Іван НИЗОВИЙ
РІЧКИ-МАЛЮЧКИ

Шоста і не остання в серії поетичних читанок для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, задуманих  Іваном Низовим. У ній ідеться про маленькі річечки нашої Батьківщини – притоки більших річок і великих рік. Це поповнить знання дітей з географії України.

"Для того, щоб усвідомлено й щиро любити свій край, треба, перш за все, добре знати його: від найнижчої травинки – до найвищого дерева, від найменших річечок-струмочків – до великих, величних, уславлених рік – Дніпра, Дністра і Дунаю. Тож треба (це слово свідомо підкреслюю) змалечку старанно вивчати світ, у якому живеш ти і в якому житимуть твої діти, онуки й правнуки. У цьому вірними посібниками послужать тобі поетичні "читанки" Івана Низового, яких уже вийшло п'ять, а це – уже шоста: вона – про маленькі, "обласні" і "районні", річки й річечки, яких і на карті марно шукати (хіба що на військовій так званій "трьохверстці" чи "десятиверстці"). Поет у невеличких, з простим сюжетом, віршах по спромозі намагається розказати про обраний об'єкт, подію чи явище якомога предметніше, прикметніше і... обов'язково популярніше, дохідливіше. Так, він називає ту чи іншу конкретну річечку, одним-двома мазками визначає її географічне положення, природні особливості, історичні події, що колись відбувалися поблизу, називає видатних осіб, які зростали в цім куточку великої України. Так мозаїчно, різнобарвно, з малесеньких частинок складається картинка, ціле полотно, окремішній яскравий і багатогранний світ. Він приваблює дитину, чи й дорослу людину, втягує в себе, оточує і... збагачує, і виникає те, що ми звемо Гармонією.
Я люблю перечитувати твори мого щирого друга поета Івана Низового й охоче як вчитель і патріот рекомендую іншим прилучитися до них, як до криниць і річок, як до завжди живого хліба Життя. Прилучайтесь – не пошкодуєте!"

Анатолій Назаренко, відмінник народної освіти

ТЬМА ШАЛЕНА ТИХ РІЧОК

Тих річок довкіл:
Багата,
      Кріпка,
          Красна,
                Говірка!..

Там, де річка, – завше й хата.
Там, де хата, – є й ріка.

Лозова,
      Болотна,
            Вовча,
                 Вільхова,
                       Берестова...

Та – шумить,
А інша – мовчки,
Тишком-нишком проплива.

Є іще й Жива,
     Черлена,
            Ревна,
                Рибниця,
                     Бичок,
                           Конка,
                                 Візня...
Тьма шалена
В нашім краї тих річок!

Мертвовод,
      Суха і Мокра,
            Верхня,
                 Нижня
                      і Гнила...
Скільки їх на кожен округ
Географія дала?!

Вілія,
     Нічлава,
            Многа,
                 Луква,
                      Дохна,
                          Коропець...
В списку цім давно, їй-богу,
Загубився десь кінець!

Всі річки назвать старався,
Тільки ж трапився "грішок":
На Верещицю зібрався,
А потрапив на Ужок!

РІЧКИ ГЛУХІВЩИНИ

Гетьманський Глухів –
Це вам не
Якась там глухомань:
Там протікає (головне!)
Дзвінка ріка Есмань;
А ще тече неподалік
І Клевень – ця ріка
Вбирає кілька менших рік
Й до Сейму дотіка.
А ще й Обисту я згадав –
До Клевеня біжить:
В Обисті чиста ще вода,
Її ще можна пить.
Хто воду Глухівщини пив,
Той добрий голос мав
І так співати вмів-любив,
Що й знаменитим став.
Не називаю їх імен –
Їх вся планета зна –
Щоб не образити Ромен
Та ще й Лебедина.

РІЧЕЧКИ ПРИАЗОВ’Я

Калка й Кальчик в Приазов’ї,
Де могили кипчаків,
Хоч малі,
Та при здоров’ї,
Хоч мілкі,
Зате ж палкі,
З незапам’ятної ери
Тчуть (течуть!) золототкань,
Вперті, наче піонери
В пору "брухтових" змагань.

Тут – і витоки Береки,
Й Каратиш кудель пряде;
Тут живуть уруми-греки
Й українці – де-не-де.

Тут всілякі-різні люди
Хліб жують собі – живуть
Небагато, як і всюди,
Як і скрізь у нас, мабуть.

РІЧКИ БАРЩИНИ

Це ж так по-барськи:
Мов сузір’я –
В однім районі стільки рік,
Й панують згода і довір’я,
Й не висякає вод потік!

Рівець до Рову дорушає,
В Мурафу-маму заплива
Мурашка-доня... в них душа є.
А є душа – земля жива.

Там – Лядова. А там – Немія.
До них збігаються струмки.
Земля від захвату німіє,
А може, й зовсім навпаки.

РІЧКИ ГІРСЬКОГО КРИМУ

Біюк-Карасу і Кучук-Карасу
Відтворюють кримсько-татарську красу.
А є ж іще Зуя в Криму
Й Бурульча
(Остання звучит в унісон з "татарча")...
Цей список доповнять Індол, Чуруксу –
Веселка над ними сплітає в косу
Всі промені літа і всі кольори,
Живі та рухливі – хоч в руки бери!

ОХ, ЦІ БИСТРИЦІ

Дві, найбільші, ті течуть
По карпатськім краю.
Їхні сестри є, мабуть,
Десь іще – не знаю...
Є Солотвинська – це раз,
Надвірнянська – два це...
(Видно, мода задалась
Бистрицями зватись).
Ох, ці Бистриці стрімкі –
По камінню скачуть
І сміються,
Бо такі,
Що справік не плачуть!

КАМ’ЯНКИ І БІЛІ

Степ наш простір
Розпростер
Широко й крилато.
Сотні рік малих –
Сестер
В тім степу...
Багато!
Тож з’явились двійники
І плеяди цілі:
В кожнім краї Кам’янки,
І повсюдно – Білі.
І нехай у білий світ
Тихо по камінню
Дзюркотять ще сотні літ...
Слава – дзюркотінню!

СУГОЛОССЯ НАЗВ

Полтва – в Буг,
І Полтва – в Горинь...
Є ще й Полква...
Три ріки,
Зовсім різні, без повторень,
В різні боки
Залюбки
По Волині і Поліссю,
Ще ж і по Галичині,
Протікаючи по лісу,
Усміхаються мені.
Промовчім,
Що львівська Полтва
Занехаяна й брудна, –
За життя ж бо стільки поту
Пролила в трудах вона!

РІЧЕЧОК ПЕРЕКЛИЧКА

В подільськім Ямполі – Русава.
В сумському Ямполі – Свіса
Тече до Івотки. Так само
Річки маленькі. Й небеса
Над ними сині. І так само
Поля зелені навсібіч...
Біжить Свіса. Тече Русава.
Річки Русі. З минулоріч.
Грімка доба. Епоха грізна.
Та все, як водиться, мина...
Течуть Унава, Шостка, Гнізна,
Подільська й Сіверська Десна.

ЯКА ПОЕЗІЯ У НАЗВАХ!

Ірклій, Ірдинь, Токмак, Сільниця,
Ревуха, Ушиця, Бурлук,
І Тростянець, і Тростяниця,
І Снивода, і Базавлук...

Яка поезія у назвах
Малих річок і річечок:
Синиця, Тня, Кільчень, Унава,
Сукіль, Світенька, Бик, Бичок!
А ще ж Омельчик, Чичиклія,
І Саксагань, і Домоткань,
Перга, Студениця, Вілія,
Гайчур, Янчул і Самоткань...

Одні – брудні. А з інших – пити
І не напитися! Віки
Й віки течуть вони... Любити
Свій край учіться, малюки!

ТЕРН І ТЕРНІВКА

Він до Сули
               біжить
                     через Терни ,
Вона ж,
          через Тернівку –
                              на Самару...
Тернові ріки склали б гарну пару,
Але ж течуть урізнобіч вони!

ПОЛІСЬКА ОСІНЬ

Звіздаль,
Грезля,
Норин,
Жерів –
Над Поліссям жар зажеврів
Калиновий –
Не пожежа:
Просто жовтень зняв одежу
З лісу –
Де вже там пожар?!
Дрібен дощик сипле з хмар
В Судость, Ікопоть і Убідь
Перли сліз,
Бо дуже любить
Реть,
Вересню,
Слот,
Іллю...

Всюди чується: люб-лю...

БАЛАКЛІЙКИ

Балаклійок розвелося!
Жодна з них – не вредна:
Ані Крайня,
Ні Волоська,
Аніні Середня...

В Балаклії дружна трійця
До Дінця впадає –
В патріота-балаклійця
Гонор викликає:
Таж не кожне має місто
Аж чотири річки!

Що ж, Дінець – ріка і дійсно,
Інші ж три – потічки.

ГРОМОКЛІЯ

Громоклією назвали
Цю притоку Інгула
Недаремно!
В час навали
Гримкотіла тут, гула
Громом вольниця козацька –
Всюди чули грізний гул,
Що котивсь аж ген за Братське,
За Баштанку й за Інгул!

А теперки Громоклія –
Рознещасне річеня
(Матка боска й мама мія!):
Заростає і міліє,
Й простягає рученя
До людей:
– Я повноводо
Й повносило ще пожить
В добрій злагоді з народом
Хочу дуже – по-мо-жіть!

ВРІЗНОБІЧ І ВРОЗТІЧ

Жердя з Жираком,
А Зубра,
        Колодниця,
                 Стрвяж і Свірж
Разом з Опором,
Мов зубри,
Врозтіч кинулися між
Прикарпаттям і Поліссям –
Тож попробуй здожени
Їх в узгір’ях, на узліссях,
В мочарях трясовини!

Роздоріжжя, безбережжя...
Кличні клекоти лелек...
Чорногузяче бентежжя
І мереживо смерек...

А між ними – Чорногузка,
Деревичка, Ратна, Свір –
Там, де мілко, вузько, грузько,
Там, де риба, птах і звір...

САЛГІР

З полону кримських гір,
З епохи Геродота,
Втіка ріка Салгір,
Немов жива істота.

В степах бере розгін,
Від спраги знемагає,
А гори – навздогін:
"В степах води немає,
Загинеш без води,
Бо ж Крим – не повна чаша..."

Та він біжить туди,
Де сіль гірка Сиваша.
А спекота пече –
Ні гаю, ні діброви...
Аж ось... канал тече,
А в нім – вода Дніпрова.

І п’є її Салгір,
Мов те вино, смакує,
Й за тим, що втік із гір,
Нітрохи не жалкує.

МАЙЖЕ
"БАХЧИСАРАЙСЬКИЙ ФОНТАН"

Край земний цей –
Справжній рай,
Кращого й не треба:
Прямо в нім – Бахчисарай,
Прямо просто неба!
Сторожка сторожа гір
Виставила піки,
І повсюди – вір, не вір –
Водоспадні ріки!
Сонцеграйний цей фонтан
Для співців – колиска...

І всіма забутий хан
Загубивсь у бризках.
Альма, Чорна і Бальбек,
І найбільша, Кача –
Невловимі, мов абрек,
Що по здобич скаче.

КОЛОМАК

Коло маків – пишне коло
Клумбоквітів розцвіло!
Це Коломак. А навколо:
Річка, селище, село,
Гай, лісочок, став блакитний,
Поле, полечко, ланок –
Різнобарвний, шовкошитний
Приколомацький вінок!

ВОРСКЛИЦЯ

Як же не згадати
Ворсклицю добром?!
Ворскла – її мати,
А дідусь – Дніпро.

Притіка з Росії
Ворсклиця до нас –
Люблять тут усі її
Завше й повсякчас.

Як же не любити
Ворсклицю малу,
Що приносить пити
Спраглому селу;
Напува городи,
Ниви і сади...
Чисті її води
В попиті завжди!

БОРЗЕНКА

Кожен п’ятий, мабуть, зна,
Що містечко є – Борзна,
І повз цю Борзну
Борзенка,
Мов у полі борозенка,
Пробігає до Десни
З привітанням від Борзни.

МОЖ

Мож...
Можливо, що й важливо
Те,
Як річку назовуть.
Мож – малий,
Але ж сміливо
До Дінця торує путь!
Врешті, ось він, давній Зміїв –
Зневажать його не смій:
Тут проходив шлях Батиїв,
Що звивався, наче змій...
Мож – не диво,
Та щасливо
Всі навали пережив
І цілком собі, можливо,
Мужню назву заслужив.

НАГОЛЬНА

На голім полі протікає,
Прямуючи в міуській луг,
Ні особливостей не має
Відмінних вельми,
Ні заслуг.

Але поваги все ж достойна:
Нагольні зрошує поля
Й рясним зіллям
В свята престольні
Серця вкраїнцям звеселя.

ВИСУНЬ-РІЧКА

Хлопче, з носа палець висунь,
Себто вийми пальченя –
Все одно не знаєш...
Висунь –
Це маленьке річеня;
Куце й непродовгувате,
І вузеньке, накінець –
Через Березнегувате
Пропливає в Інгулець,
Запливає на глибоке
Й ловить рибку в Інгульці,
І сміється радо:
Окунь!
Щучка!
Жерех!
Коропці!

ЖУРАВКА

Де – пісочок,
Де й намул,
Та повсюди – травка...
В більшу річку –
В Тилігул
Поспіша Журавка.

Мочать ноги журавлі,
Смичуть щось із травки...
Як потрібні на землі
Ось такі Журавки!

ВИР

Хоч не вирує,
Та чомусь
Зоветься Виром.
Однак нехай собі тече
По світу з миром!

Багато в нас малих річок –
Вона ж єдина,
Бо народилася на ній
Така людина!

Це – лірик Олександр Олесь,
Земляк мій щирий,
Що вже навіки відлетів
У вічний вирій.

ЛИСОГІР

Не лис,
       не лисий,
                 і не з гір
В долину він збігає,
А просто зветься: Ли-со-гір –
Чого ж бо не буває
В житті-бутті людей і рік,
Зі мною чи з тобою?!
Вже добре й те,
Що він одвік
І на віки –
З Сулою!

ГУЙВА

Між зеленої трави,
Гуйво-річечко, пливи
І шукай Тетерева,
Наче пташка – дерева.

Річка Тетерів тебе
Прийме в лоно голубе –
Ти ж його мала сестра:
Разом – діти ви Дніпра!

(Є в моїм селі Гуйви –
Мабуть, звідси родом...)
Гуйво-річечко, пливи,
Гомони з народом!

БАХМУТКА

Не якась там баламутка
(Край цей здавна славен!)...
Кажем: Бахмут чи Бахмутка –
Згадуєм: Булавін...
Славна сіллю й козаками
Річка-донеччанка –
Притомилася з роками,
Тільки ж не зачахла!
Не залякана нітрохи
Москалем чи ляхом,
Україна крізь епохи
Йде Бахмутським шляхом.

ЧОРНЯВА

Синя річечка Чорнява
Горами не скута:
Добрі вісті – її справа –
Донести до Прута.

Хто ж бо любить чорні вісті,
Хто ж бо горя хоче?!
Добрі вісті в Снятин-місті
Завжди ждуть охоче.

І Чорнява їх приносить
Голоском немлявим
Файним чічкам русокосим,
Леґіням чорнявим.

КАЛАНЧАК

Чи й не річка!
Це ж рівчак,
Тому й зветься:
Ка-лан-чак...

Незавидний сам,
А бач,
Теж тече – на Джарилгач,
У морську затоку,
Тиху й неглибоку.

ЛУГА

Луга – річка Устилуга,
Що лежить на Бузі.
Луга – Бугові подруга,
То й живуть в союзі.

Луга Бугові приносить
Всі принади лугу,
Лісу, поля – чи ж не досить,
Щоб любить подругу?!

ГНИЛОП’ЯТЬ І ГНИЛОП’ЯТКА

Раз, два, три, чотири, п’ять...
П’ядь за п’ядью Гнилоп’ять
Шлях намічений дола,
І не вчвал, а спроквола...

А за нею – Гнилоп’ятка,
Наступає їй на п’ятки:
Похутчіше, мов, біжи
І мені підпоможи!

Та спокійно, без притичин
Проплива через Бердичів
Небундючна Гнилоп’ять:
А для чого коней гнать?!

СУГОКЛІЯ

Бобринецька Сугоклія
Знає: брат її – Інгул...
Вся, до денця, обміліє,
Рештки вицідить в намул,
І все’дно, лиш пройдуть грози,
До Інгулу знов помчить...

В післягроззі після прози
Знов поезія звучить!

ХОРОЛ-РІЧКА

Звісно ж, Миргород змінився,
Й Хорол-річка вже не та:
Тамки берег обвалився,
Там он плесо зацвіта...

Десь – руїна. Десь – обнова,
Обновляється старе...
Не змінилася лиш мова –
За живе вона бере!

І дивуюсь я поетам,
Що чкурнули до столиць
З Хоролів – по славу... Де там
Обійтись без пракриниць?!

ЯТРАНЬ

Справжді ж, Ятрань круто в’ється,
Як і в пісні...
Степова
Річка-пісня вся сміється
І водою прибува.
Все – в осмисленому русі,
Як і в пісні тій живій:
Ятрань губиться в Синюсі,
Та не в пам’яті людській.

Знає й матінка-Синюха:
Ятрань – в генах поколінь
Доки Уманка й Ревуха
Ллють у Ятрань плюскотінь.

ВІЧА

Віче хмар на верховині
Вічні товки припиня,
Й гори знову сині-сині
На палітрі квітодня.

І з усього того дива
На долину виплива
Віча-річечка примхлива,
Гонорово-верхова.

Там, де Латориця пінить
Камінь, воду і пісок,
Віча втомлена зупинить
Свій потік-електрошок.

УДИЧ

Удич – вудич рибенят –
Дзюркотить в камінні,
Як і сотні річенят
В нашій Україні.

Удич Бугові несе
Свій улов, як мито,
Віддає до краплі все
Чесно і відкрито.

ГРУНЬ-ТАШАНЬ

Грунь з Ташанню поєднались
В спільнім руслі:
Грунь-Ташань,
І навзаводи погнались
У псільську блакитну рань.

Річка Грунь, їй-бо, не лишня,
Хоч на ній немає міст, –
Таж на ній зродився Вишня,
Наш найкращий гуморист.

А Ташань літературі
Трьох Тютюнників дала –
Через вири всі та бурі
Плине весело до Псла!

УНАВА Й СТУГНА

Над ними верб ажурна тінь
І запах м’яти-рути.
Унава – та тече в Ірпінь,
А Стугна – до Славути.

Серед ясних колось і грон
Їх липень зустрічає...
На весь Васильківський район
Блакиті вистачає!

КРИНКА І ДВА ЄЛАНЧИКИ

І не кухлик,
І не глечик
З молоком чи квасом...
Кринка – річка,
І, до речі,
Протіка Донбасом.
Два Єланчики:
Сухий
І, звичайно, Мокрий,
Разом (зговір в них такий)
Поять цілий округ!
Від Амвросіївки вниз
Всі (така в них змова)
За кордон
Течуть без віз
В гості до Азова.

ШПОЛКА

Річка Шполка,
Наче голка,
Вістрям гостро-претонка,
Обережно протика
Ситець поля:
Йде ж прополка
На цукрових буряках!
Місто Шпола тому й зветься
Так – на Шполці ж бо стоїть
(Ти в умі собі приміть)
Багатенько літ –
Здається,
Кількасот десятиліть.

КОГИЛЬНИК (КУНДУК)

Чи Когильник,
Чи Кундук –
Не важливо дуже:
Річка він – посеред лук,
А в степах – калюжа.
З молдованських Кодр
Униз
Річка невелика
Править шлях свій
На Арциз ,
Й далі –
До Сасика ...
Поблизу ж Татарбунар
Знов пересихає,
Перетворюється в пар,
В хмарі пропадає...

СТУБЛА Й ВЕСЕЛУХА

Веселуха – веселилась,
Стубла – трави скубла...
Перестріли Стир – умились
Веселуха й Стубла
В Стирі чистою водою
Й потекли щодалі
Аж до Прип’яті,
Кудою
Всі спливли печалі.

На Поліссі так ведеться
Віддавен донині:
Річка з річкою зіллється –
І пливуть єдині.

ЛОХВИЦЯ

Запливає день в Сулу –
Лохвицею зветься...
Ходить чутка по селу:
Річка розіллється,
Переповнить береги
І затопить місто,
Всю округу навкруги,
Все на світі чисто.

Усміхається Сула:
Лохвиця маленька
Не затопить ні села.
Ні пенька-опенька;
Бо занадто вже мала
Лохвиця-сестричка:
Протекла – вода втекла,
Лишилась водичка,
В ній – братва-плотвичка.

МЕРЛЯ З МЕРЧИКОМ

Мерля з Мерчиком біжить –
Шлях до Ворскли їм лежить
Не далекий, не кривий –
Це для того, хто не злий;
А для злого – інший шлях
Зовсім губиться в полях,
Геть заплутаний, безрухий –
Шлях в нікуди з нікуди...

А премудрий Богодухів
Шлях той вивчив назавжди:
Знає, що, куди й для чого,
І навіщо, і за чим,
Й не обходиться без нього,
Й не розходиться із ним!

БОРЖАВА

Вода в ній не іржава,
Придатна для пиття,
Тому ріка Боржава
Утверджує життя.
Її найкраща риса –
Добру не заважать,
Щоб навіть буйна Тиса
Училась поважать
Труди людські,
Й не сміла
Губить поля й сади,
Й з Боржавою зуміла
Здружитись назавжди.

СОБ І КІБЛИЧ

Кіблич з Теплика на Гайсин
Править – там впадає в Соб,
Влітку Кіблич спеку гасить,
Взимку спить під льодом,
Щоб
Відпочить від кригоскресу,
Нових сил набратись для
Всеквітневого прогресу
В наших душах і полях.
Соб до Кіблича прихильний
І до всього, що навкруг,
Адже він, воскреслосильний,
Доливає сил і в Буг!

ТИЛІГУЛ

Від Котовська Тилігул
Пробивається крізь мул,
А що спека там лиха,
То й до дна пересиха,
Чи в піски втікає:
Геть ріки немає...

Біля гирла ж,
Де лиман ,
Річка оживає:
В Чорне море,
Наче пан,
Тилігул впливає.

БАРИШ

Не за путні бариші
В жменю чи кишеню –
Він працює від душі,
Щиро, по натхненню.

До Дністра торує путь
В пшеницях і в житі...
І його повсюди ждуть
Люди працьовиті!

ЛУКА І ЛУКВА

Лука й Луква...
Зайва буква
В назві другій?
Ні, слова
Просто різні –
Річка Луква
В Прикарпатті прожива.

Ну, а Лука,
Щоб ви знали,
На Волині протіка,
Й ні до чого зайва буква –
Гнеться луком річка Лука,
Тому так її й назвали,
Й назва личить їй така.

СУХИЙ ТОРЕЦЬ,
БРИТАЙ, БЕРЕКА

Посуха знов –
Нехай їй грець!
Земля, неначе присок...
Одне втіша: Сухий Торець
Насправді ще не висох.

Ми ж – Україна,
Не Китай...
Звідкіль азійська спека?!
Та, слава Богу, є Бритай,
А поряд з ним – Берека.

Повільно плинуть до Дінця,
Кроплять росою ниви
І славлять-радують Творця,
І роблять край щасливим.

СМОЛКА І ЦЕРЕМ

Розумію:
Річку Смолку
Дуже вдало нарекли –
Від смоли...
Не бачу ж толку
В назві – Церем.
Де взяли
Загадково-дивне слово
В тім краю,
Де синій Случ,
Де смолисто і сосново,
Де нема яруг і круч?

Але ж добре, дуже добре,
Що на цій святій землі
В синій тон фарбують обрій
Ці дві річечки малі.

ГАРБУЗИНКА

Гарбузинка...
Жар і синька...
Гарбузи і кавуни,
А між ними, глянь, і динька
В ореолі жовтизни!

Доплива ріка до Бугу
До Південного,
А там
Потрапля в життя напругу,
В шум, і гам, і та-ра-рам!
І біжать у море Чорне
І ріка, і річеня,
Й творять диво неповторне
З найбуденнішого дня!

НЕДРА

В надрах краю річка Недра
Набирається снаги
І тече,
Водою щедра,
Розширяє береги.
А рубіж у неї – Трубіж
Ген за містом Березань:
З ним з’єднатися!
А вкупі ж
Краще все,
На що не глянь!
Все так ясно-переясно,
Всюди згода і добро,
І весніє Переяслав,
І веслує у Дніпро.

ПІСТИНЬКА

Космацька пісенька –
Пістинька,
Диво маленьке –
Дзюрчить,
З Косова доброї звістоньки
Жде,
Мерехтливо зірчить
В темряві ночі;
Висонцює
Берег високий удень;
В смерку смереки високої
В прозелень дзвонить:
Дзе-лень...
Спритно до Прута вливається
Пістиньки струмінь:
Дзі-люнь...
Ніби у піжмурки граються
Двоє:
Дитинство і юнь.

2003