Іван НИЗОВИЙ
РІЧКИ-ПОТІЧКИ

Це вже четверта «читанка» про українські ріки, річки та річечки-потічки, написана Іваном Низовим для найменших читачів – дошкільнят і школярів початкових класів. Поет намагається прищепити дітям любов до рідної природи, а також інтерес до багатої, милозвучної української мови.
Ю.О. Кисельов

«Змалечку дуже люблю географію, живу природу, що й спонукало мене написати для маленьких читачів цілу низку поетично-популярних книжечок, у тому числі чотири «читанки» про великі, середні, малі та зовсім маленькі річки України. Моя мета: зацікавити юних читачів, пробудити в них любов до рідної природи. Якщо мені це вдасться, то я буду вельми втішений».
Іван Hизовий

ЗАСПІВ

Про річечки, найменші навіть,
Нам також треба пам’ятать,
Бо ж дерева найтонша павіть
Природу рідну відживлять
Уміє. Певно, розуміє
Своє призначення вона...
Та світ зміліє і змаліє,
Якщо в одне не поєдна,
В космічне – все мікроскопічне,
Всі найтендітніші ростки!
Лиш в єдності буяння вічне
Життя всеплинної ріки.

АДЖАМКА

В краю спекотного розгулу,
Де вітерець і той притих,
Дзюрчить вода – дитя Інгулу –
У мреві марень степових.

"Аджи – гірка", – вважали тюрки,
Не куштував, отож мовчу,
Та річкові приємні дзюрки
Щодень би слухав досхочу.

Тече річисько. День-хлопчисько –
І як йому не набрида?! –
Хлюпоче в річці зблиском-бризком:
хоча й "аджи", а все ж – вода.

АКЧОКРАК

Чагарником поріс байрак –
Природа густолиста,
І жебонить  в ній Акчокрак,
Що значить "біла й чиста".

Впадає в річку Домузли,
Щоб разом до Азова
Донести води літніх злив –
Така вже в них домова.

Ім’я татарське – Акчокрак,
Прописка ж – в Україні,
В Донецькім краї,
Де байрак,
Де співи солов’їні...

АЛКАЛІЯ

В Солоне озеро вона
Тече собі, та й годі.
Рожево-колірна до дна
При будь-якій нагоді:
Чи за погоди, чи в негод
Години непривітні,
То сад рожевить, то город
В часи весняно-літні...

До моря, бач, не добіга –
Не бачити їй плеса,
Де висне райдуги дуга,
Де ніжиться Одеса.

АЛЬМА

В Криму гірському – ох і ах! –
Казкова і реальна,
В рясних розгулює садах
Вся яблунева Альма.

Гей, пригальмуй, не поспішай,
На хвильку зупинися,
Ввійди в земний розмайний рай,
Святого причастися...

Тече ріка стрімка й дзвінка,
Дарма, що невеличка,
Але ж бо – яблучна! – така,
Хоч зви її: Аль-мич-ка...

АЛЬТА

Нe знаю я, не знаєш ти,
Звідкіль ці назви щемні,
Наприклад, Альта, Лто, Олти...
Таж від означення "текти" –
Доводять люди вчені!
І топоніміка вважа,
Що річечка текуча,
Притока права Трубежа,
Теж Альта, себто не чужа,
А наша, щонайлучча,
Бо сто віків перетіка
Та й через нашу долю,
Хоч неглибока-немілка,
Та все ж у безвість не зника
І напува нас вволю!

АНЧОКРАК

Вже інша річка: Анчокрак –
Не та, що до Азова
В краю Донецькім, де байрак,
Тече, – про іншу мова;
Яка в Когильник притіка,
Про ту, що від арика
Ще вужча, солоно-гірка,
А вже когильницька ріка
Впадає до Сасика.
А сам Сасик – це той лиман,
Що поблизу Одеси,
Де хвора пані й хворий пан
Лікують струси й стреси.

БАБ’ЯНКА, БАБИЧКА, БАБКА

Баб’янка, Бабичка, Бабка –
Різні річки й потічки.
В кожної – власна привабка
Лиш до своєї ріки.

Перша – Дністрова притока,
Друга – шукає Дунай,
Третя – така синьоока –
Знає Донецький лиш край.

Кожна причетністю рада
До знаменитих річок,
Й кожна із трьох – то принада
Для перелітних качок.

БАГНА

Багна, що значить "багниста",
В Тікич Гірський приплива,
Звісно, умовно лиш чиста,
Й ледве, звичайно, жива.

Скільки річок невеличких
В безвістях геть пропада –
Свідків подій історичних
Час забуває згорда!

Може, затеплити свічку
В домі, де покуть ще є,
І пом’янути цю річку –
Давнє минуле своє?

БАКАЙ

Призабуте рідне слово:
Що глибоке – те й бакай,
В нім купатись так чудово,
А пірнати – просто кайф!

Наш Бакай – притока Пслова:
Пружить течія весло,
Задивляється діброва
В Бакаєве чисте скло.

БАСАНКА

Невеличка Басанка –
Притока Ромна –
Для латать колисанка,
Бо не вмістить човна.

Просто дуже красива
(Давньоруське: "баса"),
Просто відгомін дива
З давнини колиса...

БЕРЕЖА, БЕРЕЖАНКА, БЕРЕЖНИЦЯ

Не сестри, ні, – приблизні тезки,
Що в різних напрямках течуть
До різних рік. Їх тихі сплески
Й за десять кроків не почуть.

Їх імена – від "бережини",
Від сіножатей лугових...
Плекаймо ж їх і бережімо
Від безбережжя бід і лих.

БЕШКА

Вузенька й звивиста, мов стежка,
Через поля, межи осель
Біжить-тече бешкетна Бешка
(По-тюркськи значить це "п’ять скель"),

Хоч скель вже ніяких немає
В долині річечки давно,
Всяк сущий Бешку називає
Прадавнім іменем вседно.

БОБЕРК

На Боберку є місто Бібрка
Й немає в Боберку бобрів –
Була колись якась четвірка,
Та хтось на тих бобрів набрів
І роздобрів бобровим хутром,
Убивши доброго бобра...
Осиротів бобровий хутір
Й зостався Боберк без добра.

Він до Дністра, через діброви,
Ледь-ледь живий, не поспіша,
Бо ж нездоровий, безбобровий –
Обезбобровена душа...

"БОБРОВІ" РІЧЕЧКИ

Бобер, Бобриця, Бобрик,
Бобрівка, Бобровиця –
Із наміром предобрим
Природа-чарівниця
Всі ці річки створила,
Щоб тішились бобрами,
Але ж недобра сила
Добро звела до драми...

Течуть річки ярами:
Де смітник, де могила...
Над епілогом драми
Стоїть верба похила.

ВАРВА

Прив’ялена блакитна барва
На тлі зеленому – така
На перший погляд річка Варва,
Що шлях до Удаю шука.

Від слова "вар" (вода кипляча,
Або ж вода, що б’є ключем)
Походить назва, та, одначе,
Й другі теорії є ще...

Та що теорії?! Важливо,
Що річка є, що всі малі
Річки течуть собі щасливо
І виживають, нам на диво,
На всеоскверненій землі!

"ВЕЛИКІ" МАЛІ РІЧКИ

Річок з прикметником "Велика,
Великий" – безліч, ніжать слух
Шиплячі назви Аджалика
Й Камишувахи; Катлабух,
Руда і Вись, і Карасівка –
"Великі" всі, немов на сміх:
Хіба ж то річка – просто цівка! –
Й не перелічиш їх усіх...

Нехай течуть собі на втіху
Через засушливі степи,
А ти утримайся від сміху,
Читачу мій, перетерпи!

ВЕПРИК

В лісах колись-то диких вепрів,
Що й не протовпишся, було,
А нині лишень річка Веприк
Через ліси біжить у Псло.

Брудними стали води сині,
І то ж не від стихійних лих;
Перевелися дикі свині –
З’явились "свійські" замість них.

ВЕРБОВІ РІЧКИ

Вербич, Вербка, Вербча, Вербова –
Список цей продовжувати можна
Безкінечно: схожі лиш слова,
Та не схожа суть, бо річка кожна –
Різна, одна одній не тотожна,
Й до річок до різних доплива.
І ніяка влада неспроможна
Це змінить... Не в цім її права!

"ВІЛЬХОВІ" РІЧКИ

Вільшана, Вільшанка і Вільшана
В басейнах Дністра і Дніпра,
Сережками кожна обвішана
Вільховими – вільхам сестра.

Тече, жебонить поміж вільхами
Мале вільхове річеня
І диха привільною вільгістю
Посеред спекотного дня.

ГОВТВА

Чи "болото", чи "безодня" – все одно,
Як і хто з мужів обізнаних вважа, –
В Говтву-річку запірнути аж на дно
Нам, незнайкам, аніщо не заважа.

Говтва-річка, протікаючи до Псла,
Берегів своїх низьких не підмива
І городи однойменного села
По-господарськи ретельно полива.

ГРУНЬ – ТІНИСТА ПРОХОЛОДА

Грунь-Черкес до Грунь-Ташані
Струменить в ранкову рань,
Щоб у Ворсклу на світанні
Грунь-Черкес і Грунь-Ташань

Спромоглись синхронно влитись
Й освітлитися у ній,
Щоб змогли ясою вмитись
Дереза і деревій. 

Грунь – гора, що вкрита лісом,
Назву двом річкам дала
Ще й прикрила ряснолистом
Від надмірного тепла.

ГУДЗИНЬ

Гудзинь (Узиня) – плинка вузина,
Ділить навпіл широчінь Узина;
Тут, за переказом, гузи жили –
Іменем їхнім струмок нарекли.

Хто ж його зна, що колись тут було?!
Знаєм про те, що Попович Павло
Тут народився, в малім Узині,
Щоб у космічні світи осяйні
Птахом злетіти й поглянуть згори
На українські журні явори.

ДЕРЕВИЧКА

Не велична, бо невеличка,
І займає не перший план,
Случі донечка – Деревичка,
"Дрегва" в мові старих слов’ян.

"Дрегва, дрегвичка" – це  болото
Із люстерками стріль-води;
Осокою та ще й осотом
Заросли тут князів сліди.

Ліс осиковий всюди звівся
Від болітець до синь-небес;
Дух загубленого князівства
В міждерев’ї блукає десь...

"ДУБОВІ" РІЧЕНЯТА

Дубівка – до Кальміусу,
До Тилігулу – Дубова,
А Дубівець – до Сірету,
Дубовка ж, ген, до Дністра...

Їх описать не беруся
(Кожна з них, певно ж, чудова),
Та зізнаюсь по секрету:
В них сорочок я не прав!

ДУВАНКА

"Дуван" – із тюркської: висотка,
А вже з татарської: дільба...
Вузенька річечка й коротка
Тече в полях, де жнуть хліба
Сучасні люди – сватівчани,
Що на Луганщині живуть,
Врожай не ділячи завчасно –
Лиш після того, як пожнуть.
Не заростають тут осотом
Завжди доглянуті поля
Й дуванських успіхів висотки
Відкриті – видно ще здаля.

ДУПА

Кожен запросто переступа
Через річку – збирає порічки...
З іллірійської "ду" плюс "апа"
Є переклад простенький: "дві річки".

Назва Дупа (завваж, не Дупа) –
Це звичайне роздвоєння річки,
Що біжить від стовпа до стовпа,
Від смерічки пливе до смерічки.

ЖЕРІВ

Жерів (жерева – "журавлик")
Там, де луки, сіножать,
Непоспішно, ніби равлик, –
Бо куди ж їй поспішать?
Тихо в’юниться до Ужа
(Друга – в Тетерів несе
Синь води, що хвильки пружить)...
Є дві річки. От і все.

"ЖОЛОБНІ" РІЧКИ

Жолоб, Жолобниця,
Жолоб’янка – вузькі,
Й кожна з них – жалібниця
На умови такі
Некомфортні... Що тісно,
Що незручно в тисках
Берегів! Але ж, звісно,
Пробиває ріка
Своє русло, свій жолоб,
Й куди слід, прибува...
Так малесенький жолудь
Дубу шлях пробива.

ЗГАР І ЗГАРОК

Серед сонячного лугу,
Там, де згарища були,
До Південного до Бугу
Все течуть, як і текли
Сотні літ, а може, й більше, –
Це ж така старовина:
Тільки Бог – йому видніше –
Все на білім світі зна.

ЗИМНА ВОДА

"Ой і холодно, ой зимно!" –
Хлюпотить Стара Ріка
І від Зимної невтримно
До Дністра чимдуж втіка.
Так притока від притоки
Все біжить собі й біжить –
Це триватиме, допоки
Світ під сонцем прагне жить!
 

ІРЖАВЕЦЬ

До Супою, до Сможу й до Сули,
Через поля, від засухи коржаві,
Течуть Іржавці – так їх нарекли
За те, що води в осугу, іржаві.
Та справа, мабуть, зовсім не в іржі,
Не в кольорі води наймення власне,
А в історичнім сенсі: на межі,
Що ділить світ на бувше і сучасне,
Течуть річки... На їхніх берегах
Лилася кров слов’янська й половецька –
Минувщина зіржавіла упрах,
Зосталась лише пам’ять іржавецька.

ІЧЕНЬКА

Що то за річенька – Іченька?
Удаю мила донька.
Іченька – крихітна річенька,
Удай же, батько, – ріка.
Ічня – містечко уславлене
В тихій заплаві ріки –
Звідси червоними лавами
Йшли Василі Чумаки...
Доля заплакані віченьки
В щирий рушник не хова,
Й Іченька – річенька вічності –
Славного не забува.

"КАМ’ЯНІ" РІЧКИ

Кам’яниста, Кам’яничка
Ще й Кам’янувата –
Кожна річка невеличка,
В руслі тіснувата.

Кілька Кам’янок – повсюди,
Де круглиться камінь,
Кам’янистими їх люди
Звуть здавен, віками...

Тиха вода камінь точить,
З каменя – пісочок,
І його в моря волочить
Працелюб-струмочок.

КАРАНЬ І КАРАТУЛЬ

В блакитну рань
Несе Карань
Свої блакитні води,
Й Каратуль ондечки, поглянь,
В підсонні сушить броди.
Ніщо обом не заважа
Текти і струменіти
Серед безмеж
До Трубежа:
Для нього ж вони – діти!

КАРАТЮК І КАРАТИШ 

Каратиш і Каратюк,
Ні, не привереди,
Не відбилися "від рук"
Верборічки Берди.

Каратюк і Каратиш
Непримітні зовні –
Заховались у комиш
В тихім Приазов’ї.

КІЛЬТИЧІЯ

По-тюркськи: річка-волосина,
Ріки Обиточної доня –
Кільтичія. Буває синя,
Як весняних небес бездоння.

А восени – журливо-сива,
Мов далеч степу ковилова,
До павутини волосина
Доріжку стелить до Азова.

"КНЯЖІ" РІЧКИ 

Княжа, Княжна, а за ними
Й Княжі Байраки – річки
З княжих угідь (тут для рими
Вставимо слово "князьки").

Справжні князі володіли
Тисячнобільшим добром
Й мали великі уділи
Поміж Дніпром і Дністром.

"КОНОПЛЯНІ" РІЧКИ

Конопелька, Конопляний
Яр (басейн Дніпра і Дону)
Вздовж полів, через поляни
Линуть в далеч, їм відому.

Є ще й річка Коноплянка –
В Буг Південний упадає,
Є в ній жабки, є в ній п’явки,
Осетрів лишень немає.

В них вимочують коноплі
Перед тим, як їх тіпати,
Та іще й поля картоплі
В спеку можна поливати.

КРОПИВНИК

Ну і "дивник" цей Кропивник –
В Україні їх аж шість,
Й жодна з них – не супротивник
Іншій річці. Добра вість!

Дві із них – Дністрові доньки;
Ще чотири у Дніпрі
Топлять терпкість кропивоньки
Від зорі і до зорі.

ЛЕВАДНА

Тут не варто й мудрувати:
Назва річки – від левади,
І чим кращий всюди лад
У левадовій долині,
В тетериному ліску,
Де спрадавна і понині
По пролитому піску
Протіка мала Левадна –
Для Тетерева доладна...

ЛОЗОВІ РІЧКИ

Від лози пішло: Лозниця,
Лозовата, Лозова,
Лозоватка... Для годиться
Й Лозовеньку назива
В цім ряду знавець сумлінний
(Серед них, отож, і я) –
За господнім повелінням
Всі річки – одна сім’я!

"МАЛІ" РІЧЕЧКИ

Їх, малих, таки ж немало
В Україні: там і тут
Прокладають вельми вдало
Свій окремішній маршрут.

Мала Вись, Мала Тернівка,
Терса, теж Мала, й Ромен,
Теж Малий, і Карасівка,
Теж Мала... Та цих імен,
Від "малий", перелічити
Неможливо. Та, щоб знать
Їх побільше, треба вчити
Географію на п’ять.

"МЕДВЕЖІ" РІЧКИ

Медвідь, Медвіжа – від ведмедів
Походять назви з давнини,
Та час ведмедів не догледів,
Тож позникали десь вони
З долин річок. Зате зайці є
На "медвежевих" берегах:
Вони крізь зуби воду цідять
З річок, де квітне окуга.

"МОКРІ" РІЧКИ

Важко навіть уявити
Річку, щоб аж геть суха,
Тож і будемо "мочити"
Річенята без гріха:
Котельва, Баглай, Єланчик,
Волноваха... Мокрі всі
Навсправжки – гуляли наче,
Ніби діти, по росі!

МОЛДАВКА

Є Молдавка в Україні –
Молдовани в нас живуть,
Люблять співи солов’їні,
Воду п’ють і хліб жують.

Тож давайте, діти, з вами
Вийдем дружно на курган
І хорошими словами
Привітаєм молдован!

НЕХВОРОЩА

Нехворощ ми знали досі:
Це – рослина... А ріка –
Нехвороща – донька Росі,
Знайте, є у нас така.

Є іще й Нехворощанка –
До Орелі поспіша,
Степова переміщанка,
Нехворощева душа.

Люди йдуть собі на прощу
В Білу Церкву – не в обхід:
Переходять Нехворощу
Прямо вбрід, і все – як слід.

Йдуть прочани і прочанки
В Павлоград чи ще куди –
На піску Нехворощанки
Відпечатують сліди...

ОЗНИЦЯ

Озниця – "козяча річка" –
Менша гірського потічка;
На берегах її – лози,
Лози обскубують кози...

Озниця лугом і полем –
Жде її зустріч з Хоролом –
Все навпростець поспішає,
Лози на кіз полишає.

ОПОКА

Опока – Бистриці притока,
А Бистриця в Дніпро впада.
Доводять вчені, що Опока
На мові древній є "вода".

Отож без клопоту-мороки
Цей факт наш розум визнає:
Допоки є малі Опоки –
Жива вода на світі є!

"ОСИКОВІ" РІЧКИ

Осинівка – маленька річка,
Осиновата – теж мала,
І наймаліша – це Осичка
(Тече до Роськи, як текла
Справік віків)... І небо синьки
В річках "осикових" шука.

ПЛОСКА ТА ЇЇ "ТЕЗКИ"

В Південний Буг впадає Плоска,
А Пляїська тече в Дунай,
Місцевість там похила й плоска,
Там луговий низинний край
Поріс гаями... В іншім краї
Є Осокорівка, яка
Зоветься Плоська, –
В зелен-гаї
Ця осокориться ріка,
Дніпрова донечка маленька
(Її на карті не шукай) –
Місцевість там така ж плоскенька,
Й такий, як всюди, зелен-гай.

ПУТИЛА

Путила путь собі торує
До Черемоша – просто страх,
Як серед гір вода вирує
У зворах, вирвах і ярах!

Але ж на те вона й Путила,
Аби пробити шлях собі
До Черемоша, – річки сила
Примножується в боротьбі.

РЕТЬ – "ВОЙОВНИЧА" РІЧКА

Орда насунула зі Сходу
На Русь прадавню...
І тоді
Маленька Реть,
Не давши ходу
Ординцям
(Не вказала броду),
Орду втопила у воді.

І сплавились по Реті в Єсмань
Лиш бунчуки і клобуки,
А з Єсмані – в Десну,
І де там,
Вже на Дніпрі,
Зі сміхом-сплеском
Ловили "здобич" малюки.

"РОГОЗЯНІ" І "РОКИТНІ"

Кожна з них, звичайно ж, різна,
Самобутня й колоритна:
Рогозянка і Рогізна,
І Рокита, і Рокитна...

Ті – порослі рогозою,
В тих – вербовий гай під боком...
З гущини річки назовні
Визирають синьооко.

САГА

Кажуть: стариця, озерце,
Сага, лука заливна...
Ототожнюється все це
Ознозначно – всіх єдна
Спільний "корінь".
Наша ж Сага –
Славна річка, хоч мала,
Є в ній течії відвага
І безсмертя джерела.
Витікає з улоговин,
Що в мочажинах лежать,
І несе листочок-човен
На розбіжжя Трубежа.

"СМОЛЯНІ" РІЧКИ"

Ну, звичайно ж, назви – Смолка
І Смолянка (цих аж три!) –
Від соснових смол...
Їх з толком
Давній пращур наш "курив"
У лісах Свіси і Случі,
І Берези, і Сосни –
Смоли ті були найлуччі
Споконвіку, з давнини...

Недарма ж смола-живиця
Дно човна, мов клей, скріпля,
І для кобзи теж годиться –
Пружні струни оживля.

СКЕЛЕБОРЦІ

Сквиля – квилить;
Скельовата –
Точить скелі кам’яні;
Й доля Сквирки важкувата –
Пробивать ґрунти щільні.

Сквиля Смотричу в коханні
Зізнається щонедень;
Скельовата – до Лугані
Теж доносить "тень-телень";

Сквирка, щілину пробивши,
До Дніпра біжить собі
Й примовляє: "Тихше, тихше –
Заспокойся, далебі!"

"СУХІ" РІЧКИ

Сухі – Волноваха і Конка,
Єланчик, Ташлик і Ромен,
І ще цілий ряд "незаконних,
Сухих і неточних" імен...

Насправді вони "підсихають"
В засушливий час не завжди,
А в повені й зливи ще мають
Достатньо мутної води.

Річок степових, спраглуватих –
Сухої, Торця і Яли
Не треба ні в чім винуватить –
Дай Бог, щоби так хоч текли!

"ТАТАРСЬКІ" РІЧКИ

В Хорол – Татарина.
Татарка –
В Самару, й далі – у Дніпро...
В усі часи не всяка хмарка
Несла з дощем до нас добро!

Було, згущались чорні хмари,
Скипались в сіль сльози і в біль –
Ордою сунули татари
На землі наші звідусіль...

Річки Татарина й Татарка –
Текуча пам’ять про віки,
Коли в жарких кривавих сварках
За волю бились козаки.

ТРОСТЯНЦІ

Мов козаки в своїм "секреті"
Проти набігів, назирці,
Сховались в буйнім очереті
Річки маленькі – Тростянці.

Їх цілих шість – ми рахували –
На українських теренах,
Й "секрети" всі, що тут бували,
Сховались в їхніх іменах.

Не розгадати нам "секретів" –
Уміли ж предки бо ховать…
"Секрети" – лишим для поетів,
Щоб їм було про що співать.

"УЛИЦЬКІ" РІЧКИ

З племені уличів – Улиця,
Улицька і Уличанка.
Перша – до Знобівки тулиться,
Третя – бігме, галичанка.

Друга (середня) в Гуцулії
З Ужем гірським родичається,
Ночі і дні перегулює,
Гейби до Тиси причалитись.

Так чи не так – ми не знаємо,
Та, як зумієм, то вивчимо...
"Улицькими" називаємо
Різні річки лиш за звичкою.

УШИЦЯ Й УШКА

В Дністер впадає Ушиця,
В Ушицю – Ушка лине...
Грушами сад ворушиться,
Тихо шумлять ялини;
Мак обійнявся з роменом,
Переплелося зілля.
І рушником Дністровим
Підперезалось Поділля.

ФОСА

Фоса – "рів" (з латини)...
Фоса,
Перша,
В Ікопоть впада,
І така дзвінкоголоса
В ній вода: всю тиш гойда!

Фоса,
Друга,
В русло Здвижу
Сил для здвижень долива –
Хвиля шорстко берег лиже,
Аж куйовдиться трава.

ЧЕВЕЛЬЧА

Чевельча – "рухлива, жвава"...
Тюркська назва: Чевель-ча...
От і вся, вважайте, слава
Про грузький оцей рівчак,
Що тонким, шумким струмочком
В русло Оржиці впада
І в баюрі, о-та-моч-ко,
Пропада його вода...

ЧУГМАК

Натякну вам, діти, ще я
Про другий струмок-рівчак:
Паралельно з Чевельчею
Струменить в лугах Чугмак,
Теж до Оржиці, в баюру,
І так само пропада
В комиші... Його зажуру
Зелен-явір загойда.

ШАЙТАНКА

Шайтанка до Мокрих Ялів
Лякливо, неначе татарка,
Втікає з широких полів,
Де крутиться жнив молотарка.

Приносить швидка течія
Всілякі зернини-перлини,
Тож гляньте, як рясно буя
Зелене роздолля долини!

ЩЕРЕК

Щерек в щирих зблисках сланцю
Щасно щуриться на сонці,
Як і личить придністрянцю
В роздолиненій сторонці.

Щедрий луг щавлі й щирицю
Й дещо ще нам пропонує...
Є на що тут подивиться,
Що дощемно подивує.

"ЯСЕНОВІ" РІЧКИ

Ясенець, Ясениця, Ясенька –
Назви ці від ясних ясенів,
Що шумлять в Україні у всенькій
І колишуть мелодії снів.

До Дніпра, до Дністра і до Бугу
Поспішають невтомні струмки
Й випромінюють райдужну смугу –
Аркодужні наводять містки.

2007