МІФИ ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

Переказ Катерини Гловацької

ТАНТАЛ

Мало хто з-поміж смертних людей міг похвалитися такою увагою і прихильністю богів-олімпійців, як знаменитий Тантал, син Зевса і богині багатства Плуто. Тантал володарював у місті Сіпілі в Лідії, в благодатному, щедрому краї. Далеко навкруг Сіпіла простяглися родючі долини з виноградниками, садами і нивами, на зелених соковитих луках паслися великі стада худоби, а гора, на якій стояло місто, була золотодайна. Тож хліб і золото рікою текли до Танталового палацу, і разом із багатством росла шана і слава господаря.
І в родині своїй Тантал був щасливий: мав він гарну, добру дружину й дітей — дочку Ніобу та сина Пелопа.
Боги, а надто Зевс Громовержець, любили Тантала, часто запрошували його в гостину до себе, на осяйний Олімп, куди не вільно було з’являтися жодному смертному. А Тантала олімпійці садовили поруч себе, пригощали амброзією і нектаром, не криючись, радилися при ньому, і тоді він чув таємниці, відомі тільки безсмертним.
Спершу Тантал ніяковів на Олімпі, велич богів приголомшувала його, дивувала, та помалу він звик, призвичаївся, а що був гоноровитий, зарозумілий, то запишався і скоро став вважати себе трохи не богом.
Якось, дивлячись на Тантала, Зевс розчулився і сказав йому:
— Сину мій, проси в мене чого тільки хочеш, я все для тебе зроблю! Та як же здивувався і образився Зевс, коли почув відповідь:
— Навіщо мені твоя ласка, все в мене є, а доля моя навіть краща за долю безсмертних богів.
Зевс тільки глянув на сина і мовчки стерпів образу.
Геть знахабнівши, Тантал викрадав на Олімпі їжу безсмертних — амброзію й нектар — і частував ними своїх земних приятелів, їм же він розповідав таємниці богів, не здогадуючись, що олімпійці все чують і бачать, та поки мовчать...
І Тантал робив злочин за злочином. Один лихий чоловік надумав сховати в нього золотого собаку, якого викрав у священному храмі на Кріті. За сивої давнини цей пес оберігав на Кріті колиску самого Зевса, як той був іще немовлям і німфи годували його молоком кози Амалфеї. Коли Зевс переселився на Олімп, золотий пес лишився в крітському храмі, а тепер його звідти викрав лихий чоловік і привів до Тантала, щоб найпевніше сховати.
Звичайно, на Олімпі все зразу стало відомо. Обурений Зевс послав швидкого Гермеса негайно забрати собаку, але Тантал почав відмагатись, мовляв, ніякого золотого пса в нього немає, навіть брехливо поклявся Гермесові.
Спохмурнів Зевс, аж увесь Олімп затягло чорними хмарами, але Тантал і не глянув угору. Страшна пиха заступила йому ясний світ. Зухвальцеві вже здавалося: він мудріший за богів, ті нічого не бачать, не знають. І, щоб переконати в цьому всіх, а насамперед — безсмертних, Тантал запросив їх до себе в палац на пишну учту. А пригощати олімпійців господар надумав жахливою, нечуваною стравою — печенею із свого юного сина Пелопа.
Та ніхто з богів не доторкнувся до тієї страви. Як завжди, ясно сяяли смолоскипи, від їхнього палахкотливого вогню скрізь яріло золото, срібло, та здавалося — чорна ніч запанувала в палаці. Ніхто з олімпійців не мовив жодного слова, всі мовчки підвелись і щезли з палацу, а з ними щезла зі столу і страшна печеня. На Зевсів знак і забрав із собою Гермес і цілющими травами оживив юнака, що став від того ще вродливіший і дужчий.
Згодом Пелоп запанував на всьому грецькому півострові, який на шану йому й досі зветься Пелопоннесом. Від Пелопа пішов великий рід: його син Атрей дав Греції двох славетних вождів — Агамемнона і Менелая, що очолили грецьке військо у Троянській війні.
Та поки що Пелоп був хлоп’ям, якого рідний батько, засліплений гордощами, надумав позбавити життя.
Такого злочину Зевс уже не простив Танталові. Він скинув його в підземне царство мертвих і прирік вічно мучитися з голоду, спраги і страху. Стоїть Тантал по горло в прозорій чистій воді, пече його неймовірна спрага, та тільки він нахиляється напитись, як вода в ту ж мить відступає і просочується в землю. Над головою в Тантала висять на розлогих гілках рожеві персики, гранати, рясніють соковиті яблука, груші, смокви, оливки, та марно голодний Тантал простягає до них руки — відразу рвучкий вітер геть відхиляє гілки. А вгорі, просто над Танталом, нависає велика кам’яна брила, вона от-от відірветься від скелі й розчавить його.

До МІФИ ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ