Золоте серце

Сказав Господь: “Збирай скарби на небі”.
А як їх там збирати, знаєш те? -
В журбі і в щасті, в будь-якій потребі
Плекай свій скарб: це - серце золоте.

Роби добро і не чекай подяки,
Шукай повсюди чисте і святе,
Та обминай спокуси усілякі –
Отак здобудеш серце золоте.

Ти добрий з усіма і неледачий,
Та журишся і думаєш проте,
Що справ твоїх ніхто, мовляв, не бачить? -
Бог бачить твоє серце золоте.

І у лиху, нерадісну годину,
Як посмішка недобра розцвіте,
Звелить Господь:” Облиште цю дитину!
У неї серце справді золоте!”

Срібні лати

Плаче голосно Михальчик,
Бо ножем урізав пальчик.
Мама пальчик зав’язує,
Синочку приказує:
“Не забудь моїх ти слів:
Бог терпів і нам звелів.
Допоможе Він тобі
У хворобі і журбі,
Якщо будеш ти терпіти
І не нарікати,
Бог тобі дасть світлу зброю
І срібнії лати.
Будеш мужнім, працелюбним,
Війдеш до лицaрства,
І найдеш тоді дорогу
до Божого Царства.

Спасибі Господу за все

Я стану Богу помолюся
Найперше за мою матусю:
Спасибі, Боженько, Тобі,
що з нею в радості й журбі.
Спасибі Господу й за те,
Що все буяє і цвіте,
За річку, гори, ліс і поле,
За те, що я ходжу до школи.
І за канікули та свято
Спасибі, наш Небесний Тату!
За м’яч, кіно, цукерки, телик,
За Мурчика мого і велик,
Й за те, що день новий несе –
Спасибі Господу за все!

Моя бабуся

Моя бабуся – тиха і привітна,
І всім допомагає непомітно.
Моя бабуся встане рано-рано,
Аби подати нам смачний сніданок.
Обід зготує та поприбирає,
Зі мною в шашки чи в лото зіграє.
А потім щось розкаже цікавеньке –
Таких історій знає багатенько.
А татусеві виплете шкарпетки,
А мамі шалик і нову беретку.
І слухатиме про її турботи,
Коли вона сумна прийде з роботи.
Провідає людей, за нас бідніших, –
Дітей пригостить, а батьків потішить.
Поправить збитий кимсь дорожний знак
І нагодує кинутих собак.
За себе ж не згадає, лиш жартує:
“Мені в житті нічого не бракує”.
Якщо, бува, мене хтось запитає:
“А що для тебе чуйність означає?”
Я з відповіддю геть не забарюся:
“Це значить бути, як моя бабуся!”

Як добре жити в доброму світі!

Як добре жити
В доброму світі!
Сонце сміється
В ясній блакиті.
Люди веселі,
Мама і тато.
Вдома і в школі
Друзів багато.
Вчителька ставить
Гарні оцінки,
Навіть зі співів
І поведінки.

А в світі злому
Жити погано:
Кроку не ступиш –
Всюди догана.
Сваряться тато,
Сваряться мама.
Свариться вчителька
В школі так само.
Зраджують друзі –
Це так жахливо.
З сірого неба
Падає злива.

Бог дарував нам
Світ добрий і милий,
Щоби ми в ньому
Зла не чинили.
Кожен з нас має
Про те пам’ятати -
Хоче Господь
Всіх людей врятувати.
Кожна людина:
Вона, він, я , ти -
Господу можемо
Допомогти.

Стати слухняним
Буду старатись,
Вчитись на совість,
Частіше всміхатись,
Буду усім я
Допомагати.
І постараюсь
Образи прощати.
Що хочу для себе –
Зроблю те для інших.
І світ усміхнеться
І стане добріший.

Добрий день

«Треба бути чемним, сину,
Люблять всі таку дитину.
Якщо ти когось вітаєш,
Тим йому добра бажаєш», -
Мама так мені казала,
Як до школи виряджала.
Я люблю мою матусю,
Тож в усьому їй корюся.
І тепер, як прокидаюсь,
Чемно з Господом вітаюсь,
З татом, мамою та з дідом,
А надворі із сусідом.
Добрий день скажу горбочку,
І стежинці, і ставочку!
Люд зустрічний і рідня
Доброго усім вам дня!
Хочу я усіх вітати,
Хочу всім добра бажати,
Щоб для тих, кого вітав,
День насправді добрим став!

Притча про нерозважливого Тараса

Жив на світі Тарас,
сміявся з нього весь клас:
“От нам Тарас іще –
не голова, а горище!”
Прозвали хлопчину люди
“Тарас-Якось-Воно-Буде”.
За все на світі береться,
і ні в чому йому не ведеться.
Хтось записався на карате -
і Тарасу потрібно те.
А потім:
“Тарасе,
чом на тренуванні не був?” –
“Забув”.
А тоді як випне груди:
“Нічого, поборю всіх –
якось воно буде!”
А на змаганні:
Тарас усіма битий –
останній.
І так в усьому - напланує справ,
а потім:“Забув, не встиг, не знав…”
А ще ж треба й гуляти,
а тут мати:
“Тарасе, зробив уроки?”
“От ще морока!
Якось воно буде.”
Буде-буде –
двійки з усього і всюди!

Отож, діти, дуже просимо вас:
Не дійте, як той Тарас.
А будьте розумні, розважні,
до всього старанні й уважні.
Над всім розмірковуйте,
все помічайте
і ні хвилиночки не втрачайте.
У мудрі голови
Боже слово сіється
й розвивається,
а в нерозважливих –
не тримається.
Бо коли у головах вітер свище,
то вже не голови, а горище.

Байка про Дуб і Перекотиполе

Якось Вітер лютував та за видноколи
Ніс, жбурляв, крутив, штовхав Перекотиполе.
А в долині Дуб стояв, розкинувши віти, -
Жодна навіть не хитнулась, хоч як злився Вітер.

Стало з Дуба кепкувати Перекотиполе:
– Чом ви, пане, не йдете нікуди й ніколи?
Так весь вік і стоїте, мов громом побиті,
І не знаєте нічого, що діється в світі.

Беріть приклад із мене, бо я скрізь буваю,
Все про всіх вам розповім, все на світі знаю.
Дуб неквапно відповів: “Хоч сиджу я вдома,
Втім, усе, що маю знати, те мені відомо.

Я живу, як батько вчив, за його завітом:
Восени скидаю листя, зеленію літом,
Даю прихисток птахам, звірині й людині.
Моя слава – в небесах, сила – у корінні”.

Засміялось легковажне Перекотиполе
І полинуло із Вітром десь за видноколи…
І загинуло на дні, втрапивши у воду,
Бо не мало ні коріння, ані свого роду.

Хто забув свій славний рід, хто Бога не знає,
Того радість обмине, а лихо спіткає.
А якщо від предків віру й добро переймати,
Жоден вітер нас тоді не зможе здолати.

“Дорога доброчинності” – Християнська етика в українській культурі. Навчальний посібник для учнів загальноосвітних навчальних закладів // Упор.Б. Огульчанський, І. Сіданич. – К.: “Навчальна книга” – 2007