Марія ДМИТРЕНКО
МИХАЙЛИК
Оповідання про юного розвідника УПА

Сьоме видання
Передрук з підпільного видання 1949 р. в Україні
Ілюстрації Мирона Левицького і Василя Залуцького.
Львів-Торонто, 1992
Українські Працівники Літератури для Дітей і Молоді ім. Леоніда Глібова, Торонто. Канада
Т-во Вояків УПА в Канаді

Богданна Світлик
Марія Дмитренко (літ. псевдо)
(1918-1948)

МИХАЙЛИК ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДОДОМУ!

А хто ж це — той Михайлик?
Прочитайте цю книжечку — то й знатимете. Додамо хіба ще тільки, що написала про нього молода й талановита письменниця, Марія Дмитренко. Справді вона Богданна Світлих, але так звали її коли була воїном у лавах Української Повстанської Армії — УПА. Так ми її всі й знаємо. Коли написала? Про інших письменників та про їх книжки люди знають, але про Марію Дмитренко та її "Михайлика" цього не скажеш. Одне тільки певне, що написала вона цю книжечку ще перед 1948 роком, бо в тому ж році, 29 грудня вона загинула в боротьбі з більшовицьким наїзником.

Як це так: жінка — й вояк? А так, тоді воювали і жінки, і діти, отакі, як Михайлик, отакі, як ви сьогодні. УПА постала ще тоді, коли в України панували німці — в час Другої світової війни, 1939-1945 років. Недобре було німецьке панування. Бо й недобре всяке інше чуже панування. Тому українці створили свою потаємну підпільну армію, щоб боротися проти німців. А коли на зміну німцям прийшли московські більшовики, УПА боролася далі під проводом свого Головного Командира Романа Шухевича, що його звали Тарас Чупринка. Це ім'я слід кожному запам'ятати і шанувати. Бо УПА під його проводом боролася за незалежну Українську Державу і сьогодні ми цю Державу вже маємо.
Так отже написала Марія Дмитренко свого "Михайлика". Може був справді такий розвідник — Михайлик, а може описала вона пригоди кількох таких юнаків, не нам це знати. Загинула вона славною смертю за Україну, а нам залишила свого "Михайлика". Вже через рік після її смерти цю книжечку видала Українська Повстанська Армія, її обкладинку й бачите тут: маленька, сіренька, така, щоб можна було П непомітно передавати з рук до рук, добре заховати, щоб ніхто не побачив. Бо, якби побачив хто чужий, а ще й учитель, а ще й піонервожатий — біда була б. Та все ж чимало отаких книжечок розійшлося по Україні, чимало дітей прочитало їх десь потайки в полі чи в хаті, щільно закривши вікна... І кари не боялися!

А коли деякі вояки УПА за наказом свого Командира подалися на захід, у чужину, у вільний світ, вони взяли із собою одну таку книжечку. А там, по всіх країнах світу, як знаєте, живе багато-багато українців, і діти в них є. Важкий був шлях "Михайлика" до них. Неодин воїн так і загинув дорогою в боях від ворожої кулі. Але "Михайлик" таки домандрував, куди йому було призначено.

Тут привітали його, як рідного. Зразу ж передрукував його український часопис ,,Свобода" в Сполучених Штатах Америки, за ним і журналик для дітей ,.Веселка", а далі появлявся "Михайлик" все новими книжечками, і щораз треба було його наново перевидавати, бо так радо його купували й читали. Двічі перевидавало ,,Михайлика" Об'єднання Працівників Літератури для Дітей і Молоді імени Леоніда Глібова, що працює в Канаді. Перевидавали його й колишні вояки УПА, згуртовані тут у своєму Товаристві.
Так дружили з "Михайликом" українські діти в чужині. Вчилися від нього, як любити свою далеку Батьківщину, якої й ніколи не бачили, вчилися бути такими добрими, обов'язковими, як був Михайлик. Виростали ці діти, та вже сьогодні з Михайликом дружать і їхні діти.

А оце видання, що у вас в руках, вже сьоме з черги. Сьоме, та не таке, як усі попередні. Бо видане воно знову в Україні стараннями цього ж Об'єднання Українських Письменників для Дітей і Молоді та Товариством Колишніх Вояків УПА. А що видати книжку коштує великі гроші, то заплатив їх велику частину Добродій, пан Микола Ценко із Філадельфії в З'єдинених Стейтах Америки. Заплатив у пам'ять своєї покійної дружини Володимири, бо в її пам'ять він робить багато всякого добра для української справи.
І ось завдяки їм усім "Михайлик" повернувся до свого дому, у свою рідну землю! Повернувся, та застав вже не такою свою хату і свій Рідний Край, як колись покинув, ідучи на вигнання! Сьогодні бо сповнилося те, за що боровся він, за що загинула така молоденька ще його авторка — Марія Дмитренко. Сьогодні Україна вільна, і ніхто не арештує, не вивозить українців, не забороняє нам прилюдно славити Бога та говорити вголос про те, що діялося на нашій землі. Сьгодні не треба вам, молоді читачі, ховатися з "Михайликом".

Навпаки, можна хвалитися, що ви з ним знайомі, можна розказувати друзям у школі чи на спортивному майданчику, можна позичати другим дітям, щоб і вони подружили з ним. Бо з яким пристаєш — таким і сам будеш.

Прийміть же ,,Михайлика" до свого дружнього гурту! Читайте його, перечитуйте, грайтеся в нього, відтворюючи його пригоди. І вчіться в нього — так, учіться! Правда, сьогодні вам не треба покидати батьківського дому, носити важкий автомат, переносити всякі невигоди та навіть боятися стерти. Та зате треба вам вчитися і знати всю правду про Україну, треба зростати сильними та чесними, бо відроджена Україна жде ваших сил і вашого розуму!

Отож читайте з радістю та охоче, і хай "Михайлик" творить і далі добро на Землі, за яку він так хоробро боровся!

Леся Храплива-Щур, Секретар УПЛДМ