Катерина МІХАЛІЦИНА

ПРО ДИВА І ДИВАКІВ

Жив десь-то на світі
фіалковий кіт.
Мав спину фіалкову,
лапи, живіт.
Фіалкову мордочку,
вуха і вуса.
Лиш хвостик мав чорний,
як щіть сажотруса.
І очі жовтющі,
як двійко кульбаб.

Кіт мешкав у хатці.
А з ним — Баобаб.
Вірніше — маленький
вазонок кімнатний
з незвичним ім'ям:
Баобаб Котохатній.

Котисько гуляв
з Баобабом й ціпком.
Сусіди вважали його
диваком.
І часто казали:
— Ой, пане Диваче,
щось ваш Баобаб
зажурився, одначе!..
Фіалковий кіт
посміхався у вуса
і хвіст настовбурчував —
щіть сажотруса.

Та якось приглянувся:
дійсно, сумний
його Баобабчик,
друзяка старий!
— Що сталося, друже? —
котисько спитав.
Але Баобаб
лиш тихенько зітхав.

У хатці котячій
ні сну, ні спокою.
І раптом…
— Уррра! Знаю,
що це з тобою! —
гукнув, звеселівши,
фіалковий кіт. —
Ти хочеш додому.
Додому — і квит!
А де баобаби живуть,
любий друже?
Ну правильно, в Африці,
прошу вас дуже.
Ми їдемо в Африку!
Хутко, бігом!

Фіалковий кіт
із важким рюкзаком,
вазонком у лапах
чалапає містом
до аеропорту,
де купа туристів,
де ґави й роззяви,
візки й літаки.
Кіт чемно у касі
купує квитки.
Примружує очі —
дві жовті кульбаби.
Гукає:
— Мій, друже, нас ждуть баобаби!
Заходить у лайнер,
До Африки їде…

— Оце-то дивак! —
Гомоніли сусіди
і довго дивились
на темне вікно
в хатинці,
де мешкав колись-то давно
добряк і вигадник
фіалковий кіт:
фіалкові спина
і лапи, й живіт,
фіалкова мордочка,
вуха і вуса,
лиш хвостик був чорний,
як щіть сажотруса,
і очі жовтющі,
як двійко кульбаб.
А з ним іще мешкав
один Баобаб,
вірніше — маленький
вазонок кімнатний
з незвичним ім'ям:
Баобаб Котохатній.

ПАВУК-ЛОСКОТАЙ

Жив у кутику павук.
Мав аж цілих десять рук.
Дві — щоб плести павутини
І робити з них перини.
Дві — щоб пензлики тримати
І картини малювати.
Ще дві — щоб узять за вушко
Найулюбленішу кружку,
Попивати з неї чай
Той, що зветься «Не скучай!»
Й жонглювати обручами
Вже наступними руками.
А от п'ята пара рук —
Так схотів собі павук —
Щоб дітисьок лоскотати,
Смішки різні наганяти
І на п'ятки, й на бочок.
Ось такий він павучок!

ГУСІНЬ-ФАНТАЗЕРКА

Суне гусінь вздовж дороги,
ледве тягне тлусті ноги.
А метелик і дві бабки,
повсідавшись на кульбабки,
їй гукають:
— Утікай!
Ти ж бо гусінь, не трамвай!
Але гусінь не зважає,
всі ворсинки наставляє,
поправляє окуляри
й каже:
— Це у мене — фари!
А оце ось — рейки з пилу,
що їх мишки наслідили.
До травинки причеплюся —
буду я трамвай, не гусінь!

Катерина Міхаліцина

Авторка книг «Бабусина господа» (ВСЛ, 2013), «Тінь у дзеркалі» (ВСЛ, 2014, доросла поезія), «Лугова лічилка» (ВСЛ, 2015); перекладів: Діна Сабітова «Три твої імені», серія книг про кота Сплета і баранчика Рассела, написаних і намальованих Робом Скоттоном, Лаура Емі Ґарн «Белла-балерина» (ВСЛ); Дж. Р. Р. Толкін «Володар Перснів», «Сказання з Небезпечного Королівства» (крім історії про Тома Бомбадила), «Сильмариліон», «Сказання про дітей Гуріна», Альфред Шклярський «Томек в країні кенгуру» («Астролябія», 2008-2013 рр.)

фото — Оксана Зьобро