ОЙ, ЯКА ЧУДОВА УКРАЇНСЬКА МОВА!
Вірші про мову

Іван БАГРЯНИЙ
РІДНА МОВА

Мово рідна!
Колискова
Материнська ніжна мово!
Мово сили й простоти, —
Гей, яка ж прекрасна Ти!

Перше слово — крик любови,
Сміх і радість немовляти —
Неповторне слово «М а т и» —
Про життя найперше слово...

Друге слово — гімн величний,
Грім звитяг і клекіт орлій, —
Звук «В і т ч и з н и» неповторний
І простий, і предковічний...

Ну, а третє слово — «М и л а» —
Буря крови, пісня рвійна
І така, як пах любистку,
І така, як мрійка мрійна...

Перейшов усі світи я —
Є прекрасних мов багато,
Але п е р ш о ю, як Мати,
Серед мов одна лиш ти є.

Ти велична і проста.
Ти стара і вічно нова.
Ти могутня, р і д н а м о в о !
Мово — пісня колискова.
Мова — м а т е р і у с т а.

Хабаровськ, 1937


Валентин БИЧКО
УКРАЇНСЬКА МОВА

Мово моя українська —
Батьківська, материнська,
Я тебе знаю невивчену —
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів прикликану,
Не з словників насмикану,
Ти у мені із кореня —
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована,
В чистій воді смакована.
Смутком багать продимлена
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людськім намокнута,
З кров'ю моєю змішана
І аж до склону залишена
В серці моїм.
Ти звеш сюди
Добрих людей до бесіди.
Бесідо ж моя щирая,
Всіх я до тебе запрошую.
Тільки у вас я вірую,
Люди мої хорошії!

Дмитро БІЛОУС
КОЛИ ЗАБУВ ТИ РІДНУ МОВУ

Коли забув ти рідну мову —
яка б та мова не була —
ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла.
Коли в дорогу ти збирався,
казала мати, як прощавсь,
щоб і чужого научався,
й свого ніколи не цуравсь.
Ти ж повернувсь душею бідний,
не просто розгубив слова,
немов якийсь Іван безрідний,
Іван, не помнящий родства.
Не раді родичі обновам.
Чи ти об'ївся блекоти,
що не своїм, не рідним словом
із матір'ю говориш ти?
Ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла,
бо ти зневажив рідну мову
ту, що земля тобі дала,
ту, що не вбили царські трони,
ту, що пройшла крізь бурі всі,
крізь глузи й дикі заборони
й постала нам у всій красі.
Сяйних перлин тобі не шкода,
адже, набувши вищих прав,
те, що дала сама природа,
ти добровільно занедбав.
В пальті строкатім, як афіша,
крикливі модні кеди взув.
А мати? Де ще є рідніша
за рідну, котру ти забув?
Для тебе й Київ — напіврідний,
і Мінськ піврідний, і Москва...
Бо хто ти є? Іван безрідний,
Іван, не помнящий родства!

Дмитро БІЛОУС
ЯКЩО З УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ…

Якщо з українською мовою
В тебе, друже, не все гаразд,
Не вважай її примусовою,
Полюби, як весною ряст.
Примусова тим, хто цурається,
А хто любить, той легко вчить:
Все, як пишеться, в ній вимовляється, —
Все, як пісня, у ній звучить.
І журлива вона, й піднесена,
Тільки фальш для неї чужа.
В ній душа Шевченкова й Лесина,
І Франкова у ній душа.
Дорожи українською мовою,
Рідна мова — основа життя.
Хіба мати бува примусовою?
Непутящим бува дитя!


Валентина БОНДАРЕНКО
УКРАЇНСЬКОЮ ГОВОРИ

Чи живеш біля моря синього,
Чи в степу, чи обіч гори,
Ти не будь малоросом, сину мій,
Українською говори.

Чи ідеш ти міською дорогою,
А чи стежкою на селі,
Говори українською мовою,
Бо живеш на своїй землі

І не слухай ворожих натяків,
Мов "забули за сотні літ",
Це ж бо так, як забути матінку,
Що пустила тебе у світ.

Чуєш, як розмовляють соняхи,
Як шумлять густі явори,
Як від рідної мови сонячно!
Українською говори!

Лариса ВИРОВЕЦЬ
МОВА

Як мати воду дощову
Збирала в дні далекоплинні —
Цілющу, рідну, ледь живу
збираю мову по краплині.
Забутих предків мовчазних
Блукають тіні по оселі...
І я в думках — побіля них —
Слова їх слізні та веселі,
Пісні їх, розпачі та сум
Вбираю спраглими вустами —
Їх мелодійність і красу —
Невже, як сніг, вона розтане
І зникне? Дайте хоч ковток
Живої мови — вгамувати
Жагу пекучу. Зник місток:
Джерельце всохло біля хати.
— Чи є живий хто? Відгукнись!
Промов до мене тихе слово!..
Відлуння, пан тутешніх місць,
Мою підтримує розмову...


Сидір ВОРОБКЕВИЧ
РІДНА МОВА

+ Звукова версія у виконанні Віталія Матвієнка

Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
Як ту мову нам забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила.
У тій мові нам співали,
Нам казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.
От тому плекайте, діти,
Рідну свою мову,
Вчіться складно говорити
Своїм рідним словом.

Віктор ГЕРАЩЕНКО
ДО РІДНОГО СЛОВА ТОРКАЮСЬ ДУШЕЮ…

До рідного слова торкаюсь душею,
Боюсь очорнити чи зрадить його.
З цих слів наша мова, пишаємось нею —
Це музика й пісня народу мого.
Без неї не зміг би на світі прожити,
Не зміг би помітить земної краси,
Не чув би й не бачив, як шепчеться жито,
З якого стікають краплинки роси.
Вона — джерело й найчистіша криниця,
З якої черпаю натхнення й снагу.
Вона кришталево дзвенить і іскриться,
Я нею тамую духовну жагу.
У шелесті трав, у цвітінні калини
Я чую цю мову у сні й наяву.
Вона в моїм серці, — це вся Україна,
Я дихаю нею, я нею живу!

Варвара ГРИНЬКО
РІДНА МОВА

Сію дитині
В серденько ласку.
Сійся-родися
Ніжне «будь ласка»,
Вдячне «спасибі»,
«Вибач» тремтливе, —
Слово у серці —
Як зернятко в ниві.
«Доброго ранку!»,
«Світлої днини!» —
Щедро даруй ти
Людям, дитино!
Мова барвиста,
Мова багата,
Рідна і тепла,
Як батьківська хата.

Любов ЗАБАШТА
РІДНА МОВА

Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово,
У барвінки зодягайся, моє щире слово.
Колосися житом в полі, піснею в оселі,
Щоб зростали наші діти мудрі і веселі.
Щоб на все життя з тобою ми запам'ятали,
Як з колиски дорогої мовоньку кохали.

Володимир ЛУЧУК
КЛЯТВА

Мова кожного народу
неповторна і — своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші — тьохкіт солов'я.

На своїй природній мові
і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.

Солов'їну, барвінкову,
колосисту — на віки —
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас,
бо ж єдина — так, як мати,
мова в кожного із нас!

 


Володимир КАПЛУН
РІДНА МОВА — БОЖИЙ ДАР

Щиглик-батько щебетав —
щигленяток научав:
"Щоб належну гідність мати —
рідну мову треба знати!

Від непам'ятних ще літ
Бог створив цей гарний світ,
всій пташині поосібно
дав ось мову власну, рідну...

Й кожна із пташок отих
до своїх діток малих
щебече щодня свобідно
лиш на мові своїй, рідній!

Перепілка: "Під-пі-літь..."
Ластівочка: "Фіть, фіть, фіть..."
"Цір" — горобчик повторяє,
а зозуля: "Ку-ку" знає.

"Тьох-тьох" — кличуть солов'ї.
"Кру-кру" — дужі журавлі.
Чайка скиглить, ніби плаче,
а ворона сумно кряче.

Так ось, бачте, — вся пташня
Розмаїто і щодня
мовою своєю кожне —
славословить Ім'я Боже!"

Тож затямте, діточки,
не як будь-котрі пташки,
але так, як мама й тато,
ви повинні щебетати!

Запитаю й вас, батьки,
чи ж ми гірші за пташки,
що з дітьми у власнім домі
розмовляєм по-чужому?

Вина цього — лиш у вас!
Та ж писав Кобзар-Тарас,
щоб чужого научатись,
але свого не цуратись!

Приклад з щиглика беріть —
і вже з перших днів (не літ)
до дітей своїх з любові
говоріть на рідній мові!

Рідна мова — Божий дар,
що нам дав всесвіту Цар!
Рідну мову треба знати,
шанувати і плекати!

Галина КИРПА
МОВА МОЯ

Мова моя — мов дівчинка у віночку,
йде полем, іде лугом,
терновими стежками йде.
Мова моя — мов ластівка,
летить горою, летить долом,
провіщає мені ясен-день.
Мова моя — немов Берегиня,
що на кожне своє дитятко
дихає і тремтить.
Мова моя — БУЛА! БУДЕ! А нині
я терни в стежках визбирую,
щоб їй було легше ходить…


 

Софійка КОГУТ
В ШЕЛЕСТІ КАЛИНИ

В шелесті калини,
В шумі хвиль Дніпрових,
В душах незрадливих
Виплекана мово.
Горда і ласкава,
Зраджена й забута,
Ти чужою стала
Кобзаревим внукам.
Як же їх назвати?
Підкажи те слово!
Ти ж така багата,
Рідна наша мово!
Та невже забудуть
Люди спів сопілки
І навік замовкнуть
Думи і щедрівки?
Чом не б'ється в грудях
Більше честь синівська?
Що з тобою буде,
Мово українська?

Юлія КОСИНСЬКА
РІДНА МОВА

Велична, щедра і прекрасна мова,
Прозора й чиста, як гірська вода, —
То України мова барвінкова, —
Така багата й вічно молода.
Вона, як ніжна пісня колискова,
Заходить в серце й душу з ранніх літ,
Ця мова, наче пташка світанкова,
Що гордо лине в свій стрімкий політ.

Надія КРАСОТКІНА

Щоб багатшу мову мати,
Треба слово добирати.
Величезний слів запас
Буде в кожного із нас.
То ж давайте, починаймо,
Слово в риму підбираймо!
Мова наша українська
Щира, рідна, материнська.
Дуже гарна і чудова,
Чиста, мила, світанкова.
В цілім світі найсвятіша,
Українцям найрідніша.
Наша мова веселкова,
Дивна, ніжна, калинова.
В ній усе — і небо, й квіти,
Рід людський, батьки і діти.
Наші звичаї чудові —
Хліб і сіль на рушникові.
Запальний гопак і пісня
Так звучить, аж серце тисне.
І співа вона в джерельці
Та живе у нашім серці.
Наша мова українська —
Щедра, світла, материнська!

 

Микола ЛОТОЦЬКИЙ
МОВА

Не говори: в нас мова солов'їна
Бо мова вище, ніж пташиний спів.
В її скарбниці — доля України,
Глибинна таємниця правіків.
Вона нуртує джерелом криничним,
Із попелища феніксом встає.
Для нації вона гарант на вічність,
Тому її так люто ворог б'є.
Все заберуть, а залишилось слово —
Знов до життя повернемося ми.
Лише тому, що не пропала мова,
То й ми ще наче люди між людьми.
Без мови — не створити нам держави,
Доріг тернистих — не перебрести!
Хай вороги жорстокі і лукаві —
Стіною стань і мову захисти!
Річ не про те, що мова солов'їна,
Бо мова — глибше, ніж пташиний спів.
В її скарбниці — доля України,
Космічна нерозгаданість віків.

Олесь ЛУПІЙ
МОГУТНЯ СИЛА

Бог нам гарну мову дав,
Щоб ми не мовчали
І всі звуки і слова
Легко вимовляли.

Кожна літера — це знак,
Кожна загадкова,
Вони з'єднуються так,
Що виходить слово.

Мова — наш душевний код,
Даний нам від роду,
А без мови наш народ
Не був би народом.

Через відстані віків,
Як сила могутня,
Мова наших прабатьків
Лине у майбутнє.

Дмитро ЛУЦЕНКО
О РІДНА МОВО…

О рідна мово! Є ще люди ниці,
Зрікаються, бува, і матерів!
А я твої троянди й чорнобривці
Любов'ю до пелюстки обігрів.
Ти — крона й корінь рідного народу:
Батьків, дідів і прадідів і пра...
І час твою не вичовгає вроду,
Не висотає Ворскли і Дніпра.
Бо ти — моя сподвижниця і слава,
Мечі і струни, правда і терни
Від київського князя Ярослава
До нашої стрімкої бистрини.


Іван МАЛКОВИЧ
НАПУЧУВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «і»,
а також, витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик букви «є»,
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.
Бо кажуть, дитино,
що мова наша солов'їна.
Правильно кажуть.
Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам'ятати
навіть найменший соловейко.
Тому не можна покладатися
тільки на солов'їв,
дитино.

Олександр ОЛЕСЬ
РІДНА МОВА В РІДНІЙ ШКОЛІ

Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче, і миліш,
І дорожче в час недолі?!
Рідна мова! рідна мова!
Що в єдине нас злива, —
Перші матері слова,
Перша пісня колискова,
Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій,
І в вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!
Краще нам німими стати,
Легше гори нам нести,
Ніж тебе розіп'ясти,
Наша мово, наша мати!
Ні! В кім думка прагне слова,
Хто в майбутнім хоче жить,
Той всім серцем закричить:
"В рідній школі рідна мова!"
І спасе того в недолі
Наша мрія золота,
Наше гасло і мета:
Рідна мова в рідній школі!

Олександр ОЛЕСЬ
О СЛОВО РІДНЕ! ОРЛЕ СКУТИЙ!

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.

1907

Дмитро ПАВЛИЧКО
РІДНА МОВА

Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім'я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.
З родинного гнізда, немов пташа,
Ти полетиш, де світу далечизна,
Та в рідній мові буде вся душа
І вся твоя дорога, вся Вітчизна.
У просторах, яким немає меж,
Не згубишся, як на вітрах полова.
Моря перелетиш і не впадеш,
Допоки буде в серці рідна мова.


Дмитро ПАВЛИЧКО
МОВА

Я по Києву ходив,
Рідну мову чув аж двічі...
То було в годину див
у двадцятому сторіччі.
Двадцять перший вік. Юрма.
Слів чужих ловлю окруху.
Є держава, та нема
Батьківщини мого духу.
Скільки ще помре епох,
Доки дух цю темінь зборе,
Доки України Бог
Вийде із Дніпра на гори?!
20.IV.2005

 

Олександр ПІДСУХА
МОВА

Ой яка чудова українська мова!
Де береться все це, звiдкiля i як!
Є в нiй лiс-лiсок-лiсочок, пуща, гай, дiброва,
Бiр, перелiсок, чорнолiс. Є iще байрак.
I така ж розкiшна i гнучка, як мрiя.
Можна "звiдкiля" i "звідки", можна i "звiдкiль".
Є у нiй хурделиця, вiхола, завiя,
Завiрюха, хуртовина, хуга, заметiль.
Та не в тому справа, що така багата
Помагало слово нам у боротьбi.
Кликало на битву проти супостата,
То звучало смiхом на полях плаката,
I за все це, мово, дякуєм тобi.
Скрiзь одне жадання, i мета, i яснiсть.
Живемо, працюємо, як одна сiм'я,
I краса новiтня окриля сучаснiсть.
Цю красу звеличує мова i моя.
Нас далеко чути, нас далеко видно.
Дмуть вiтри iсторiї в нашi паруси.
Розвивайся й далi, мово наша рiдна,
I про нас нащадкам вiстку донеси.

1961 р.

Леонід ПОЛТАВА
ХТО ЯК ГОВОРИТЬ

Все, що живе на світі,
Уміє розмовляти.
Уміють говорити зайці і зайченята,
По-своєму говорять і риби серед моря,
І у садочку пташка, і у траві комашка...
Говорять навіть квіти з блискучими зірками...
— А як говорять діти?
— Так, як навчила мама!
— Прийми ж, матусю,
Слово подяки від дитини
За нашу рідну мову,
За мову України.


Юрій РИБЧИНСЬКИЙ
НАША МОВА

Мова, наша мова —
Мова кольорова,
В ній гроза травнева
Й тиша вечорова.
Мова, наша мова —
Літ минучих повість,
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість.
Мова, наша мова —
Мрійнику — жар-птиця,
Грішнику — спокута,
Спраглому — криниця,
А для мене, мово,
Ти мов синє море,
У якому тоне
І печаль, і горе.
Мова, наша мова —
Пісня стоголоса,
Нею мріють весни,
Нею плаче осінь.
Нею марять зими,
Нею кличе літо.
В ній криваві рими
Й сльози Заповіту.
Я без тебе, мово,
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,
Без птахів діброва,
Як вогонь у серці,
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.

Максим РИЛЬСЬКИЙ
МОВА

Треба доглядати наш сад
Вольтер

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.

1956

Максим РИЛЬСЬКИЙ
РІДНА МОВА

(скорочено)

Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих, — рідна мова,
Вишневих ніжних пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.

Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти
Її, як дух степів гарячу,
І осліпити, й повести,
На чорні торжища, незрячу.

Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати,
Топтали, під шалений крик,
В'язнили, кидали за грати,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати.

Ти вся порубана була,
Як Федір у степу безрідний,
І волочила два крила
Під царських маршів тупіт грізний, —
Але свій дух велично грізний
Як житнє зерно берегла.

Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов,
Живи, народу вільне слово
Над прахом царських корогов,
Цвіти над нами веселкова, —
Як мир, як щастя, як любов!

Володимир САМІЙЛЕНКО
УКРАЇНСЬКА МОВА

Діамант дорогий на дорозі лежав, —
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його.
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористо блищить,
І проміння його усім очі сліпить.
Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас.
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

1885 р.

Василь СИМОНЕНКО
МОЯ МОВА

Все в тобі з'єдналося, злилося —
Як і поміститися в одній! —
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в'януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі — великого народу
Ніжна і замріяна душа.

Микола СИНГАЇВСЬКИЙ
ВСЯ МОЯ РОДИНА

Мати, мова, Батьківщина —
От і вся моя родина.

Батьківщина, мати, мова —
Три цілющих, вічних слова.

Батьківщина, мова, мати —
Нас повік не роз'єднати.

Микола СИНГАЇВСЬКИЙ
МАТЕРИНА МОВА

Колискова пісня, колискова —
то найперша материна мова.
Пахне вона м'ятою і цвітом,
чебрецевим і суничним літом.
Пахне молоком і споришами...
Скільки в ній ласкавості і шани,
скільки в ній тривожності людської,
і надій, і сивини гіркої...
Колискова пісня, колискова —
то солодка материна мова.

Микола СИНГАЇВСЬКИЙ
НАЙДЗВІНКІШЕ СЛОВО

Наче з поля чи з лугівки,
У розповні літа
Чую голос перепілки
З чебреців чи жита.
То говорить поле хлібне,
Луг, трава щовкова…
Найдзвінкіше слово рідне,
Найрідніша мова.

Володимир СОСЮРА
ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!..

Любіть Україну, у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її вічно живу і нову
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками.
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами!..

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі...
Вона у зірках і у вербах вона,
І в кожному серця ударі...

У квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах,
і в стягів багряному шумі...

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудів, і у хвилях Дніпра,
і в стягах отих пурпурових.

В грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали наш шлях
до весен і світлих, і щирих...

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий не схоче любити тебе,
коли ти не любиш Вкраїну...

Любіть у коханні, в труді, у бою,
як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою, —
і вічні ми будемо з нею!

Володимир СОСЮРА
РІДНА МОВА

Вивчайте, любіть свою мову,
як світлу Вітчизну любіть,
як стягів красу малинову,
як рідного неба блакить.
Нехай в твоїм серці любові
не згасне священний вогонь,
як вперше промовлене слово
на мові народу свого.
Як сонця безсмертного коло,
що креслить у небі путі,
любіть свою мову й ніколи
її не забудьте в житті.
Ми з нею відомі усюди,
усе в ній, що треба нам, є,
а хто свою мову забуде,
той серце забуде своє.
Вона, як зоря пурпурова,
що сяє з небесних висот,
і там, де звучить рідна мова,
живе український народ.
Народ наш, трудар наш і воїн,
що тьму подолав у бою.
І той лиш пошани достоїн,
хто мову шанує свою.

1931

Василь СОСЮРЧЕНКО
В ДИТИНСТВІ, ЩЕ МАЛЕНЬКИМ, ПАМ'ЯТАЮ

В дитинстві, ще маленьким, пам'ятаю.
Над каганцем схилившись уночі,
Бувало музу гордо привітаю
Та й компоную вірші на печі.

Було колись. Та я не став поетом,
Бо я любив і вітру шум, і пісню солов'я.
Люблю i досі верби коло хати,
Люблю і досі гомін ручая.

Не міг я славити катів мого народу,
Співати весело, коли на серці сум
І славить неіснуючу свободу
На радість деспотам та ще собі на глум.

Любив до болю нашу рідну мову
І ненавидів всіх катів її.
Люблю й тепер її крилате слово,
Її пісні, безмірно чарівні.

Я й далі понесу свою любов велику
До смерті, до кінця, без галасу, без крику.

Василь СОСЮРЧЕНКО
ХОЧ ДИВНО ЦЕ

Хоч дивно це, але мене питають,
Чому по-нашому завжди я розмовляю.
І всім таким я мусив одвічати,
Що не люблю нічого позичати,
Ні перед ким схилятись не бажаю,
Що мову я свою чудову маю.
І головне – це мова, мислю я,
Моїх батьків, мого народу і моя.

Василь СОСЮРЧЕНКО
ЖУРАВЛИНИЙ КЛИЧ

Злетить, мов пташка, на високу гору
Мій дух, коли в столиці десь-колись
Почую я свою селянську мову,
Що з нею так по-хамськи повелись.
Вона смішна комусь, неперспективна,
А я в цій мові перше слово взнав…
І був би я покидьок, не людина,
Коли б її на вигоду зміняв,
Я тим би предків всіх своїх образив
І сам себе знецінив і зневажив,
Бо рідна мова – є найкраща в світі.
Великі то народи, чи малі.
Я з нею теж лечу в своїй блакиті,
Щоб звідти все оглянуть на Землі.

Микола ТИМЧАК
РІДНЕ СЛОВО

Над старими яворами
Білих буслів білі діти
Зранку-раночку дзьобами
Вчаться рідно клекотіти.
І рідненько тьохка в лузі
Соловей до солов'яти,
А мене навча матуся
Рідним словом розмовляти.

Павло ТИЧИНА
СЛОВО

А Вкраїни мова —
Мов те сонце дзвінкотюче,
Мов те золото блискуче,
Вся і давність, і обнова —
Українська мова.

Розцвітай же, слово,
І в родині, і у школі,
Й на заводі, і у полі
Пречудесно, пречудово
Розцвітай же, слово!

Хай ізнов калина
Червоніє, достигає,
Всьому світу заявляє:
Я — країна Україна —
На горі калина!

Марія ХОРОСНИЦЬКА
МАТУСИН ЗАПОВІТ

Раз казала мені мати:
«Можеш мов багато знати,
Кожну мову шанувати,
Та одну із мов усіх
Щоб у серці ти зберіг».
В серці ніжну і погідну
Збережу я мову рідну!

Ганна ЧУБАЧ
УКРАЇНСЬКА МОВА

Золоте курчатко
В золотій торбинці
Принесло сьогодні
Літери дитинці.
А дитина з літер
Збудувала слово.
І звучить, як пісня,
Українська мова.

Юра ШКРУМЕЛЯК
МОЛИТВА ЗА РІДНУ МОВУ

Боже, Отче милостивий,
Ти нам дав ту мову красну,
Поміж мовами найкращу,
Нашу рідну, нашу власну.
Тою мовою співала
Нам, маленьким, наша мати,
Тою мовою навчала
Тебе, Боже, прославляти.
Тою мовою ми можем
Величатись перед світом,
Бо між мовами ця мова —
Мов троянда поміж цвітом.
Хоч би й хто напастував нас,
Хоч би й хто посмів грозити, —
Дай нам силу, дай відвагу
Рідну мову боронити.
Поможи, Небес Владико,
Хай буде по Твоїй волі,
Щоб та мова гомоніла
Вільно: в хаті, церкві, в школі.
Дай діждати пошанівку
Рідного святого слова,
Щоб цвіла на славу Божу
Наша українська мова!

"Весела Абетка" - складова великого сайту "Українське життя в Севастополі".
Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ.