Михайло Маморський
КОЗАКИ і ЧОРНЕ МОРЕ

Запорізькі козаки почували себе на воді так само добре, як і верхи, на сідлі. І не диво: їх неприступна фортеця, Січ, стояла на Дніпрі. Кругом Січі розливалися незчисленними рукавами Дніпрові води, вилися степові річки, синіли озера і шуміли буйними лісами та очеретами підмоклі плавні Великого Лугу. А в Великому Лузі без човна козак, мов без ніг. Чи рибу ловити, чи на дичину полювати, чи кудинебудь у зимівник вибратися - скрізь треба човна.

У ті давні часи не було кращого шляху для мандрівки, як річка. Але й тут бували небезпеки, особливо, коли течія рвачка, неспокійна. А вже не абияким сміливцем і майстром-лоцманом мусів бути той, хто пускався пропливати Дніпровими порогами, де могутні піняві хвилі з громовим гуком перевалювалися через підводне каміння або розбивалися об велетенські скелі, що стирчали з води. Один необережний порух стерном - і навіки пропало судно разом з людьми в бездонних вирах! Добре вчив старий Дніпро відваги своїх синів-запорожців, то й не диво, що були вони не абиякими мореплавцями. Світами гомоніла слава про їх одчайдушні морські походи на турків і татар, що були в давнину найгрізнішими ворогами України.

Історія козацької фльоти така ж давня, як і Січі. Вже в половині XVI сторіччя засновник Січі Дмитро Байда-Вишневецький воював з турками-татарами на воді, намагаючись здобути вихід із Дніпра в Чорне море. А за гетьмана Самійла Кішки вже гуляла по морю козацька фльота, нападала на турецькі кораблі-галери, пустошила прибережні міста й замки та визволяла з неволі українських бранців.

У морський похід вибиралися запорожці на вузьких довгих човнах, що звалися "чайками". У чайці вміщалося 50-60 козаків з харчами й бойовими припасами; було ще й місце на кілька гарматок. Чайка порушувалася веслами, а коли був попутній вітер, то й парусом-вітрилом. У поході брало участь 200-400 чайок.

Тому, що при виході в море, над долішньою течією Дніпра або над Лиманом, стояли турецькі замки, запорожці пробиралися туди звичайно тихцем, уночі, і на ранок козацька фльотилія вже гойдалася на широкому морі.

Ось на обрії з'являється турецький корабель. Чайки зараз же розсіваються по морю і оточують його здалека. Отаман дає знак до нападу. З усіх сторін підпливають чайки, гримлять турецькі гармати, тріщать Самопали - але вже запізно: козаки вдираються на корабель, визволяють прикованих до весел гребців-невільників і, згідно з воєнним правом, беруть здобич.
А ось турецьке приморське місто, заховане за камінними мурами фортеці. На базарі торгують купці не тільки всяким крамом, а й живими людьми-невільниками. Місто охороняють чорні жерла гармат, звернені на море. Із башт зорить сторожа, чи не видно ворога. Ні, всюди спокійно. Та настає ніч, під її заслоною козаки підпливають до берега і з усієї сили вдаряють на місто:
розбивають брами, здобувають мури й башти, відмикають в'язниці й випускають бранців на волю.
Отак на степових берегах Чорного моря козаки громили Козлів, Аслан-Кермень, Варну, міста в гирлі Дунаю, а, бувало, перепливали море впоперек і руйнували Синопу та Трапезунт в Малій Азії. Часом заганялися чайками аж під саму столицю Туреччини, Істанбул-Царгород. Султан безсило лютував, дивлячись із своєї палати, як на тому боці Босфорської протоки горіли передмістя. Так відплачували козаки туркам і татарам за безнастанне плюндрування України. Б'ючи ворога, тим самим обороняли рідну землю.
Та не завжди морські походи козаків були щасливі. Відомо ж, воєнне щастя химерне. Часом буря розбивала й топила козацькі чайки. Бувало, турецька фльота робила у лимані засідку на козаків, коли вони верталися з моря у Дніпро. Тоді треба було пробиватись силою, не зважаючи на втрати. Інколи козаки витягали чайки на берег, переносили їх на плечах суходолом і, обминувши небезпечне місце, знов пускалися плисти.
Чимало козаків уже більше не верталося з такого походу додому... Але геройська смерть не лякала завзятих борців. Через рік знову неслися в море козацькі чайки, і ворожі прибережні міста тремтіли ва саму вістку про появу завзятих запорожців.

У морських походах відзначилися такі гетьмани, як Байда-Вишневецький, Самійло Кішка, Богдан Ружинський, Іван Підкова, Богдан Микошинський, але найбільшу славу придбав собі Петро Конашевич-Сагайдачний, що здобув місто Кафу в Криму і заганявся аж під Істанбул.

Морські походи козаків припинилися в половині ХVІІ сторіччя, коли Україна почала довготривалу війну з Польщею.

Український нарід оспівав морські походи запорожців у прегарних думах: про Івана Богуславця, Самійла Кішку та Олексія Поповича.