Марійка Підгірянка
Розповім вам казку, байку

ДІД МОРОЗ

Ходить Мороз надворі
По широкій оборі,
Ще й по горах-дібровах -
У чоботях пухових.

Старий він, сивий він,
З бородою до колін.

Ходить-бродить у шубі,
Біла шапка на чубі.
Ходить лютий, сердитий,
Когось хоче вкусити.

Старий він, сивий він,
З бородою до колін.

Як діток де зустріне -
Сніг у вічі їм кине,
Ще й зубами заблисне
І за пальчик потисне.

Старий він, сивий він,
З бородою до колін.

Дітям смішки - гуляють,
Сани з гірки спускають -
Скоро, скоро, скоренько
Аж червоне личенько.

Не злякає їх він -
З бородою до колін.

А за Дідом Морозом
Дмуха вітер з погрозом,
Дмуха вітер сердитий,
В сніговицю сповитий.

Свище люто, гуляє,
Пісню грізну співає.

Як в селі він ночує -
Всі дороги задує,
Гори снігу натрусить,
Діток в школу не пустить.

Свище люто, гуляє,
Пісню грізну співає.

Дітям смішки - гуляють,
Сніг з дороги згрібають:
Через пагорби й доли
Вчасно прийдуть до школи!

Дарма вітер гуляє,
Пісню грізну співає.
 

КАЗКА ПРО ДІДА МОРОЗА ТА БАБУ ЗАВІРЮХУ

У пралісі, у лісі -
Палац чудовий, чистий:
Одні кришталі в стрісі,
А зруб - увесь льодистий.

Поміст як сонце сяє,
А постіль - білі пухи.
Такий-то дім прекрасний
У Баби Завірюхи!

А Баба Завірюха
Мороза Діда має;
Та баби дід не слуха,
Усе один гуляє.

На села ходить в нічку,
Як згасне промінь сонця, -
То міст кладе на річку,
То квіти на віконця.

А баба все сердита,
Що дід один гуляє,
В метелицю сповита,
Шляхи всі замітає.

Холодним вітром дмуха,
Кладе замети всюди,
Щоб дід бабусю слухав
І не ходив нікуди.

ГАЙ ВЗИМКУ

Не гайся, хлопчику, не гай,
На саночки сідай,
Поїдем, серце, в білий гай,
В казок зимових край.

У гаї молоді дубки
Зросли у височінь
І сніжні одягли шапки,
Підперли неба синь.

Схилилась до дубка сосна,
Задумлива сосна;
В голках - рясна, в шишках - рясна,
Зелена, як весна.

Берізка біла і струнка -
Красуня у гаю -
Вдивлялась в дзеркало струмка
На вроду на свою.

Дзюрчить струмок попід сніжок,
Розказує своє -
Прийшов цапок на бережок,
Водичку чисту п'є.

Промчався зайчик через хмиз,
До потічка прибіг,
Води попив, кори погриз,
Під кущиком приліг.

Збиточна білка молода
Стрибає по сосні,
Шишками в зайчика кида,
Його турбує в сні.

А дятел шишку ту схопив,
Та білці не віддав, -
У дірку від сучка встромив,
Насіння виїдав.

Про шишку білочка не дба,
Бо в неї у дуплі
Багато всякого добра
І ласощі  смачні.

Ліщинові горішки там,
Солодкі ягідки
І ще, на закуску білкам,
Засушені грибки.

Тож білочка не журиться,
Чи довго буде сніг:
У кожушку зажмуриться -
І їсть собі горіх.

БАБУСИНА КАЗКА

Серед піль і нив
Добрий витязь жив.
Був хоробрий,
Мудрий, добрий,
Свій народ любив.

А в горах жив змій,
Звався Веремій,
Із печери
До вечері
Ходив на розбій.

Хлопців убивав,
В бран дівчат збирав.
А із діток-
Малоліток
Крівцю випивав.
 
Пішов плач і страх
По селах, містах -
Гинуть дітки-
Малолітки
В змійових зубах.

На подільську путь
Посли з гір ідуть:
- Рятуй, брате, плем'я наше
Од змійових пут!

Витязь меч підняв,
На коні помчав -
Ясним мечем змію з плечей
Сім голів ізтяв.

Гейби шум ста рік,
Б'є радісний крик:
- Слава витязю навіки,
Славен він навік.

Що на поміч став,
Що народ спасав,
Що тих діток-малоліток
Змієві не дав!

ПРО ШКОЛЯРКУ МАРІЙКУ ТА ЇЇ ПЛАТКОВІ ЛЯЛЬКИ

Просять ляльки, просять
Сумно, як ніколи:
"Не лишай же нас, Марійко,
Ідучи до школи...

Дорога далека,
Торбинка важкенька,
Там діти великі,
А ти ще маленька..."

Всміхнулась Марійка:
"Ні, лялечки, годі!"
Ой, вже на подвір'ї,
Ой, вже на городі!

Прийшла вже зі школи,
З'їла хлібця скибку,
Стала оглядати
Свою нову книжку.

Лялька-полотнянка
З хороброго роду:
- "В куті є відерце,
Кину книжку в воду..."

Ця лялька смілива
Вже коло Марійки
На лавочці сіла.
..."Якже тую книжку
До води кидати?
Ой, що за малюнки!
Треба оглядати".

А ляльки шовкові,
Тоненькі панянки,
Грубі, кожухові,
Йдуть до полотнянки.

Лялечки Марійку,
Мов бджілки, обсіли:
"Читай же, читай же!" -
Всі загомоніли.

Марійка всміхнулась:
"Ой, що ви за діти!
Та вже, щоб читати,
То треба уміти!

Тому сидіть тихо,
Не плачте ніколи,
Бо вчитись читати
Я ходжу до школи".

АЗБУКА

Бабуся вчула дивні вісті, -
Вітрець, мабуть, приніс, -
Що там далеко десь у місті
Відважний хлопчик зріс.

На саночках, мов вихор, мчиться,
Нікому не зверта,
І тільки азбуки боїться,
Мов дикого кота.

Бабуся внучка запросила
Улітку на село,
Коли пшеничка колосилась
І все кругом цвіло.

Для внучка азбуку зробила -
Барвисті літерки.
Їм ручки й ніжки приробила,
Поставила в рядки.

Одні одних за руки брали
Веселі літерки
І хлопчика до себе звали:
- Не бійся нас, ходи!

Вже хлопчик не втікав нікуди,
За ручки букви брав,
Погрався ними - і без труду
Всю азбуку читав.

ГОЛОСНІ ЗВУКИ

О-о-о -

Яєчко одно
Знесла курочка чорненька.
Знайшла дівчинка одненька -

О-о-о -

Яєчко одно.

А-а-а,

А яблучка два,
Два яблучка червоненькі
Несе донечка для неньки,

А-а-а,

Аж яблучка два.

И-и-и,

А хлопчики три
В калабаню упали
І всі разом кричали -

И-и-и -

Тих хлопчиків три.

І-і-і -

Лошачки малі,
Є у них чотири ніжки,
Коло воза ідуть пішки -

І-і-і -

Лошачки малі.

У-у-у,

Песик на шнурку,
Цуценяток п'ять кудлатих
Полягло біля хати.

У-у-у,

Песик на шнурку.

Е-е-е,

Де то мама, де?
Нема мами, пішла в поле,
Там бур'ян на ниві поле.

Е-е-е,

Ось вже мама йде!

МАТИ

Хто тебе так щиро любить,
І вбирає, і голубить,
І кладе у постіль спати?
Мати.

Хто стеріг тебе віз злого,
Відмовляв собі усього,
Щоб тобі віддати?
Мати.

Хто тебе узяв за руку
І до школи на науку
Вів, щоб розуму навчати?
Мати.

СПІВАНКА ПРО МІСЯЦІ

Ой місяць січень кличе мороза,
Морозить лиця, щипає носа.

А місяць лютий вітрами дує,
На водах з льоду мости будує.

Березень-місяць льоди поломить,
Весняну пісню річка задзвонить.

Квітами квітень всіх привітає,
Усі садочки порозквітає.

Гей, травень прийде у дні чудові,
Простелить всюди трави шовкові.

А місяць червень луги покосить,
Червоним соком ягідки зросить.

А місяць липень гарячим літом
Обсипле  липи пахучим цвітом.

А місяць серпень серпом задзвонить,
Достиглий колос додолу склонить.

Вересень-місяць добре газдує,
Овоч смачненький дітям дарує.

А місяць жовтень мряку розсіє,
В лісах, в садочках лист пожовтіє.

А листопад той жалю не має,
З дерев останнє листя зриває.

А місяць грудень на радість людям -
Сніжки присипле замерзле груддя...

КОЛЯДКА

Ой, пригода, пригодочка,
Прилинула колядочка,
Щебетала на всі броди:
Гей, сходися, рідний роде!

Та послухай довгі речі,
Як дзвеніли наші мечі,
Та пригадай довгі змаги,
Як шуміли наші стяги,
Як літали полки птахом,
Як дудніли коні шляхом,
Як купались в сонці поля,
Як сміялась наша воля.

Ой, пригода, пригодочка,
Щебетала колядочка,
Закликала на всі броди:
Гей, сходися, рідний роде.
Гей, збирайся на всі шляхи,
Вервечками рідні стяги.

Гей, гуртуйся на всі смуги
Витягати ясні плуги,
Вислухати довгі речі,
Готувати руки й плечі.

Щоб дзвеніли нашим шляхом,
Щоб кружляли кличі птахом,
Щоб горіли в маках поля,
Щоб вернула наша воля!

Ой, пригода, пригодочка,
Щебетала колядочка:
Промайнула гори, води,
Закликала на три броди:
А з третього на четвертий,
На китайці розпростертий.

До змісту Марійка Підгірянка "Розповім вам казку, байку"