Ганна ЧЕРІНЬ
ЩОДЕННИК ШКОЛЯРКИ МІЛОЧКИ

13. КОЗАК ДЖІМ

У нас, в американській школі,
Вже українців є доволі,
Бо всі близенько мають хати.
Не легко, правда, розпізнати,

Хто із тутешніх - хто земляк.
Ну, як же розпізнаєш, як?
Юрки, Юхими та Івани
Тут стали Джорджі, Джіми, Джани.

Яринка стала тут Айрін,
Маланка - Моллі, сміх один!
Я з Джімом вчусь уже два роки.
Між партами всього два кроки,

Й не мала досі я уяви,
Що рід його іде з Полтави.
І лиш, як кілька "тат і мам"
Раз викликав директор сам,
Щоб пожалітися на збитки,
Що наробили їхні дітки,

То, я крутнувшись під дверима,
Побачила матусю Джіма.

Вона в Франкові роковини
Читала вірш про Україну:
Про чарівну її природу,
Про добрість нашого народу,
Про нещасливу нашу долю
Та боротьбу за правду й волю.
Та мама Джімова - артистка,
Але синок, як в горлі кістка:
Усе дарма йому й байдуже,
Щодня нову дурницю струже.

Я чула, як одна із мам
Сказала так: - Послухай, сину,
Березової каші дам,
Як будеш шкодить безупину!

Я думаю, що й Джіму слід
Такої кашки на обід,
Щоб ці покинув теревені,
Щоб добрий з нього був козак.

Я чула пісню раз на сцені
І я собі співаю так:
"З Івана я зробився Джан,
Що й мама рідна не впізнає".

Цю пісню я співала Джіму,
Коли іще в минулу зиму
Приходила до нього в гості.

І Джім сміявсь, зовсім без злости.
Його удома вся сім'я
Теж кличе "Ясик" на ім'я.
По-українськи він читає,
Говорить, пише і співав,
Але, на жаль, коли він в школі,
Йому бракує сили волі.

У школі він - нечемний Джім,
Такі ж нечемні дружать з ним.
Проте, його я знаю маму -
Вона навчить його добра.
Вже він в Суботній Школі з нами,
Він тут науки набира!

Не прийде зміна ця відразу,
На всяку справу треба часу.
Але я вірю: Ясик-Джім
В душі залишиться своїм.

14. АРИТМЕТИКА

З усіх наук, на завзяття,
Люблю я аритметику,
Бо жадний день твого життя
Без неї не мине таки.

Щоправда, легко так не всім,
Не всім в чим хвалиться -
Спитав вчитель: "Сім раз сім?"
То дехто каже: "Тридцять!"

А я, як вчу, то маю звичку
Співати множення табличку
На "коломийку" чи "гопак",
Аж поки вивчу так чи так.

"П'ять раз п'ять - двадцять п'ять,
Треба добре пам'ятать.
Шість раз шість - тридцять шість.
Як не вивчиш - вовк із'їсть!"

А інші діти нехороші
Недобру роблять штуку
І заробляють добрі гроші
Від тата за науку:

За кожний вивчений рядок
Бажають мати цента!
А я би їм дала пасок
І більше ні процента.

А є іще й такі, що в клясі
Мовчать, як деревина,
А у крамниці краще каси
Рахують, як машина.

Я лиш дивуюся без краю.
Бувають різні діти!
А без рахунків, це я знаю,
Не можна в світі жити.

Люблю я цифри і таблиці
Не менш від рибки і від киці!

15. КУХОВАРКА

Як минуло дев'ять літ,
Я сказала: - Люба мамо,
Вже мені учитись слід
Куховарити!

- Ще рано, -
Мама каже, - вріжеш руку,
Пальці часом обпечеш.
Через рік почнеш науку.

Я заплакала: - Авжеж!
Он навчила мама Олю,
Як варити бараболю.
А Наталка вміє це
Й навіть смажити яйце.
Я ж, крім кави і крім чаю,
Нічогісінько не знаю.

- Що ж, - сказала мама згодом,
Ось тобі зубатий ніж!
Тільки пальчика не вріж,
Бо впечу добренько йодом!

Чисть картопельку тоненько,
На шматочки ріж дрібненько,
Кинь у горщик, посоли.
Поклади цибульки, м'яса
І петрушки для прикраси,
І морквину на приправу -
Юшка це на першу страву.

А на друге - трохи каші,
А на третє - солоденьке,
Щоб хвалили гості наші
Куховарку молоденьку.

Закачала рукави -
Ну, до праці раз-два-три!
Заслужу собі похвали!
Всі поради з голови,
Як пташки, повилітали ...

Я петрушечку зелену
До компоту посікла,
А картоплю здоровенну
В горщик силою втовкла.
Все робила самотужки:
Цукру всипала до юшки.

Ну, а в кашку солоденьку
Натрусила соли жменьку.
Каша знизу пригоріла,
Зверху на плиту скипіла...

Так із цілим роєм бід
Я зварила свій обід.
Любі гості, вас прошу
Скуштувати кулешу.

Песик витяг з юшки м'ясо,
З'їв і облизався ласо.
Миску юшки виїв котик
[Потім хворий мав животик].

Вдвох вони лизали кашу
Солоненько-солоденьку,
І хвалили гості наші
Куховарку молоденьку.

16. ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ

По школі я гуляю доти,
Аж поки тато йде з роботи.
Іде! Я рада кожен раз,
Так ніби гість іде до нас!
Люблю я дуже свого тата,
Без нього невесела хата.

Ну, тато перш цілує в щічку.
Тоді, як завжди, має звичку
Питати, що робили в клясі,
Які вчинили баляндраси.

Чи й я у школі пустувала,
Чи може і в кутку стояла...
А наостанку ще по всьому
Питав, що задали додому.

Часом скажу: - Нічого, татку!
А він на те: - Чекай но, братку,
Пізнаю зараз по очах.
Отут мене хапає страх:
Якісь татуньо очі має,
Що зараз на брехні спіймає!

Але сьогодні вже, як згадано,
Як запитав, що нині задано,
Я крикнула йому щодуху:
- Нам задали зловити муху!

- Я, доню, маю двоє вух,
Але не чув іще ніколи,
Щоб задали ловити мух
У будь-якій путящій школі.

- Але насправді, любий тату,
Ми муху маємо спіймати
І придивитись дуже пильно,
Чому вона дзижчить так сильно,

Які та муха має крильця,
Животик, повний, як барильце,
Все записати на папір.
Це правда, татку, ти повір!

І що ж? Татусь мені поміг.
Ми за малим не збились з ніг.
Зчинили в хаті завірюху,
Але таки впіймали муху!

17. ШКІЛЬНИЙ ПІКНІК

В нашій школі буде пікнік!
Всі ми підемо у сад!
Як на лихо, дощ у вікна
Стукотить два дні підряд.

Ще й вперед бюро погоди
Передбачило дощі...
Це чималі перешкоди:
Змокнуть квіти і кущі,
Будуть багна і калюжі -
Це було б погано дуже!

Я молилась вчора наніч:
"Боже, змилуйся над нами,
Поможи нам, Мати Божа,
Щоб узавтра дощ не йшов,
Днина щоб була погожа
І трава, неначе шовк".

Помогла нам Божа Мати:
Стало всюди просихати...
Рано вранці сонце встало,
Дощ плаксивий геть прогнало!
Видно, що бюро погоди
З сонцем не дійшло до згоди!

Вранці я іду до школи,
Маму смикаю за поли:
- Дай мені в торбинку щось,
Щоб на пікніку здалось!
Мама дражниться: - Квасолі?
Хріну? Перцю? Бараболі?

- Можна трошки, а до того
Щось солодкого, смачного.
Не клади, матусю, перцю,
Бо недобре буде серцю.
Не клади також і хріну -
Буду чхати без упину.

Дай ти краще шоколадку,
Чи цукерок, чи грушок...
- Знаю, знаю. Все в порядку -
Наставляй сюди мішок!

З школи ми по двоє в ряд
Вийшли всі на пікнік в сад.
Всі веселі, любі, гарні
І надиво солідарні -
У такім чудовім парку
Хто подумав би про сварку?

Хто сумний був - звеселів.
Хто мовчав - розговорився.
Хто сердитий - помирився.
Скільки сміху, скільки слів!
Стали грати в різні гри -
Сам, що хочеш, вибери:

Той у м'яч,
А той у "квач".
Гей, лови мене, не плач!
Навіть вчителька із нами,
Як маленька, грала в "квачик'
І зовсім не та неначе,
Що нам ставила "погано"
За незроблені задачі.

Міряючись силами,
Потомились, сіли ми.
Надоколо пахощі -
Час ділити ласощі:
Я тобі, а ти мені -
Ох, які вони смачні!

Їсться добре серед саду -
Все поїли без сліда!
Мають тут якусь принаду
Й хліб самий, сама вода!
На поганий апетит
Кращих ліків не знайти!

- Позбирайте всі папери!
Вже додому час...
Вже матусі до вечері
Виглядають нас...
Мали втіхи ми доволі!
Завтра стрінемось у школі.

18. ІСПИТ

Іспит близько! Дехто плаче...
Наполошились ледачі!
їм так хочеться на іспит,
Як на щеплення від віспи!

Трохи я й сама боюся...
І тому в останні дні
Особливо пильно вчуся.
Помагають всі мені:

Тато, сівши біля мапи,
Ставить той чи інший запит.
Мама в зошит підглядає,
Фізику перевіряє.

А бабуся в наші справи
Додає смачної страви,
Співчутливі робить міни:
- Треба їсти вітаміни!

З допомогою такою
Я набралася спокою.
В школі старші і малі
Загули, немов джмелі.
Декого бере дрижак,
Дехто дметься, як іжак...

Снились Грицеві вночі
Всі питання і задачі:
- Всі питання знаючи,
Не боюсь я.
- От побачим!

Лесь, поглянувши на двері,
Нам сказав. - Я хитрий змалку!
Я на білому папері
Крейдою зробив шпаргалку,
Так, щоб вчитель не помітив!

Засміялись з того діти:
- Білим та по білому!
Як по воді вилами!..

Вчитель пише на таблиці
Двадцять п'ять важких питань.
Розгорілись маком лиця...
- Хто там шепче? Перестань!
Не крутися, непосидо,
Та не списуй, у сусіда!

Ось такі були питання:
Що є сила притягання?
Звідки в нас береться сніг?
(Це найлегше з них усіх).
Чим нам цінні мікроскопи?
Головні міста Европи?

Враз спитався вчитель Тоні:
- Чом рябі твої долоні?
Йди мерщій та в умивальні
Добре вимий з милом пальці!

Вийшла Тоня, вмила руки,
Змила з них усі "науки",
Що чорнильним олівцем
Розписала, як узори.
І прийшлось кінець-кінцем
Їй писати без підпори...

Написали, хто як вмів.
Довелось чекати доти,
Доки через пару днів
Вчитель нам роздав роботи.

Написав найкраще Зенко -
Він живе від нас близенько.
Хоч сама я все завчила,
А зрівнятись з ним - несила!
Він цибатий, як лелека,
Мудрий - як бібліотека!
Стільки знає - мамо рідна!
Буде він ученим, видно.

А проте, сказати варто,
Він веселий і штукар,
Перший майстер він на жарти,
Ще й в футболі воротар.

Так чи так, моя робота
Не була в ряду останнім.
"Добре" з плюсом... А за що то? -
Збилась я в однім питанні...

А за те вписала я ще
Власний віршик про зиму,
І здається, що найкраще
Те сподобалось йому.

А один із наших учнів
Відповів не дуже влучно,
Написав таке, що жах:
Раків, жаб і черепах
Він зачислив до комах!..

Другий написав з тривоги,
Що пантери мають роги!
А тому, що в ніч останню
В сні дізнавсь про всі питання,
То приснилось розторопі,
Що Бразилія - в Европі!..

Трохи смішно,
Трохи втішно,
І втирає дехто слізки...
Я нічим більш не турбуюсь
І до табору готуюсь
І пакую вже валізку.

19. ЛІТНІЙ ТАБІР

Літні дні ясні, погожі,
У садку розквітли рожі...
Школа вже стоїть пуста.
Мама каже: - Час настав.
Доню, їдь у табори -
В сонця сили набери!

Їдуть авта чередою,
Нас відвозять в табори.
Там спочинемо чудово
До осінньої пори.

Як нам табір не любити?!
Тут же озеро і гай,
Тут повітря, сонце, квіти,
Безліч друзів - просто рай!

Тут лунає рідна мова,
Рідна пісня голосна.
Є й газетка таборова -
Все висміює вона:

Хто проспав, хто позіхав,
Хто на "тиші" грався в "миші"
Хто вмивається "насухо",
Хто обмазався по вуха...

Озеро блакитне
Тепле і привітне.
Діти плещуться на хвилі -
Хвилі милі, оксамитні.

А на березі хлопчина
Сам стоїть, немов билина,
Ні туди і ні сюди!
Він прибув недавно в табір.
- Та не бійся, сміло йди:
По коліна буде жабі
До середини води!

За хвилину й він в воді.
Наче рибки молоді,
Діти плещуться на хвилі.
Грають бризки, сміх і жарти -
Під уважним оком варти:
Старший хлопчик на плоті
Завертає, як далеко
Запливають діти ті,
Що не дбають про безпеку.

Враз дзвінок! Всі - мити руки;
Годі вже ловити щуки!
Підвечірок на столі!
І великі і малі,
До їдальні всі біжком
Покотили діти дрібно.
їх до їжі батіжком
Заганяти непотрібно!

Затрубив сурмач сигнал:
Гей, виходьте, сестри й браття,
Всі збирайтесь назагал,
Бо сьогодні в нас багаття.

Запалили вже вогонь -
Він горить, як наша пісня!
Вже й "артисти" вийшли. Звісно,
Що було і не без хиб:
Перекинувсь Лесь із стійки!
Де й коли іще могли б
Насміятися ми стільки?!

Танцювала Люся -
З папороті шати,
Довгі аж по п'яти.
Все гаразд, коли дивлюся -
Папороть звалилась
Й Люся опинилась
Всім нам на потіху
В пластовій спідниці!

Нам дарма, аби більш сміху,
Решта - без різниці!
Вийшла я казати вірша -
Трапилось ще гірше:

Я забула першу стрічку...
Як почати? Лихо!
Та, на щастя, тут сестричка
Підказала стиха.

Я тоді набралась сили,
Ще й співала під кінець,
Так що всі мене хвалили
І казали: "Молодець!"

Пролинають дні веселі
В нашій радісній оселі.
Тут наш затишок і клюб,
Тут наш прапор і Тризуб.
Тут ми всі - одна родина.
Тут - маленька Україна!

20.ПРИГОДА В ПАРКУ

Пішла я з мамою до парку,
Бо вдома нам сидіти парко.
А тут приємно: сядь у тінь
Або побігай, як не лінь.
Мамуся плетиво плете -
Мені в думках зовсім не те...

- Піду я, мамцю, ой туди,
Де водограй поблизу є.
Дозволь напитися води,
Бо щось я так облизуюсь!

- Йди, донечко, але не гайся,
Води напийся та й вертайся.

От я пішла до водограю,
А там же й гойдалка. Не знаю,
Якось на гойдалку я сіла,
А розгойдатися не сила.

Аж тут іде один хлопчисько:
- Я розгойдаю!
- Тільки низько,
Бо я боюся...
- Я з тобою!
І полетіла я стрілою!..

Вчепивсь за гойдалку, як рак,
Гойдає він все вище...
Лечу я вгору, як літак,
Аж вітер в ухах свище...

От де набралась я турбот,
Аж в серці захололо!..
Мені здавалось, що от-от
Я обкручусь навколо...

Та щось було ще більш страшне:
Була б найбільша драма,
Коли б так високо мене
Могла побачить мама!

Тому я навіть не кричала,
А тихо хлопця попрохала:
- Пусти! Тобі три центи дам!
- Дай п'ять! А ні - лишайся там!
- Вже дам і п'ять, лише пусти,
А то покличу маму!

Тут він спинив. Я з висоти
Злетіла-впала в яму.
Але нічого! Головне,
Три центи тільки мала,
А щоб хлопчак пустив мене,
Неправду я сказала...

Вони загорнені були
В папір від шоколядки...

- Ось гроші!
Й швидше від стріли
Я бігла без оглядки.
До мами! Швидше, щоб вона
Не турбувалась марно,
Щоб не була вона сумна,
Бо то було б негарно.

Аж бачу - впала на шпориш
Дитинка й ревно плаче...
Ніде нічого - близько лиш
Маленька жабка скаче.
Питаю: "Хто ти? Плачеш чом?
А де ж твоя матуся?"

- Там, - показала кулачком
Та й знову в плач: "Боюся-я-я!"
- Ну, йди, тебе я відведу,
Не плач, то ж тільки жабка
Нам користь робить, не біду,
Спитайся навіть в татка!

А тут нема часу якраз!
Поправила їй шапку
І повела... Мала весь час
Питалася про жабку,
Чи нас вона не здожене
І чи вона зубата...

Так привела вона мене
До мами і до тата.

Я їм дитинку віддала:
- Ось ваша доня - я знайшла.
Здорова будь! - кажу до неї...
Й біжу щосили навпрошки
Через дороги і стежки,
Прогалини й алеї
До матінки моєї.

Ніколи мама не була
Такою блідолицею...
- Ой, донечко! А я вже йшла,
Щоб кликати поліцію!

Мене матуся обняла
І не питала, де була.
Мені ніяк не йде з думок,
Чом мама, замість паса,
Мені купила фунт сливок,
На що я дуже ласа!

- О ні, ніщо не скривдить нас!
Це, лиш з котом.
А кіт вже й тут -
Муркоче, треться біля ґанку...

І каже Федь: - В оцю бляшанку
Накласти треба камінців,
Позатулять з обох кінців
І прив'язати до хвоста,
Щоб налякало-те кота.

Ми заскакали, наче кози:
- Це буде смішно! Тра-та-та!!!
Мала Марійка зразу в сльози:
- Я вам не дам свого кота!
Бо з того всього вийде горе:
У нього буде серце хворе!

- О, та Марійка плаче вічно, -
Розсердився на неї Федь,
На каблуці крутнувся звично
І вже б кота вхопив. Ледь-ледь
Мурко утік. Для оборони
Шугнув на дерево умить!
А там звили гніздо ворони...

Птахи почули - щось шумить,
Щось лізе вгору по корі,
Аж іскри крешуть пазурі!
Мабуть, дітей поїсти хоче!
Ворона люта, аж клекоче.
Що ж бачить? Вгору лізе кіт!
Ну, буде гостеві привіт!

Ворона дзобає з вершини,
А знизу жде недобрий Федь...
Кіт протримався ще з хвилину
Та й вниз пустився шкереберть!

Ворона подовбала спину,
Подерла добре кожушину...
Кіт плакав так і так нявчав,
Що Федь теж плакати почав...

Кота Марійка підтопила
І від ворони захистила.
І тільки вже Мурко затих -
Як раптом - мама на поріг!

- Я бачу, тут дурні пригоди
Котові наробили шкоди!
Забава добра - та не кожна.
Кота лякати так не можна.
Його ще вхопить переляк!
Ану б - як вас злякати так!?

Корисну, лагідну тварину
Любити треба, як людину.
Коли з Мурком ми будем друзі
Та молочка дамо щораз,
Він нам відплатить по заслузі
Любов'ю й вірністю до нас,
Та ще й половить в хаті миші,
Щоб ми гарненько спали в тиші.

І що ж? Після такої мови
Подія сталася така,
Що кожний з нас, зовсім без змови,
Приніс котові молока.

Замуркотів тоді Мурко,
Очуняв від переполоху
І пив по черзі молоко
Із миски кожної потроху.

22. СМЕРТЬ РЯБКА

Звістка в нас сумна така,
Що й промовити нелегко:
Вже нема мого Рябка,
Вже далеко він, далеко ...

Він старий вже був, признаться,
Тяг останні дні...
Літ було йому з тринадцять -
Більше, ніж мені!

Це вже був, як на собаку,
Заповажний вік.
Мав він старости ознаки,
Наче чоловік.

То в Рябка щеміли лапи,
То не міг устать з канапи,
То не міг жувати їжі,
То йому боліли крижі...

Був нам вірним він не даром,
Був певнішим від замка,
І тому з ветеринаром
Лікували ми Рябка.

Міряли температуру
І лили якусь мікстуру,
Ще якісь давали ліки -
Круглячки такі великі,
Щось подібне до горіхів,
Від яких він чхав і чмихав.

А до того ще додати -
Став Рябко недобачати!
Часом в себе перед носом
Перекине миску з сосом,
Часом нас не пізнав...
От, ще лишенько моє!

Повели до окуліста.
Той сказав Рябкові сісти
І поклав за пару кроків
М'яса чи якоїсь страви...
Пес не рушився і трохи.
- Ну, погані, брате, справи!
Пересунув трохи ближче,
А Рябко лиш носом свище...

Лікар, взявши три доляри,
Здавсь нарешті на благання
І Рябкові окуляри
Приписав на добачання.

Ми купили окуляри
(Додаткові три доляри!),
На Рябка їх прив'язали
І носити наказали.
Та Рябко не зніс неволі -
Й окуляри ті вже долі...
Так Рябко нещасний нидів -
Перейшов до інвалідів.

Місяць так пройшов і другий...
Якось ми увечері
Попрощались з нашим другом
Й поховали у дворі.

Посадили квіти гарні
Ми на згадку про Рябка...
Всі були б зусилля марні.
Знов знайти, як він, дружка!..
Може буде в нас тепер
Чи вівчар, чи фокс-тер'єр,
Чи бульдог, чи може такса -
А Рябка згадай - не так все!

23. УКРАЇНСЬКИЙ СОН

В суботу, як лягати час,
Сказав татуньо мамці:
- Спини будильника, щоб нас
Він не тривожив вранці.

Здалась дрімоті я в полон,
Немов човен на хвилю.
Чудовий Український Сон
Мені приснивсь в неділю.

Я спершу думала. - то Рай...
Але пройшла хвилина -
Я зрозуміла: то наш край,
Квітуча Україна.

Я тут ніколи не була,
Але пізнала зразу
Будинки міста і села -
Сама, і без показу.

Бо я вже вивчила з книжок
Поля, доми і вежі,
І українських діточок.
У вишитій одежі.

Високі тут були доми -
Як вежа кожен дім!
Мені приснилось, ніби й ми
Жили також в такім.

А вулиці, немов'сади,
Такі зелені й чисті.
Високі струмені води
З фонтану серед міста.

Пізнала я, хоч і вві сні,
І Пам'ятник Героям,
Коло якого в день ясний
Гуляли діти роєм.

Ось, Україно, Ти яка!
Весела, кольорова!
І всюди плине, як ріка,
Співуча Рідна Мова.

Ось вийшло військо ва парад -
Сьогодні певно свято.
За військом діти всі підряд
Біжать, як гусенята.

Скрізь оточили люди шлях
І плещуть у долоні...
І український мав стяг
На кожному бальконі.

За військом я ішла вві сні,
Щаслива і весела...
Ішла туди, де між ланів
Цвіли в садочках села...

Такі, як бачила не, раз
Змальовані у книжці.
І навіть бусел напоказ
Стояв на довгій ніжці.

На деревах росли грушки,
Медяники й цукерки
Й від них так пахло! Чимсь таким,
Як на Великдень з церкви.

А як розкішно, без журби
Там бавилися діти:
Співали, грались на горбі,
В вінки сплітали квіти ...

Найцікавіше ж, що вони
Всі пасли гуси й вівці,
Чи доглядали кавуни -
І грали на сопілці.

Мені також дали ломачку,
І пасла я сіреньку качку.
Ми посідали на траві
Й пісні співали все нові.

І раптом - чую на чолі
Чиюсь легку долоню ...
Від маминих збудилась слів:
- Що ти співаєш, доню?

- О, мамо, сон приснивсь мені
Про Україну милу.
Співали діти там пісні,
І я цю пісню вміла.

- Співай же, доню, і радій,
Весела будь, як птиця,
Бо сон приємніший, ніж твій,
Нікому не присниться.
Ще прийде правда і закон,
І ще настане час,
Щоб світлий Український Сон
Став дійсністю для нас!

24. ЩО З МЕНЕ БУДЕ?

Час іде так швидко-швидко!
Скоро буду я стара ...
Буть дорослою, як видко,
Готуватись вже пора.
Що ж робити? Бути ким?
Стати фахівцем яким?

Може б я була "сестрою"
У біленькім однострою.
Роздавала б різні ліки:
Вам - рицину, вам - бензину,
Та, не пийте, ви ж великий!
Натирайте нею спину!

Може вчителькою стати,
Щоб учить таких, як я,
Та такою ще, щоб знати
Всіх на прізвище й ім'я.

І не сплутати ніколи,
І для всього мати мірку:
Що за шкоду - мірку соли,
А за розум - срібну зірку.

Може, буду я моделлю
І надіну капелюх
Із пером під саму стелю,
Із стрічками біля вух!
Всі б на мене любувались,
Капелюхи б купували...

А не ліпше десь в бюрі
У спокої та в добрі
Вибивати на машинці
Сотню слів в одній хвилинці?
От такі б то мати пальці,
Наче зайчики-скакальці!

Чим же вдома буть погано?
Треба тільки встати рано,
Побудити всіх до праці,
Їжу викласти на таці,
Всіх провести за ворота,
А дітей - то аж на шлях,
Щоб не влізли до болота
У блискучих чобітках.

А тоді - обід ладнати,
Всіх з роботи виглядати.
Це гаразд, а те - ще краще!
Тільки праця і знання
Зроблять з тебе щось путяще,
А не мандри навмання.

Журнал "Веселка", 1959 рік