Микола Носов
ЖИВИЙ КАПЕЛЮХ
Оповідання

Звукова версія у виконанні Віталія Матвієнка (2,7 Mb)

Котик Васько сидів на підлозі біля комода й ловив мух. А на комоді, на самісінькому краю, лежав капелюх. І ось Васько помітив, що одна муха сіла на капелюх. Він як підстрибне — і вчепився кігтями за капелюх. Капелюх зісковзнув з комода, Васько зірвався і як полетить на підлогу! А капелюх — бух! — і накрив його зверху.
А в кімнаті сиділи Володя і Вадик. Вони розмальовували картинки і не бачили, як Васько потрапив під капелюх. Вони тільки почули, як позаду щось гепнулось — впало на підлогу.
Володя обернувся і помітив на підлозі біля комода капелюха. Він підійшов, нагнувся, хотів підняти капелюх і раптом як заверещить:
— Ай-ай-ай! — і кинувся вбік.
— Ти чого? — запитує Вадик.
— Він жи-жи-вий!
— Хто живий?
— Ка-ка-пе-пелюх.
— Що ти! Хіба капелюхи бувають живі?
— По-по-дивися сам.
Вадик підступився ближче і почав розглядати капелюх. Раптом капелюх поповз прямісінько до нього. Він як заверещить:
— Ай! — і плиг на диван.
Володя — за ним.
Капелюх виповз на середину кімнати і зупинився. Хлоп'ята дивляться на нього і тремтять від страху. Тут капелюх повернувся і поповз до дивана.
— Ай! Ой! — заверещали хлоп'ята.
Зістрибнули з дивана — і бігом з кімнати.
Прибігли на кухню і двері за собою зачинили.
— Я п-пі-ду! — каже Володя.
— Куди?
— Піду до себе додому.
— Чому?
— Капелюха бо-бо-боюсь.
Я уперше бачу, щоб капелюх по кімнаті ходив.
— А може, його хто-небудь за мотузочок смикає?
— Ну, піди подивися.
— Ходімо разом. Я візьму кочергу. Якщо він до нас полізе, я його кочергою стукну.
— Зачекай, я теж кочергу візьму.
— Та в нас другої кочерги немає.
— Ну, я візьму лижну палицю.
— Вони взяли кочергу і лижну палицю, прочинили двері і зазирнули до кімнати.
— Де ж він? — питається Вадик.
— Он там, біля столу.
— Зараз я його як трісну кочергою! — каже Вадик. — Нехай лиш підлізе ближче.
Але капелюх лежав біля столу і не рухався.
— Ага, злякався! — зраділи хлоп'ята. — Боїться лізти до нас.
— Зараз я його злякаю, — сказав Вадик.
Він почав стукати по підлозі кочергою і вигукувати:
— Ей ти, капелюх!
Але капелюх і не поворухнувся.
— Давай наберемо картоплі і будемо в нього картоплею влучати, — запропонував
Володя.
Вони пішли на кухню, набрали з кошика картоплі і почали жбурляти нею в капелюх. Жбурляли, жбурляли, нарешті Вадик влучив.
Капелюх як підстрибне вгору!
— Няв! — закричало щось.
Глядь, з-під капелюха показався сірий хвіст, потім лапа, а потім і сам котик
вистрибнув.
— Васько! — зраділи хлоп'ята.
— Напевно, він сидів на підлозі, а капелюх на нього з комода упав, — здогадався Володя.
Вадик ухопив Васька і давай його обнімати:
— Васько, любенький, як же ти від капелюх потрапив?
Але Васько нічого не відповів. Він тільки пирхав і мружився від сонячного світла.

Переклад з російської Данила КОНОНЕНКА.