Іван НИЗОВИЙ
СОРОК СОРОК

Цю книжечку відомий український поет Іван Низовий (Великород) адресує наймолодшим читачам-дошкільнятам та учням молодших класів: нехай вчаться читати, слухати уважно й пізнавати глибше різнобарвний, багатозвукий і багатоликий світ живої природи. А рідна природа, у свою чергу, навчить малечу жити повноцінно, любити щиро, вірити беззастережно.

Шановні дорослі! Люблячі батьки!

Не шкодуйте сил і часу на виховання своїх дітей, навчайте їх любити й оберігати рідну, неповторну та легкораниму природу. Вже в недалекому майбутньому вам будуть щиро дякувати за добротворення дерева й кущі, квіти і трави, звірі й птахи, риби та комахи. І ви зрозумієте, що життя прожили немарно, що діток своїх виростили для Любові й Добра!
Автор

ЗАМІСТЬ ВСТУПУ ДО «ЧИТАНКИ»

Сорок сорок осідлали всі сорок
Світлосріблястих високих осик,
Сорок сорочачих (цілий посьолок!)
Гнізд сотворили, — сорочачий крик
Ліс розбудив після довгої сплячки, —
Сорок сорок оселилися в строк:
Скоро в сорочачих гніздах висячих
Скрикнуть сто сорок маленьких сорок!

Частина перша
ЛІСОВИЙ ЛАСУНЧИК

ОСІНЬ У ЛІСІ

По галяві лісовій
Ходить вітер-листобій,
Із дерев листки збива,
Щоб замерзли дерева.

Липа, в стовбурі товста,
Лист опалий підгорта
До оголених корінь —
Буде кореням теплінь!

І калинові кущі
Не замерзнуть на дощі:
Кожен кетяг, мов ліхтар, —
Світло в ньому є і жар!

Оксамитова ж сосна
Зовсім клопоту не зна:
Розпросторює гілки,
Настовбурчує голки!

ВОРОНА ЧИ ПАПУГА

На вербі сидить ворона —
Чи вона, чи, може, він —
На вороні тій корона
З настовбурчених пір’їн.

На вербу присіла друга —
Чи то він, чи то вона,
Чи ворона, чи папуга,
Вже й сама того не зна.

Хрипко каркає ворона —
Карр та карр! — без перемін...
Геть намокла вся корона
Із обскубаних пір’їн.

ПЕРЕСТРАХИ

Зайчик-грайчик — довгі вуха,
Куций хвостик миготить —
Обережно нюха-слуха,
Хто у хащі шарудить.

Може, то страхун-вовчисько,
Чи ведмідь — носій морок?
Недалечко... Зовсім близько...
Вже від зайчика за крок...

Зачаївся зайчик нишком,
Щоб уникнути біди...
Прошмигнула мимо мишка,
Невловима, як завжди!

СВЯТА ПРОСТОТА

До лисиці мимохідь
Завітав бурмило,
Себто, вибачте, ведмідь —
Волохате рило.

Волохате і страшне
Попросило меду:
— Пригости, руда, мене
Медом, привереду!

А руда йому на те,
Заховавшись в нору:
— Мед на дереві росте,
Тож і лізь угору!

І полізло мимохіть
Волохате рило
На сосну...

Дурний ведмідь!
Знову обдурили!
Не буває на сосні
Золотого меду...
Ой, як щиро жаль мені
Мишу-привереду!

СУНИЧНА ПОРА

Густа трава.
А в ній такі суниці
Червоносоковиті й наливні...

Клюють суниці
Золоті жар-птиці...
— Не склюйте все,
Залиште і мені! —
Гука малятко —
Любе дошкільнятко. —
Не зобиджайте, жадібні, мене,
Бо хутко прийде на галяву татко
І всіх вас, ненаситних, прожене.

ЛІСОВА ПОЖЕЖА

Бурий лис фарбує ліс —
Ліс буріє, ніби лис:
Всі дерева всюди й скрізь
Полум’яно зайнялись
Бурим полум’ям пожеж...
— Ой, звірино, пильно стеж,
Щоб від бурого від лиса
Всі, як є, не зайнялися
Бурим полум’ям:
Вовки,
І зайці,
І їжаки,
І ведмеді та вужі —
В ріднім лісі — не чужі!

СОРОК СОРОК

Сорок сорок перемножте на сорок —
Скільки ж то буде одразу сорок?
Тьма незліченна!
Сорочачий морок!
Клопоту з ними, біди і морок!

Сорок сорок затріщали відразу:
— Сорок нас тільки —
Не тьма і не рать!

...Щоб не нанести сорокам образу,
Треба навчитися їх рахувать!

РАДОЩІ ВУЖА

По траві повзе чимдуж
Півтораметровий вуж.

— Скільки радості довкруж! —
Зачаровується вуж.

— Всюди дзеркала калюж, —
Зазира в калюжі вуж.

— Сяє все, хоч очі мруж, —
Сам собі говорить вуж.

— Красота — ні спек, ні стуж! —
Так весні радіє вуж.

НЕ ОБДУРИЛА

Їжачок-чок-чок у гості
До зай-зайця йшов чи брів,
На кленовому на мості
Він руду біду зустрів.

Та руда біда — лисиця,
Хитра-хитра: бережись...
Каже хитро:
— Розгорнися,
Розпрямись і покажись!

Їжачок відповідає:
— Дуже ж хитра ти, руда,
Але кожен в лісі знає,
Що тебе зустріть — біда!

І згорнувсь, і покотився
По мосту через ручай
І до зайчика з’явився
На смачний — з малини — чай.

ЛІСОВИЙ ЛАСУНЧИК

Їжачок-чок-чок
З’їв грибок: чмок, чмок…
Закусив кисличкою
За своєю звичкою…

А дубових жолудів
Куштувати не схотів,
Бо ж вони тверді таки —
Не проколять їх голки!

ПРО СМАКИ І ЗВИЧКИ

Наїжачився їжак
На морквину свіжу:
— Гарний овоч,
Та ніяк
Не годиться в їжу!

А зайчисько-ласунець
Ту морквину злапав,
Хутко з’їв
І в чагарець
Спати почалапав.

Кожен має власний смак
І, звичайно, звички:
Моркву — зайцю,
А їжак
Хай жує кислички.

А НАВІЩО ПІДЖАЧОК…

А в малого їжачка
Ні штанців, ні піджачка,
Ні шапчини...
Як же ж так —
Голомозенький їжак?!

Розсміявся їжачок:
— А навіщо піджачок?
На гостресенькі голки
Начіпляю я листки
Й буду вже не їжаком,
А пухкесеньким клубком —
Закочуся в теплу нору
Геть на всю зимову пору.

ВЕДМЕДИК І ВЕЛОСИПЕДИК

Манюпусінький ведмедик
Осідлав велосипедик,
Але ж той велосипед —
А ні взад, а ні вперед...

Тисне Мишка на педалі:
 — Чом не їдеш, йолі-палі,
А ні взад, а ні вперед,
Хоч куди — аби ж по мед?!

Та мовчить велосипед —
А ні взад, а ні вперед,
А ні з лісу, а ні в ліс...
В нього ж бо нема коліс!

МАША І МИШКО

Машо — мишко сіра-сіра,
Геть не схожа ти на звіра,
Бо маленька і ляклива,
Тільки й того, що кмітлива.

Ти ж, Мишко — рудий ведмідь,
Уособлення страхіть,
Ти не просто звір... Повір:
Ти — всім звірам в лісі звір!

Тож ховайся в нірку, мишко,
І сиди у нірці нишком.
Ти ж, Мишко, де хоч, блукай,
Лишень мишку не лякай!

ПРО НЕВДАХУ-ЧЕРЕПАХУ

Що за птаха-черепаха?
Черепаха вам — не птаха,
Не плазун і не хижак,
Не слимак і не черв’як!

Черепаха лиш невдаха —
Бог не дав їй крила птаха,
Ні зубів, ні пазурів,
Ні рогів, як у корів...

Черепасі Бог для втіхи
Добрі рицарські доспіхи
Начепив:
— Носи без страху!

Хто ж зобидить черепаху?!

РОЗДУМИ КРОТА

Кріт, з чола зітерши піт,
Сумно так зітхає:
— Я сліпий. Та кожен кріт
Слух і нюх ще має.

Маю я і нюх, і слух —
Чую-відчуваю,
Як холодний зимний дух
Повіває з гаю.

Значить це — прийшла пора
Залягати в нору —
Я ж туди наніс добра
В потайну комору!

Буду жити-поживать,
Спати на лежанці
І спокійно пожинать
Плід своєї праці.

ЛІС У ЖОВТНІ

Шум дощу та вітру свист —
Ліс дрижить на вітрі.
Виявляє осінь хист —
В неї ж на палітрі
Стільки фарб!
Кущі калин
Палахтять кармінно,
Клени — жовті, як один,
Сосни ж неодмінно
Оксамитові й злегка
Сиві, аж сріблясті,
А верба, тонка й гнучка,
В листі ще, як в рясті,
Вся зелена...
Тихий ліс
Криється журбою —
Все пішло на перекіс
В нім перед зимою!

ЛІНИВИЙ ХРУЩ

Хрущ поважно сів на кущ,
Склав поважно крила,
І поважно дума хрущ:
"Метушня зморила...
Відпочину на кущі
І поважно, й гарно —
Хай дурніші за хрущів
Метушаться марно!"
І поважно задрімав,
Бо любив дрімати...
Що робити — хрущ не знав
І не прагнув знати.

МУРАШИНИЙ ПАЛАЦ ПРАЦІ

Мурахва в постійній праці
Поспіша без метушні.
В мурашиному палаці
Свят нема — лиш будні-дні.

Той голки соснові тягне,
Той личинку чи жука,
А один уперто прагне
Впхати в нірку хробака.

Де вікно тут,
Де тут двері,
Знає тільки мурашня,
Що вертає до вечері
І всі входи зачиня.

ДИКІ КАБАНИ

В дебрі вепри забрели
І вечерять почали:
Спершу їли жолуді
І каштани, а тоді
На кислички перейшли,
Бо ж гурманами були.

Головний — хрю, хрю! — кабан
Розтовстів, мов барабан,
І сказав усім:
— Хрю, хрю,
Я з годинку похроплю,
Тож, свиното, не шуміть
І з годинку теж поспіть!

ПЕРЕЛЯК

Стрепенувся красень-лось
І завмер: йому здалось,
Що з густих чагарників
Визирають сто вовків.

І таке тут почалось!
Мов стріла із лука, лось
Полетів крізь чагарі —
Аж мигтіли угорі,
Мов гілки, розлогі роги
Й не торкались грунту ноги,
Вмить пропав десь...

Тільки в тиші
В чагарях снували миші,
Бо в тіні чагарників
Не було страшних вовків.

БІЛОЧКА-СТРИБУНКА

Як напружилась гілка
Серед інших гілок!
Зараз вивірка-білка
Свій рекордний стрибок
Нам покаже:
З ялини
На сусідню сосну...

У "Спортивні новини"
Дати б цю новину!
Але ж вивірці-білці
Ні до чого це все —
Розкошує на гілці
Ще й горішок гризе

ЛІСОВИЙ САНІТАР

Добрий приятель-дятел,
Той, що зветься "жовна",
Дзьобом стука завзято
Й відпочинку не зна.
Стука дятел недаром,
Дзюба дуба й сосну —
Лісовим санітаром
Звуть в народі жовну.
З шкідниками-жуками
Розправляється так,
Що його дзьобаками
Кожен жучий хижак
Перестраханий!
З ляку
Помирають жуки...
Дзюба дятел в гілляку:
 — Так-таки, так-таки!

ЦЕ Ж ЯКБИ…

Це ж якби, якби, якби
Та зібрати всі гриби
По ярах і на горбах
Та розвішать на дубах,
На сучечки і гілки —
От би тішились білки!

Та насправді, так-таки,
Не зібрати всі грибки,
Що сховались залюбки
Під опалі вже листки.
Там знайдеться із грибків
Їжа і для їжаків.

МІСЯЧНА ГАЛЯВА

Пан-фазан собі гуляє
По галяві.
Й фазаниха
З ним гуляє по галяві,
Фазанові каже стиха:
"Як же гарно на галяві!
Ніч така погідно-тиха
Й кожен вільно тут гуляє
І п’янким озоном диха".
"Так, чудесна ця галява,
Люба пані-фазанихо, —
Згоден пан-фазан, — гуляймо
І не знаймо горя-лиха".
Світла місячного плями
Ніч малює всім для втіхи
Й вітерець колише мляво
На гілках шишки й горіхи.

ВОВЧА БІДА

Злий вовчисько приловчився —
І на здобич приг і скок.
Та за гілку зачепився
І забився об пеньок.

Як розгнівався вовчисько —
Заволав на весь лісок:
"Не ходитиму і близько
Там, де гілка і пеньок!".

Частина друга
ЛІНИВИЙ ЛИН

РІКА

До великої ріки
Поспішають всі струмки,
В ній зливаються в один
Безупинний водоплин.
Струменить-тече ріка
І за обрієм зника —
Голуба її вода
В ніжну синь морську впада.
Вільно плещуться в ріці
І в’юни, і коропці,
Окунці, і судаки,
Й інші мешканці ріки.

ХТО Ж ТАМ ЛЯСКАЄ ХВОСТОМ

Заснувала плесо ряска,
Береги покрив рогіз,
Хтось хвостом, незримий, ляска
Аж луна серед беріз!
Хто ж то ляскає, незримий,
По воді пружним хвостом:
Лин, сазан, чи невловимий
Трьохпудовий гицель-сом?

Чи реальність це, чи казка,
Чи примарилось ві сні?
Хто ж хвостом так гучно ляска,
Плеще десь на бистрині?

МУДРИЙ КАРАСЬ

Карася спіймати — зась!
Запірнув на дно карась,
Заховався у намулі
Й крутить щуці рибні дулі.

І в рибалки — заковика:
Надаремно вудку смика,
Бо ж сказав собі карась:
"Причаїсь і не вилазь!"

В’ється берегом димок.
Закипає казанок —
В нім приварки є усі,
Лиш нема в нім карасів.

РІЧКОВА ХИЖАЧКА

Риба-щука — б’яка й бука —
Ненажерлива така!
Річкова акула — щука
Знову здобичі щука.
Щупака спіймала — з’їла,
Проковтнула карася,
Бо ж для щучиного тіла
Дрібнота годиться вся:
Краснопірка і плотвичка,
І в’юнець, і коропець —
Заковтнути їх — дрібничка:
Раз попався, тож — капець!
Гей, ховайтеся в намулі,
Заривайтеся як слід,
Бо потрапите "акулі"
На сніданок чи обід!

МАЛЕЧА-ОКУНЕЧА

У блакитному Дінці
Срібнопері окунці
Гарно граються — вода
Зграйку риб’ячу гойда.

Виколисує ріка
Окуничку й окунька —
Ще ж малі!
Та восени
Втричі виростуть вони.

Літо лік ночам і дням
На догоду окуням
Так веде,
Що окуньки
Підростають залюбки.

ЛІНИВИЙ ЛИН

В куширі забився лин
І пускає бульки —
Та невже ж линові лінь
Випливти на гульки?!

Всі гуляють,
Лишень лин
Булькає ліниво,
Хоч довкруж,
Куди не кинь —
Нескінченне диво!

Безупинна бистрина
Лілії гойдає,
Сонце в річку запірна
Й знову виринає;

Раки повзають на дні
Непоспішно, рачки...
Лиш лини — такі чудні! —
Вчаділи від сплячки.

РАК НЕ ЗАВШЕ НЕБОРАК

Кажуть: рак-неборак...
А насправді це ж не так!
Лиш на суші він такий
Тихонеповороткий,
А в корчагах під мостом
Хвацько плеще він хвостом,
Довгі вуса розправля
Й по-козацьки він ґуля,
Клаца клешнями — ще й як!
Всяк відчує переляк.

Білі гусоньки, гиля,
Утікайте звідціля
На мілке,
Де спритний рак
Вже й не рак,
А — неборак!

НЕНАЖЕРА

Сом повів метровим вусом:
Добре жити з повним пузом!
Проковтнув сто жабенят —
Хай в утробі жебонять.
Навіть оком не моргнув —
Качку дику заковтнув.
З’їв бобра, зелену жабу,
Рака — тихого незграбу,
Кілограмів п’ять плотви —
Невгамовної братви...
Пожалів лишень теля:
Хай на березі гуля!

ПЕРЕДОСІННЄ

Короп вискочив, мов корок,
Із води — а навкруги
Тільки тиша, тільки морок,
Десь поділись береги...

В небі зорі — тисяч сорок,
Може, й більше: на луги
Зорі падають крізь морок
І влягаються в стоги.

Запірнув у вирву короп
І замисливсь:
"Значить, так...
Скоро — осінь.
Я ж не йолоп,
Щоб не знать її ознак!"

ЖАБИ Й ЖАБКИ

Річкові маленькі жабки
На осонні гріють лапки,
А великі — навпаки:
Гріють спинки і боки.
Величезна сіра жаба,
Жабам всім пра-пра-прабаба,
В жабуринні — ква-ква-ква —
Всіх повчає, не вгава:
"Ви, дурні маленькі жабки,
Що не слухають прабабки,
Геть хутчій стрибайте в воду,
Бо накличете негоду!
Пришелепкуваті жаби,
Ви не хочете з прабаби
Приклад брати...
Треби нині
Вам ховатись в жабуринні!"

Та не чують жаби й жабки
Ква-ква-квакання прабабки —
На осонні (ква-ква-ква!)
Відпочить — така "лахва"!

ВЕЧІР БІЛЯ РІЧКИ

Дикий качур в комиші
Кряче щиро й від душі,
Кличе качечку: "Кря, кря!
Не ховайся в куширях..."

Дика ж качечка мовчить —
На гніздечку-бо сидить
І яєчка вигріва,
Про діток не забува.

Кряче качур.На воді
Зблиски місячні бліді.
Плескіт плеса. Весел схлип.
Аромат розквітлих лип.

ПІДСТУПНА ВЕРША

Верша — перший ворог риб.
Опускають вершу вглиб,
Прив’язавши до кілка,
Не знесла щоби ріка.

Той, хто в пастку потрапля,
Не втече вже звідтіля —
Вихід лиш один тоді:
Згинуть на сковороді!

Ну а той, хто ставить верші,
Нехорошу справу вершить:
Він винищує природу
Шлунку власному в догоду!

ХТО ЧИМ ЖИВИТЬСЯ

Випірнають з глибини
Щуки, язі, сазани,
Ловлять ловко комахву
І дрібнесеньку плотву.

Раки ж повзають на дні,
Бо не люблять комашні
І вживають вже несвіжу
Ні на що не годну їжу.

Має всяк свій власний смак:
Поїда непотріб рак,
Щука ж — вісниця біди —
Пожира живців завжди.

А лини і сазани
Теж на запах свіжини
Так і линуть проти хвиль,
Не шкодуючи зусиль!

МАЛЕНЬКИЙ ЛЯЩИК

Рибеня маленьке, лящик
Причаїлось в осоці —
Лящик-хрящик-непутящик,
Тільки й того, що в лусці.
Тільки й того, що хвостате
(Мало в кого є хвости?!) —
Щоб лящем дорослим стати,
Треба лящику рости;
Підростати, набирати
Повноцінної ваги,
Щоб не сміли й зачіпати
Превсілякі вороги!

ХТО ПРОПАВ НІЗАЩО

Не одні на дні ріки
Згадані лускаті —
Є, між іншим, щупаки,
Так-таки, завзяті!
Перещупують, немов
Митники уважні,
Все, що в річці,
Знов і знов,
Хитрі та поважні.
Щуп — і зуби щупака
Щось мусолять в пащі.
І хвилюється ріка:
Хто пропав нізащо?!

РОДИЧІ ВУГРІВ

В’юнці та явдошки
В підводній норі —
Скидаються трошки
Вони на вугрів.
Хібащо маленькі
Та дуже тонкі,
Зате ж бо такенькі
В’юнистометкі!

ПІЧКУРІ

— Що за риба в глибині?
— Сом.
— Та ні...
— Судак.
— Таж ні!
В глибині, на самім дні
Рибки водяться чудні.
Звуться рибки "пічкурі"
І живуть вони в норі.

ЛАГІДНИЙ ЙОРШИК

Мов терпуг, такий шорсткий,
Непривабливий такий,
Але ж знайте: у йорша
Дуже лагідна душа.
Не чіпає він малечі
І хижацтво обмина...
Юшка з йоршиків, до речі,
Ой, смачна та запашна!

БЛАКИТНА КІНОСТРІЧКА

Річка, мовби кінострічка,
Що показує дива:
Ось пливе дрібна плотвичка,
Онде окунь проплива;
Он зубами клаца злюка
Бука-щука. Стережись!
Зголодніла, видно, щука —
Бач, очима блись та блись...
А онондечки сом’яра
Хижу пащу розкрива —
Вигляд, мов у комісара,
Що качає всім права.
А осьосьдечки, у рясці,
Верша зло страшне вершить —
Начувайтесь, рибки, в пастці
Вам і днини не прожить!
День мина. Заходить нічка.
Рак ховається на дно.
Потемніла синя річка —
Закінчилося кіно.

ВІД АВТОРА «ЧИТАНКИ»

Чи сподобалась, до речі,
Наша "читанка" малечі?
Якщо "так", то поспішіть —
Видавцеві напишіть.
А якщо, не дай Бог, "ні" —
Напишіть про це мені.