Дарина МУРМУЄНКО
Велосипед для Катрусі

Тої осені Катрусі купили велосипед. О, скільки щастя, скільки щастя! У її старшого братика Дениcа давно вже був – великий, з рамою. Він часто возив на ній Катруську, коли батьки казали. А по своїй волі катати не хотів. Тож мрією дівчинки був свій, власний велосипед. І нехай той капосний Денис їздить тепер сам!
Що й казати, Катруська просто марила цією покупкою. У дворі вона заздрила всім дівчаткам, які мали двоколісну машину, а ночами снила, як ось уже їде – сама, без нікого – швидко крутить педалі, вхопившись за кермо, а то й без керма... І тут – бумс! – зустрічне дерево не поступилося дорогою дівчинці на новому велосипеді... і Катруся прокинулася. Тої миті вона згадала: я ж не вмію їздити на велосипеді! Усе! Сподівання марні, крах усіх мрій і взагалі життя скінчене...
А тут уже наступного дня батьки привезли новенького, лискучого червоного велосипедика.
– Ой, ти ж чудо моє! – приказувала Катруся до свого залізного “коника”. Вона відразу забула про свою проблему, щойно побачила велосипед. Її мрія здійснилась!
Та тут нагодився братик і геть зіпсував настрій сестрі:
– Малече, ти спочатку навчися їздити на ньому!
– Так, синку, не ображай сестру, вона навчиться, обов’язково. Ти ж також колись не вмів, а потім навчився. Доню, повечеряємо, а потім підемо вчитися.
Вогник надії і тріумфу загорівся в очах дівчинки. Та вечеря чомусь у горло не лізла. “Як же я буду їхати, тато триматиме чи ні? – турбували Катрусю невтішні думки. – А що, як я не зумію і не навчусь ніколи? З мене ж Денис глузуватиме. Та й інші діти у дворі”.
– Ну, що ходімо, велосипедистко! – перервав хід розпачливих думок тато.
– Т-т-так.
– Ну, сміливіше!
Вони вийшли з квартири. Денис – за ними. А мама стала біля вікна. Та швидко відвернулася, щоб, бува, не побачити, як Катруська падатиме.
Катруся вилізла на сидіння, яке тато підкрутив спеціально для неї, стиснула ручками кермо і поглядом тріумфатора обвела всіх навколо, мовляв, от я сиджу на велосипеді – своєму, власному, а зараз поїду.
– Крути педалі, доню, я ж не буду тебе пхати, – знову увірвався татів голос у її думки.
Дівчинка почала швидко крутити педалі, так що тато ледве встигав бігти за велосипедом.
– Ура! Я їду! – кричала Катруся, минаючи бабусь на лавці і всю малечу. Адже вони зібралися подивитись, як Катруську вчитимуть їздити. Денис із виглядом професіонала спостерігав за сестрою і давав навіть якісь поради татові.
– Та відпускай уже її! – кричав він татові.
– Так, відпускай, – погодилася Катруся, – я ж їду вже!
– Точно? Ти певна?
– Татусю, і не сумнівайся!
А сни бувають пророчими...
Як тільки тато відпустив велосипед, Катруська cкрутила кермо і наїхала прямісінько на дерево. Добре, що хоч там росла густа трава. Єдиною жертвою цієї “аварії” став новий велосипед. Переднє колесо погнулося “вісімкою”, а кермо скрутилося вбік.
Коли тато з Денисом добігли до місця пригоди, то знайшли там покарлючений велосипедик і Катрусю, яка сиділа на траві і тільки кліпала очима.
– Доню, ти ціла? – заметушився тато. – Який же я йолоп, який же я йолоп! – картав він себе.
– Тату, а ми ремонтуватимемо велосипед? – втрутився Денис.
– Щоб вона ще шию собі скрутила? – роздратовано зиркнув на сина.
– Ні, я на ньому кататимусь.
– На ньому кататимусь я! – твердо сказала Катерина, наголошуючи на останньому слові. З її інтонації можна було зрозуміти, що поступатися своїм рішенням вона не збирається. – Тату, відремонтуй, будь ласка, чимшвидше мого велосипедика, а то так ще й літо мине, а я не навчуся їздити.
Тато з гордістю глянув на доню:
– Оце так боєць! З тобою і в розвідку можна!
Денис стояв осторонь і заздрив: про нього тато так ніколи не казав, як про Катруську.
За день велосипедика було відремонтовано, і Катруся продовжувала падати. Вона набивала синці і здирала лікті та коліна, доки не навчилася тримати кермо у правильному напрямку і не перехилятися набік. Словом, доки не навчилася їздити сама без підтримки.
З того великого дня вона майже не злізала зі свого залізного друга. І до подружок, і до бабусі, і в магазин на ньому їздила. Денис уже глузував із сестри:
– Може, б ти і спала з ним? А то ще, не дай боже, станеться щось...
Катруся не звертала уваги на це, адже вона не тямила себе від щастя відтоді, як їй купили велосипед.
Та якось Денис прийшов додому дуже засмучений. Довго батьки не могли випитати в нього, що сталося. А Катруська тихенько, щоб ніхто не бачив, зайшла в кімнату до брата.
– Денисе, що трапилося? – майже шепотіла вона.
– Та розумієш, Катю... ну, як його... я свого велосипеда зламав... так по-дурному... врізався в дерево... Аж соромно комусь розказувати!
– Чому соромно?! – щиро здивувалася Катруся. – Всі падають. Пам’ятаєш, як я заїхала в дерево? І нічого – відремонтували велосипед, і ніхто не сміявся.
– Так то ж ти... Ти – маленька, а мені соромно. Та до того ще, я боюся, що вже мого велосипеда тато не відремонтує. Гаплик йому.
– Та не переживай! На моєму їздитимеш – поділимося якось.
Денис аж очі витріщив на сестру від здивування. Але відразу йому стало соромно, що він колись не хотів катати Катрусю на своєму велосипеді. А тут вона так просто пропонує йому свій. Денис підійшов до Катруськи, обійняв і вперше в житті зрозумів, що кращого друга, ніж його маленька сестра, у нього немає.

Опубліковано: “Велика дитяча газета” – №17 – Київ, 2007.