НЕБИЛИЦI

Вигадливі небилиці (нісенітниці) фактично є казками. Та через ïхні специфiчнi риси дехто iз дослiдникiв не зараховує ïх до казок, видiляючи в окремий жанр усноï словесностi. Той факт, що часто небилицi є частиною казковоï оповiдi (iнколи ïх називають приказками, тобто передмовами до казки ), дає пiдставу зачисляти ïх до казкового епосу.

Небилицi — це твори народноï словесностi, у яких витворений своєрiдний незвичайний, абсурдний свiт зi свiдомо викривленою перевернутою реальнiстю. Генетично вони давнiшi, нiж соцiально-побутовi казки, оскiльки в рядi чарiвних казок спостерiгаються елементи нiсенiтниць:

Це було давно-предавно, коли кури несли телят, а вiвцi писанки, А я там був, мед-палинку пив, нич ся не журив… Далi сiв на лушпинку яйця, поплив морем до вiтця… Тут лушпинка ся розпала, та й наша казка ся розтала.

Свiдченням ïх давностi є i те, що в украïнськiй традицiï, крiм прозових, iснують вiршованi i навiть пiсеннi небилицi. Небилицi побудованi за принципом зумисноï деформацiï реальностi, що досягається за допомогою перестановок, замiщення ролей, абсурдiв:

Як був собi та не мав собi, затесав собi нетесаного тесана. Як поïхав я сивим плугом орати та посiяв семисажноï квашi, а вродили верби. Як полiз я трусити з них грушi, а посипались раки. Я ж думав, що то табак, та як узяв тютюн в'язать голова в голову, то продав по три копiйки руно вовни, та пошив з напiрника комiр, та такi вийшли штани-шаравари, що насилу натяг.

Абсурднiсть нiсенiтниць виникає на основi алогiзмiв, якими переповнена оповiдь про подiï та вчинки героя, а також за допомогою словесноï тканини твору:

Сестривечiр, добрички! Чи не телятили ви нашого бачатка?… А яке ж ваше бачатко? Пiд бiленьким черевеньке, на рябику хвостик, а на мотузцi шийка. Ге! Воно пiд нашим ночвем стiнувало; а брехи як засобачили, воно ж як пiдняло лози та й побiгло в хвiст.

Призначення таких приказок-небилиць ще переконливо не з'ясоване.

Iснує погляд, що вони не просто втiлення народноï дотепностi та гумору. Є припущення, що такi твори могли бути пов'язанi зi своєрiдною мовою, за допомогою якоï нашi предки намагалися одурити духiв володарiв лiсу, стихiй тощо (згадаємо, що така мова iснувала ще вiдносно недавно у гуртках кобзарiв i називалась лебiйською). Недарма в однiй iз казок старий дiд обiцяє дати вогню трьом братам, якi заблудились у лiсi, лише за умови, що вони розкажуть казку без правди. Тiльки наймолодшому вдається розповiсти абсурдну небилицю, за що вiн отримує вогонь i називається наймудрiшим. Iншим же хлопцям дiд наказує слухатись свого молодшого брата, i з того часу вони виконують цей наказ (Казка без правди). Тут небилиця виступає своєрiдним паролем, сприймається цiлком серйозно, як вияв особливоï мудростi.

Анастасія Майорова (Ніжин)
Від Ніжина до Львова

Парадоксальний зміст небилиць, що викликає здоровий сміх і жарти, зрозумілий дітям уже з трьох-чотирьох років.

Полетів півень на хлівець

Полетів півень на хлівець,
Зніс чотири копи яєць.
І накрився крильцем,
І назавтра з яйцем.

Ішли кози

Ішли кози
Поза лози
Капусту садити.
Найшли муху
На кожуху,
Дали ї забити.
З тої мухи —
Два кожухи,
Треті ногавиці.
Що зостане
Від ногавиць —
То на рукавиці.

Що то в світі та й за правда була

Що то в світі та й за правда була,
Що курочка та й бичка привела?
А той бичок та й наніс яєчок,
Ті яєчка та й на хмарі поклав.
А безрукий ті яєчка покрав
Та голому їх за пазуху поклав.
А сліпенький придивляється,
А глухенький прислухається.
А німенький «караул!» закричав,
А безногий доганять побіжав.

Кукуріку, півнику

— Кукуріку, півнику,
Куди йдеш?
Скажи мені правдоньку,
Де живеш?
— Ото ж моя хатонька
Край води,
З хорошого дерева,
З лободи.
А на моїй хатоньці
Крокви
З хорошого дерева —
З моркви;
Така моя хатонька
Край води,
З хорошого дерева —
З лободи.
А на моїй хатоньці
Лати.
З хорошого дерева —
З м'яти.
Така моя хатонька
Край води,
З хорошого дерева —
З лободи.

Як забили комара

Як забили комара,
Напекли печені,
А приїхав пан Болянський,
Забрав у кишеню.
А сорока-білобока
На цю штуку ласа,
Біжить, кричить, вигукує:
— Дайте, пане, м'яса.

Півень задавив коня

Півень задавив коня —
Нічим їхать до млина.
А бабині коноплі
На печі попріли,
А дідові постоли
На льоду згоріли.

Небилиця
Українська народна казка Полтавщини

Давно це було, ще я була маленька, дід парубкував, а батька й на світі не було. Достатки в нас звісно які.
От пішли ми дідом на заробітки. Трапилися добрі заробітки: якби приложив копійок три, то назбиралося б шажків шість. Ото вештаючись по заробітках, ми повернулися, а якраз батько народився. Сидів на печі та вже передкував.
Пішли ми у ліс по дрова на хрестини. Дивимося, аж під лопухом ведмідь лежить. Ми до нього, а він — навтьоки. Ми під лопух, а там кубло, а в ньому шестеро яєць. Ніяк не можемо їх викотити, то я вже ледве в шапку зібрала.
Приходимо додому, а в нас свиня квокче. Так ми й підсипали під неї яйця, а вона висиділа шість волів-соколів. А в нас уже землі Донської розвелося. Хотіли орати, приїздимо, аж лихо тяжке. Вовки внадилися і всю землю виносили, а на тому місці — болото.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.
105 (5001). Небилиця. СУС —. Записала Кузьмич Юлія 2008 року. Костина Варвара Марківна (1936). Полтавська область, Козельщинський район, Пашківка.

Небилиця
Українська народна казка Полтавщини

Як був я маленький, іду та й іду. Коли чую у вербі пищать печені каченята. Я руку — не влізу, ногу — не влізу. Тоді я весь скрутивсь і вліз, поїв ті каченята, став вилазить — не вилізу. Так я сходив додому, взяв сокиру, прорубав більшу дірку та й виліз. Узяв сокиру за пояс та й іду.
Коли дивлюсь пасеться кобилка. Я сів на неї та й їду. Кобилка тюк-тюк, а сокирка цюк-цюк, та й перерубала кобилку надвоє .Я взяв гілочку з верби та й збив кобилку. Сів та й їду, а з тієї гілочки виросла верба аж до неба. Я по тій вербі поліз на небо. Поки з богом побалакав, то кобилка пішла і вербичку понесла...

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.
Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.
Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.
158 (4806). Небилиця. СУС —. Записала Радченко Ольга 2008 року. Шкурлега Марфа Оксентіївна (1908). Полтавська область, Зіньківський район, Пишненки.

Сторінка про небилиці упорядкована ресурсом дитячих письменників НСПУ
у Facebook Гуртик