
Листочком не шелеснув.

Цікавий він був дуже,
Що то лисиця вструже.
Ось гуску вже схопила
Лапами попід крила.

Й в кущі понесла скоро...
Та Брисько все те бачить —
Ось з —за куща вже скаче
І зрадницю лисицю
Ухопив за спідницю.

Спідничка обірвалась,
Лисичка налякалась,

Пустила гуску з рота,
Пропала вся робота...
Лисичка в ліс побігла,
Втекти тому лиш встигла,

Що мусив Брись остатись,
Щоб гуску рятувати.
Воли на неї бризнув,
Язиком дзьобок лизнув...

Помалу гуска встала —
Та й зразу відгадала
Лисички хитру зраду
І Бриська щиру раду.

Взяла в два крила лапу псячу,
Цілує щиро, з втіхи плаче...

По тій страшній пригоді.
Жили разом  у згоді,
Бо гуска у біді пізнала,
Що в Бриську — друга мала.

Хоч він не раз картав, гарчав,
Але завжди добра бажав!

ЛИСИЧЧИНА ШТУКА

Лисичка —сестричка снігами бродить,
Немов поживи, голодна ходить:
— Ой Боже, мій Боже, пошли що з'їсти,
Бо я вже не можу ні йти, ні лізти!

Аж бачить — он зайчик біжить серед снігу,
Його не догонить лисичка з бігу...
Міркує —гадає, аж очі жмурить,
Чей того малого зайчика здурить.

Схилилась низенько, гребе лапочками,
Кричить, що аж гомін іде лісами:
— Знайшла я під снігом добра чимало:
Головку капусти, м'ясо і сало!

Капусту лишу, бо ж то річ не ласа,
Досить наїмся сала і м'яса!
Капусту сховаю на місці оцьому,
А з салом і м'ясом біжу додому!

І щось одгрібає, і щось загрібає,
І ніби додому з чимсь утікає,
Сама ж поспішає за кущ засісти,
Чей зайчик захоче капусту їсти.

А зайчик і справді не забарився,
Як вчув про капусту, то звеселився,
Ось —ось добігає, ось —ось вже близько,
Аж тут десь узявся сірий вовчисько.

І він також вийшов на лови вранці,
Вчув мову лисички, повірив байці,
Шерсть настовбурчив: — Того не бувало,
Щоб хитра лисичка поїла сало!

І також пустився в той бік стрілою,
Кричить: — Де ти, кумо? Ділися зі мною!
Найшов, причепився: — Де теє сало?
Гарчить, скалить зуби, аж лячно стало.

Зіщулився зайчик від того гуку,
Підняв довгі вуха, зрозумів штуку.
Втікає щосили до свого роду,
Щоб всім розказати страшну пригоду.

ПОДЕРТИЙ КОЖУШОК

В терню зайчик скакав,
Кожушину розірвав:
Йде лисичку просити
Кожушину зашити.

"Ой, лисичко, серденько,
Заший кожух скоренько!"
"Десь ходив, нащось дер?
Ходи в дранті тепер!"

Плаче зайчик сльозами,
"Як я піду до мами?
Позич, кумо, хоч ниток,
Сам зашию кожушок.

Будуть мама карати,
Вже не пустять гуляти,
Бо ся дуже обдер,
Що ж учиню тепер?"

А лисичка: "Га —га —га!
В мене пряжа дорога,
В тебе тайстра порожня,
Так, зайчику, не можна...

Не дам ниток без грошей,
Легінику хороший.
Десь ходив, нащось дер?
Ходи в дранті тепер!"

Прийшов зайчик до мами,
Сплесла мама руками:
Що ти вчинив, маленький,
Пропав  кожух новенький!

"Мамко, любко, не бийте,
Кожушину зашийте...
Бо ся дуже обдер,
Що ж учиню тепер?"

Мама синка не била,
Кожушину зашила:
"По тернині не ходи,
Кожушину не дери!"

"Вже не піду ніколи,
Бо тернина поколе!"
Зайчик очка обтер
І знов скаче тепер.

ЇЖАЧОК

Жив у лісі їжачок.
Тоді не мав ще колючок.
Як мишка, був маленький,
Як  грудочка, товстенький,
Смачненькі яблучка вже їв,
Вигідно собі жив.

Та раз, як яблучка збирав,
Вчув голос: гав, гав, гав!
То Брисько його на біду
Геть проганяв з саду.

Їжак скоренько утікав,
Аж перед Богом став. —
Лапки до неба взносить
І Пана Бога просить:

— Ой, дай же, Боже,
Що мені гоже:
Бриськові боки,
Бриськові скоки,
Бриськові зуби
Дай, Боже любий.

А Господь їжачка любив,
Прохання його сповнив.
Десь наш маленький їжак щез
І стався з нього пес —

Та гей той Брисько: скок та скік,
До хатки в ліс утік.
Та в тім то і біда ціла,
Що хатка замала...

Їжак новую збудував,
Дзеркальце в ній поклав
І гордо споглядає,
Що Бриськів вигляд має.

Потому Брисько —їжачок
Сміло біжить у садок;
Ступає гордо, бо ж ніхто
Не вижене його.

Та перший Брисько не лежить,
Гострі зуби скалить:
— Геть, злодію поганий,
Бо будуть  в тілі рани!

Втікає бідний їжачок,
З садочку скік та скок.
Не хоче вже псом бути —
Й так лиха не минути.

Аж дивиться, коло воріт
Веприк годований лежить;
Витягнув довге рило
І рохкає весело.

Їжак в тій хвилі забажав,
Щоб веприком він став.
Побіг до Бога, просить,
Лапки високо взносить:

— Ой, дай же, Боже,
Що мені гоже:
Свиняче рило,
Хвостик, як шило,

Тверду щетину
Й широку спину.
А Господь їжачка любив,
Прохання його сповнив:

З їжачка веприк стався вмить.
Весело в ліс біжить.
І як до хатки лиш прийшов,
То дзеркальце найшов
І в нім приглядався,
Яким красавцем стався.

З вигляду свого дуже рад,
Біжить скоренько в сад;
На дерево став лізти
Яблучок попоїсти.

Та клятий Брисько вже гарчить,
На їжака кричить:
— Ану злізай, потворо,
Із дерева, та скоро!

Їжак затрясся зі страху
В годиночку лиху:
Упав поміж тернину,
Набив колючок в спину.

Ледве до хаточки добіг
І зараз в постіль ліг.
Промивав рани і мастив
Та ледве загоїв.

Рани боліти перестали,
Та колючки в спині стирчали.
Потім збирається в дорогу
Ще поклонитись Пану Богу,

Щоб знов став їжачком таким,
Як був він перед тим.
Іде, мандрує через ліс,
Аж тут де взявся лис.

Наш їжачок в клубочок звивсь,
До землі притуливсь.
Лис злакомився на їду
Та зачепив біду:

Вколовся, бреше, скавулить...
Ой, бо язик болить.
А їжак скаче аж до неба:
— Треба йому так, треба!

Та з радості сміється,
Лапками в боки б'ється:

— Вже маю, Боже,
Що мені гоже:
Кругленьке тільце,
Маленьке рильце,
Ще й колючок багато,
Не боюся вийти з хати!
А як вернув у хатину,
То справив там гостину:
Калачі з маком замісив,
Всіх друзів запросив:
І чорную кротичку,
І труську невеличку,
І зайчика вухатого,
І веприка лобатого.

Іще гостей багато
Прийшло до його хати.

Всі калачі їли,
Мед солодкий пили,
Яблучками заїдали
І співали, і гуляли.

І мене там запросили,
Калачами пригостили,
Ще й бубликів в'язку
Віддали за казку.

МИКОЛЬЦЕВІ ПРИГОДИ

I

Чей то буде радість всім
І не вийде се на шкоду,
Як вам, дітки, оповім
Микольцеву пригоду.

Наш Микольцьо звісний тим,
Що страху не знав нітрішки;
На пригоди йде, як в дим,
А на бої — то і ...пішки.

Раз він вибрався у ліс
Чи на вовка, чи лисичку,
Дерев'яний в нього кріс*,
А за спис він має...тичку.

Нараз чує, щось шелесть,
Над потічком між травою...
Страшний ворог вже і єсть:
Б'є серденько з непокою.

А може їх п'ять чи сім,
А може їх двісті —триста...
Може помагає їм
З пекла сила та нечиста.

Кігті певно є у них...
Може й кливаки та роги...
Від думок отих страшних
Аж самі трясуться ноги.

Та Микольцьо хлопчик зух,
Наготовив гостру зброю:
— Хто там є? Розіб'ю в пух!
Виходи скоріш до бою!

І нахмурив грізно зір,
Швидко ним довкола водить...
Незабаром дикий звір
З —поміж листячка виходить.

Вперед мордочка мала,
Та й одна і друга лапка,
А вкінці вже і ціла
Показалась з листя... жабка.

II

Чи то казка є така,
Чи то сон приснився,
Та про того козака,
Що з жабкою бився.

Та не думайте ви так,
Що то тільки смішки:
Микольцуньо наш, козак,
Не боїться й мишки.

Раз в комору він зайшов,
Заглянув у діжку,
Та й сирі там знайшов
Довгохвосту мишку.

Думаєте, що кричав
Або біг до мами?
Ні, він мишку в полон взяв
Власними руками.

Але й мишка не така.
За сира кавальчик
Укусила козака
В сам мізинний пальчик.

А тепер вже упав страх
На серце козаче —
Він  об землю мишку бах,
Та й нищечком плаче.

Був би сором скінчивсь
Отсей бій тяженький,
Коли б був не пригодивсь
Товариш вірненький.

Котик Мурочко прибіг
Пімстити обіду —
Зловив миш погану вмить,
Щоб не було встиду.

По обіді разом йдуть
Гордо до кімнати,
Щоб  за подвиг свій і труд
Похвалу дістати.

До змісту Марійка Підгірянка "Розповім вам казку, байку"