Ентоні де МЕЛЛО
Притчі

НЕБО І ВОРОНА

Якось одна ворона піднялася у небо з куснем м'яса у дзьобі. Двадцять інших ворон здійнялися слідом і, переслідуючи, почали злостиво на неї нападати. Коли ворона врешті випустила м'ясо, задоволені переслідувачі відлетіли, залишивши її у спокої. І сказала ворона: "Я втратила шматок м"яса, а здобула мирне небо".
І сказав монах дзену: "Коли мій будинок згорів, мені відкрився вигляд на місяць уночі".
 

ДОСКОНАЛЕ ЯБЛУКО

Тільки-но Насредін скінчив свою промову, як почув з натовпу:
- Замість того щоб плести релігійні теорії, чому б вам не показати нам щось практичне?
- Ці слова заскочили бідного Насредіна на місці:
- Що саме вам показати? - спитав він. Його  насмішник,  задоволений з того,  що, принизивши  муллу,   зміг   справити   враження   на натовп, сказав:
- Наприклад, покажи нам яблуко із райського саду.
Насредін, не роздумуючи, підняв із землі яблуко і подав його чоловікові.
- Але це яблуко з одного боку зіпсоване, - сказав чоловік. - Небесне яблуко було би досконалим.
- Небесне яблуко і справді буде досконалим, - сказав мулла. - Але беручи до уваги твої теперішні можливості, оце яблуко дуже схоже на те небесне яблуко, яке ти одержиш.
Чи  можеш ти сподіватись побачити досконале яблуко недосконалими очима?
Або знайти доброту в інших, якщо твоє серце - егоїстичне.
 

ХТО МОЖЕ ВКРАСТИ МІСЯЦЬ?

Учитель дзену Ріокан, який мешкав біля підніжжя однієї гори, вів дуже скромний спосіб життя. Якось уночі, коли учителя не було вдома, в його хижу проник злодій, але побачив, що там нема чого красти. Аж тут повернувся господар та застав злодія на гарячому. "Ви завдали собі стільки турбот, щоб забратися сюди, - сказав він. - Ви не повинні піти з порожніми руками. Будь ласка, візьміть як подарунок моє покривало і одяг". Шокований злодій вислизнув разом з подарунком.
А Ріокан сидів біля дверей хижі зовсім голий і замріяно дивився на небо. "Бідний хлопчина, - казав він. - Шкода, що я не можу подарувати йому місяця вночі".

З книги "Пісня птаха", Львів, "Свічадо", 1998.
 

ПЛЯНЕТА, НА ЯКІЙ МОЖНА ПОСТАВИТИ ДІМ

Жив колись чоловік, який цілковито був зайнятий будівництвом свого дому. Його будинок, звісно, мав бути найгарнішим, найтеплішим і найзатишнішим у цілому світі.
Одного разу Землю охопила пожежа, і хтось покликав його на допомогу. Може це когось і стосувалося, але не чоловіка, що був перейнятий тільки своїм будинком.
Коли ж нарешті він добудував його, то виявилось, що дім ніде поставити, бо Земля згоріла.

ОГЛЯДАТИ НАЙГАРНІШИЙ ОСТРІВ

Старший чоловік більшу частину свого життя провів на острові, який вважався одним із найгарніших у світі. Коли він вийшов на пенсію та повернувся у велике місто, його запитали:
- Напевно, це просто прекрасно - прожити стільки років на острові, що є одним із чудес світу, правда ж?
Подумавши, старий відказав:
- Ну, правду кажучи, якби я знав, що він такий відомий, то оглянув би його.

Людей не треба вчити дивитися. Їх просто треба рятувати від шкіл, що засліплюють.
 

ОРЕЛ ТА КУРКА

Сталося так, що орлине яйце опинилося в кутку курника, де висиджувала яйця квочка. В належний час разом із курчатами вилупилося і маленьке орлятко.
З часом, коли пташеня оперилось, то стало підсвідомо тужити за небом. Й воно спитало свою матір-курку:
- Коли я вчитимусь літати?
Бідна курка була цілком певна того, що не вміє літати, і не мала щонайменшого уявлення про те, як інші птахи навчають своїх дітей цьому мистецтву. Проте вона соромилася зізнатися в цьому, а тому сказала:
- Не зараз, дитинко, не зараз. Коли настане час, я навчу тебе.
Та проходив місяць за місяцем, і юний орел запідозрив, що його мати не вміє літати.
Однак він не міг змусити себе здійнятися вгору і полетіти: бідолаху загнало у безвихідь почуття вдячности до курки, яка його виростила.
 

ПРИТЧА ПРО МИЛИЦІ

Після того як внаслідок нещасного випадку сільський голова перестав володіти ногами, він був змушений користуватися милицями. Поступово він так призвичаївся ходити на них, що став робити це доволі швидко, і навіть навчився танцювати і виконував на потіху своїм сусідам невеличкі піруети.
Згодом йому спало на гадку навчити ходити на милицях своїх дітей. Незабаром милиці стали у селищі ознакою заможности їхнього господаря.
У четвертому поколінні ніхто в селі вже не міг ходити без милиць. До навчальної програми у місцевій школі було внесено предмет "Милицезнавство: теорія і практика", а сільські ремісники прославилися виробництвом своїх милиць на всю Туреччину. Подейкували навіть про створення електронної пари милиць на батареях.
Та ось перед сільськими старійшинами з'явився один молодик і зажадав відповіді на таке запитання: чому всі повинні ходити на милицях, коли для цього Бог дав людям ноги? Тим не вельми сподобалось, що якийсь висікака вважає себе розумнішим за них, і вони вирішили провчити його.
- То покажи нам, як це робиться, - сказали вони у відповідь.
- Згода! - вигукнув хлопець.
Демонстрацію домовились провести наступної неділі о десятій годині ранку на сільському майдані. Молодий сміливець вийшов на своїх милицях на середину майдану і, як тільки годинник пробив десяту, відкинув милиці в різні боки. Натовп занімів, а хлопець відважно ступив крок вперед - і впав долілиць на землю.
Це тільки зміцнило віру мешканців села в те, що ходити без милиць цілком неможливо.
 

ЧАРІВНИК І ДРАКОН

Одного разу в Китаї з'явився велетенський дракон, який спустошував села, вбиваючи все, що потрапляло йому на очі: корів і собак, курей і дітей. Селяни послали по чарівника, сподіваючись, що він зуміє зарадити їхньому лихові. Але той сказав: "Я не можу сам убити дракона, бо хоч я і чарівник, але теж боюсь. Втім, я допоможу знайти людину, яка на таке здатна".
Після цих слів він обернувся на дракона і ліг посеред мосту, тож кожен, хто не знав, що перед ним насправді чарівник, боявся пройти поруч. Проте одного дня якийсь мандрівник наблизився до чудовиська, переліз через нього і спокійно подався далі.
Чарівник миттю знову прибрав людську подобу і вигукнув:
- Зажди-но, друже! Я вже кілька тижнів чекаю на тебе!
Просвітлені знають, що страх криється не в самих речах, а залежить від того, як ми на них дивимось.
 

ІСТИНА У СВОЄМУ ДОМІ

Молодий чоловік, якого охопила жага пізнати Істину, покинув свою сім'ю та друзів і подався на її пошуки. Він відвідав багато країн, плавав по багатьох морях, підкорив не одну вершину, в дорозі йому доводилось переборювати серйозні труднощі і зазнавати чимало страждань.
Прокинувшись одного ранку, невтомний мандрівник раптом усвідомив, що йому вже сімдесят п'ять, а Істини й досі не знайдено. З сумом вирішив, що треба повертатися додому.
Роки брали своє, і він довгих кілька місяців діставався до рідного міста. Відчинивши двері свого будинку - знайшов усередині Істину, яка терпляче чекала на нього всі ці роки.
Запитання: Чи мандри допомогли йому знайти Істину?
Відповідь: Ні,  та  вони  підготували  його  до пізнання.

З книги Ентоні де Мелло "Молитва жаби", том 2, "Свічадо", Львів, 1999 р.