Іван НИЗОВИЙ
СТРАДНОЦВІТ

«У попередні роки Іван Низовий видав шість книжечок-читанок для юних читачів. «СТРАДНОЦВІТ» гарно вписується в цей ряд і невимушено та послідовно розкриває маленькі таємниці природи, зокрема її рослинного світу. У віршах немає «сюсюкання» – це справді серйозні віршовані твори, у зміст яких треба вчитуватися, аби почерпнути бодай хоч дилетантські знання ще в ранньому віці»
(Надія Кошель-Половинка)

ЗАПРОШЕННЯ ДО ПОДОРОЖІ У СВІТ ПРИРОДИ

Книжка ця про трави й квіти,
Що навколо нас ростуть.
Нумо, всі цікаві діти,
Вирушаймо дружно в путь
На природу! В цім поході
Ви дізнаєтесь про те,
Що корисне є в природі,
Де росте й коли цвіте;
Чим корисне; як збирати;
Як відвари готувать;
Від яких недуг вживати
Раз, два, три, чотири, п’ять?
Зі здобутими знаннями,
Як відомо, легше жить.
Світ широкий перед вами —
Треба лиш його відкрить!

БАРВІНОК

Листом він зелений, гарний,
Квітка ж барвно так сія
Поміж листям! Різнобарвний —
Значить, правильне ім’я
У барвінка. Он — первінка —
Синьоквітка розцвіла —
Перша донечка барвінка,
Старожителя села.
Гарно в світі барвінковім,
Мов на святі пресвятім, —
Зеленавосиня повінь
Підплива під кожен дім.

БАГНО

У багні росте,
І тому
Називається "Багном".
На Поліссі вийдеш з дому,
А "багно" вже під вікном.

Та "багно" це є корисним,
Як всі лікарські зілля,
І буває дуже чистим,
І від хворості зціля.

На болоті, чи на луці,
Занехаяній давно,
Пошукайте у багнюці
Чудотворне це "багно".

БЕРЕЗКА

Це — повійка? Повитиця?
Ні, березка польова,
Що, звиваючись, дереться
На берези-дерева!

Значить, в’юнка-поповзунка,
Подеревиця чіпка?
Ні, вже ж сказано — березка,
Назва в неї отака.

Не важливо, як зоветься,
Де охочіше росте,
Важливіше, що березка
Гарним кольором цвіте!

БУГИЛА

Пустотілістю бамбука
Нас дивує бугила,
Що росте на вогких луках
Біля кожного села.

З неї можна вирізати
Гучнобасові дудки
І зазвичай награвати
Найпростіші пісеньки.

А крім того, з бугилою
Добре спати в курені:
Бугила під головою —
Болі втихнуть головні.

БУРКУН

Буркотіння чути з тіні?
Не лякайся — не вовкун,
Зголоднілий в животінні
Вовчохижім. То — буркун!

Не бовкунчик пустотілий,
Не розбовканий чавун
Сполошний. То — розімлілий
Первозацвітом буркун!

Простоквіт. Зелорослина.
Доброзичливець-пустун.
Дятел — птах. А ти — людина.
А дивак отой — буркун!

БУДЯК

Не бундючний, не примхливий
Скрізь росте і процвіта,
І такий собі щасливий:
Всіх усміхнено віта.
Та лиш з вигляду такий він —
На цвітіння не скупий...
Онде, босий хтось, заскиглив:
На колючку наступив!
А колючка будякова
Гостра-гостра — як штрикне,
То вся пиха босякова
Пропаде і промине!

ВОРОНЦІ

Під Стрільцівкою, в степах —
Диво неозоре...
Ними світ увесь пропах —
Воронцеве море!
Оспівали воронці
Чи й не всі поети —
Леви, Овни і Стрільці —
Жайвори планети...

Слух про них в усіх кінцях
Світу йде-гуляє...
Я ж ходжу по воронцях,
Де й стежок немає!

ВІВСЮГ

Овсуг, овсюг чи вівсюг —
Кажуть, хто як схоче,
Про бур’ян, що на ланах
Виклично тріпоче,
Розкурочує дотла
Зав’язі посівів,
І вологу випива,
Паразит збісілий!
ІЦо вівсюг, що той осот —
Осудіть тверезо:
Разом всіх — на ешафот,
Під сапачки лезо!

ВЕРЕС

Вереснева степоквітка,
Що росте по всій землі,
З неї мед збирають бджоли,
Оси, звісно ж, і джмелі.

Роберт Бернс, поет шотландський,
Родоклановий повпред,
Оспівав на всю планету
Вересковий чудо-мед!

Сам я, вересковоюний,
В давні ще солдатські дні
Склав про повінь-вересковінь
Перші віршики-пісні.

ГРИЦИКИ

Грицики — мов принцики
В трав’яній еліті,
Мають власні принципи
У рослиннім світі.
Принциповість маючи,
В дружнім колективі
Грицикують змалечку,
Зливами щасливі.
З грициками змалечку
І мені дружилося,
Все навколо майжечко
З нами поріднилося!

На горі гарячим літом
Він горить, коли цвіте,
Звуком збуджений трембіти
Тріумфальної... Проте
Він корисніший весною,
Коли весь буяє ліс,
І вражає дивизною
Свого ймення — адоніс.

Я не бачив цього перла
Власноочно... Це ж коли б
Запросила би Говерла
До горицвітних колиб!*

ГІРЧАК

Є перцевий, земноводний,
Є зміїний, польовий,
Той і той цілком пригодний
І корисний як такий.

З нього робляться відвари,
Різні мазі й порошки,
Він зніма недобрі чари,
Наговори і плітки.

Він хронічні зніме болі,
Давні рани заживить...
Назбирай побільше в полі,
Де волого,
             й нумо пить!

ДЕРЕВІЙ

Дере очі сивий Вій**,
Бо недобачає,
Як цвіте межи дерев
Деревій звичайний.
А звичайний деревій
Дуже поетичний,
А крім того — визначний
Зцілювач медичний.
Він у Сватовім росте,
В Ніжині й Зінькові,
Красним словом прописавсь
В українській мові!

ДЗВІНОЧКИ

Дзінь-дзілінь і дзень-дзелень!
По-китайськи ж це: дзілюнь!
Сплять вночі, а дзвонять вдень:
По степах — мільйон відлунь.
Сині-сині, аж блакитні —
Преблакитніші небес,
Неприховано-нескритні
Серед всіх земних чудес.
Дзвонять дзвоники діньдонно
(Не якийсь там тарарам),
Акапельно і синхронно...
Купол неба — Божий храм!

ДИВИНА

Дивина скіпетровидна —
Так зовуть її знавці —
Неамбітна й незавидна:
Листя, стебла, корінці...
Скромноцвітна, непримхлива —
Й на камінні пророста,
В розумінні ж справжньодива —
Справжньодивнозолота!
Взагалі ж, кажу, в природі
Стільки різних простодив,
Що й знайти дивніші — годі,
Де б не їздив чи ходив.

ДУДНИК

Є такий художник — Дудник,
У Луганську він живе,
Тезко ж майстра, дудник-чудник, —
Справжнє диво лісове!
Теж луганець, хоч розрісся
По степах і по ярах,
На болоті, на узліссях,
Тим — на радість, тим — на страх.
Дудник — він здоров’я збудник
І супутник чистоти...
І жартує майстер Дудник:
"Мною зцілюйтесь, брати!"

В полі кущиться він рясно
І все літечко — в цвіту,
Тож доречно й завше вчасно
Рвати жабник в спекоту
І сушити для відвару,
Й пити чай із жабника,
І хворобу-незугару
Гнати геть — нехай втіка!

Скромний він і непримітний,
Хоч йому це й невтямки,
Трав’янистий і двохцвітний —
Жовто-білі пелюстки.

ЖОСТІР

В животі — мов тари-бари —
Безпардонно торохтить...
Значить, лікарські відвари
Терміново треба пить.
Значить, треба пити жостір,
Той, що прямо з-під куща
Сходить паром... Жостір простір
Всекишковий очища
Від всіляких тарів-барів,
Хитрих збудників хвороб...
Жостір — жорсткий: його чарів
Не витримує мікроб!

ЖИВОКІСТ

Живокостом заживляють
Переламані кістки
Так, що хворі забувають
І про болі, й про ціпки.
Можна бігати по всьому
І стрибати залюбки
Без повторень перелому
І ціпків тих причіпких...
Живокіст при живоплоті
Все причахле відживля,
І живеться всім в люботі
Взагалі і взагаля.

ЗОЛОТОТИСЯЧНИК

Цим ім’ям його назвали
В Україні… Гарно зветься!
Від хвороб його вживали
До Христа іще, здається.
В древнім Римі цю рослину
Добре знали: центурія
Зцілить будь-яку людину —
Хоч Матфея, хоч Матвія.

Назву цю навіки висіч
На твердині — для повторень:
Золотих не треба тисяч —
Золотий
             дорожче
                          корінь!

ЗВІРОБІЙ

Він звірят не бив ніколи,
Так що й думати не смій,
Що його за це прозвали
Злим іменням — звіробій!
Ні, не злий. Насправді ж — добрий,
Тихий мешканець полів:
Споконвіку всіх недужих
Лікував, і всіх жалів.
У відварі звіробою
Сила міститься така:
Малюкам прибавить зросту
І здоров’я старикам!

КУЛЬБАБА

Куль — це куль, а баба — баба.
А кульбаба — це вже те,
Що з-під дуба і з-під граба
Виглядає, золоте.
Те, що згодом побіліє,
Замережиться, пухке,
Й парашутиків насіє,
Надповітряне таке.
Проросте в грядущім літі
В доокружжі сто кульбаб.
Ні, мільйон! І в білім світі
Стане більше жовтих зваб.

КРОПИВА

Обережним будь, козаче:
Попідтинню, де трава,
По тобі давно вже плаче
Вогнепера кропива.

Не слізьми, звичайно, плаче,
А росою. Та однак
Обережним будь, козаче, —
Обпечешся, та ще й як!

Кропива — вона ж колюча
І жалюча, мов змія,
Та як ліки — щонайлучча
Для суглобів... Знаю я!

КОНВАЛІЯ

Лісова тендітна квітка
В гущині чагарника —
Люлі-лялечка-лелітка
Біло-ліло-он-яка —
То прогляне, то під листом
Заховається умить,
Щоб нарядом льоночистим
Лячний люд не засліпить.
Тих, що рвуть її, не схвалюй,
З лісу геть, скажи, гиля…
Без тендітності конвалій
Погрубішає земля!

КАШКА

Не ромашка це, а кашка,
Розрізняти лиш навчись,
Щоб не вгадувать: ромашка
А чи кашка? — придивись
Пильно-пильно ще й пильненько:
Та вже в’яне, ця — жива,
Та — мала, а ця — маленька,
Міні-мікро-цвітова...
Отже, правильно: це — кашка,
Та не та, яку їдять,
А ота, яку Наташка
Любить в косу заплітать.

КАЛАЧИКИ

Неїстівні лопухи
Навіть не чіпали,
Що ж їстівне, дітлахи
З пуп’янка не знали.

Рвали міні-калачі,
Найсмачніші наче,
Їли вдень їх, а вночі,
Згорнуті в калачик,
Мирно спали… Їм усім
Снився харч — калачик.
І в дитинстві він моїм
Так багато значив!

ЛОПУХ

Слоновухий — люди бачать
Цю подібність лопухів
До слонів, та це не значить,
Що вухань до реп’яхів
Причепився. З лопухами
Співіснуєм сто віків.
"Лопухами" кличуть "хами"
Добрих серцем простаків.
З лопуха ж, із його вуха
Широченного — ха-ха! —
Не пошити й капелюха,
А не те що кожуха.

ЛЕПЕХА

Познайомся з лепехою,
Це, звичайно, не лопух:
При воді росте, під сонцем
І не має слоновух.

Ще й татарським зіллям зветься,
Себто, аїром, — її
Привезли до нас зі Сходу
Чингісхани й Батиї.

Ми з баями-бабаями
Не дружили... Та аїр
В нас приживсь, і сотні років
Вабить наш вкраїнський зір.

ЛЮБИСТОК

Я шаную особисто
Ще з маленства, позаяк,
Любостатний квіт-любисток,
В темнім лісі — як маяк —
Любо зблискує, і близько
Всіх до себе підпуска:
Цей улюблений любисток
Простяга росу з листка...

Той, хто купаний в любистку
Ще малесеньким дитям,
Не ходитиме в "хімчистку"
До кінця свого життя!

ЛОБОДА

Рясно як залободіло
На грядках після дощу!
Рвіть її, м’ясисту, сміло
І зваріть собі борщу.

Овоч дивний, позитивний,
Дуже свійський — лобода,
Що корисний, що поживний —
Не ганьбіть його згорда!

Ми з цією лободою,
Пам’ятається мені,
Поквиталися з бідою —
Не померли по війні.

МОЛОЧАЙ

Моло — значить, щось молочне.
Чай... Козаче, вибачай,
Порівняння тут не точне
З чаєм. Звісно ж, це не чай!

Та чудна рослина соком
Білим сходить... Ти ж не пий!
Десь поранивсь ненароком —
Ранку соком тим залий.

Моло — сказано це в "точку".
Чай — закінчення таке...
Зріж стеблинку... По листочку
Потече густе й липке.

МАТЕРИНКА

Королева фіторинку,
Найцілющіша трава.
Бур’яном же материнку
Тільки неук обзива.

Справді дуже поетична
Ця рослина степова,
Її пісня історична
Пам’ята — не забува.

Медицина ще й аптека
З неї ліки добува;
Вітчизняна фітотека —
"Швидкопоміч польова".

МЕДУНИЦЯ

Травосійна, самостійна,
Самокраща це трава,
Цвітопашна, медовійна —
Медовіших не бува!
Люблять пасічники вчені
Й недовчені віршарі
Її пахощі священні
При вечері, при зорі...
Призоріла, може, з неба
До землі — і приросла?
Та розгадувать не треба —
Головне, що розцвіла!

М’ЯТА

М’ята-рута. Не отрута.
Запах рути присмача
Нам життя: печаль забута
І всього нам вистача
Разом зм’ятою, при м’яті,
З рутопахощами свят
І в душі, і в рідній хаті,
Де святий матріархат.
Пахне м’ятою пір’їна
Промінця, що проліта
Кругосвітньо... Й Україна
В тійорбіті — м’я-то-та!

МАК

Дикий цвіт у дикім полі
Не диковинний для нас:
Хто в полях бував доволі —
Бачив маковий Донбас!

Це не той злощасний опій,
Не проклята наркота
Для окремих остолопів,
Це вселюдна красота!

А ще він — доступні ліки,
Не за гроші, а за так...
Хай же мачиться вовіки
Самосійний дикий мак!

НЕХВОРОЩ

Повна не?хворість-здоров’я
Старика і малюка.
Нех-во-рощ — болиголов’я
Врозтіч, злякане, втіка.
Бабця варить нехворощу,
Варом всі гріхи змива,
В нім скупавшись, мов на прощу
Сходить, в храмі побува.
І мене в цій нехворощі
Теж купали, і не раз,
Тож мої хрещені мощі
Чисті й досі без прикрас!

НЕЧУЙ-ВІТЕР

Нечуй-вітра чує вітер
Перелітно-припускний?

Із простих і звичних літер
Словоскладень не простий:
Н е ч у й — в і т е р...
Волохатий —
Це немовби псевдонім,
Зовсім він не лопухатий:
Знає, що, і де, й почім...

Сперечається із вітром:
Хто не чує — ти чи я?
В поєдинку цім
Арбітром
Все сусідство Нечуя.

НІМИЦЯ

Нечутливиця-німиця,
Мабуть, має добрий слух,
Гострий зір — де й що твориться,
Хто розцвівсь, а хто притух.
Знає, впевнений, рослина
Всі новини в кожну мить,
Хоч сама ж, мабуть, єдина,
Не навчилась говорить.

Обережно, не в приприжку,
Ти німицю обминай:
Хай читає світ, мов книжку,
Хай вивчає рідний край.

НЕТРЕБА

Є звичайна,
Є колюча...
Ці епітети — м’які
Для нетреби.
Є ще й інші,
Милозвучні не такі.

Підкажу я дітям нишком,
Не зчиню переполох:
По-російськи це — дурнишник.
В нас ще згірш — страхополох.

Та лякатися потреби,
Присягаюся, нема...
Добрі мазі із нетреби,
Від лишаю, зокрема!

ОЧЕРЕТ
Оче-рет… Вслухайся лише
В шум-перешум: шу-шу-шу…
Він річкову тиш колише,
Він співзвучний комишу.
Кому шо — кому нічого:
Ані шеляга, ні лиш...
Очерет шумить не строго
Й підшелестує комиш.

Очеретом хата крита.
Комишаний тин-тинок.
Сизиною синь повита —
Очеретяний димок...

ОСОКА

Гостролеза така
На болоті осока,
Не осика, бо ж таки
Має пашпорт осоки.

Осоку не люблять коси,
Бо шорстка вона й цупка,
Не летять до неї оси,
Бо ж не квітка — осока.

Не корисна, ніяка?
Прямовисна осока,
Та без неї, осоки, —
Ні болота, ні ріки!

ОСОТ

Ніяких зисків чи красот
Від нього світ не має...
Скрізь і повсюди цей осот
Росте і процвітає.

Його сапають, косять, рвуть,
Випалюють вогнем,
А він "клонується", мов ртуть,
Все більше з кожним днем.

Паразитує, анархіст,
Його мета — сваволя...
Женіть осот у гриву й хвіст
Зі скверу, саду, поля!

ОМАН

Зветься він "оман британський".
Але ж це не той Оман,
Що в пустелі мусульманській!
Він — бур’ян, і — не дурман.

А росте він скрізь-повсюди,
Обжива Буковину,
Підкарпаття... З нього люди
Роблять ліки... з оману.

Звуть його іще "арніка".
Він лікує сто недуг.
В нього й практика велика:
Все, що поряд і довкруг!

ПОЛИН

Що — кому.
Мені ж таки смакує
Гіркота терпкуча полину.
На межі стоїть він —
Метикує,
Що й до чого,
Шепче: "Ну і ну!.."

Так — то й так:
Я листя полинове
Ледве-ледь між пальцями помну:
Щось таке пахуче й пречудове
Нагадає запах полину.

ПИРІЙ

Прополи від нього грядку
Для порядку. Бо ж пирій
Більш нічого — крім порядку —
Не боїться, змій-гордій!

Скрізь прорив своїм корінням
Тероризму підлу сіть —
В сатанячого створіння
Ви поблажки й не просіть!

Пиріяка-забіяка,
Розбишака з розбишак,
Скаженючий, мов собака,
Ще й упертий, як ішак!

ПАПОРОТЬ

Мабуть, лишень папарацці
З відповідним реноме
Для діток всіх рас і націй
Незвичайне аніме
Зможуть зняти.
В цілім світі
За мільйон мільйонів літ
В різнобарвному суцвітті
Зняти папороті цвіт
Не вдалося ще нікому...

Я ж надіюсь, що знайду,
Принесу його додому
І в цю книжку закладу!

ПОДОРОЖНИК

При дорозі й стежці кожній,
Тут і там — не де-не-де —
Подорожник переможний
Стелить листя молоде.

Листя-вуха, як мембрани,
Ловлять хвилі коливань:
Десь там хтось там щось поранив —
Пластирем, листочку, стань!

Кожний дальній подорожній,
Перехожий теж близький,
Поважають подорожник,
Бо ж поважний він такий.

ПИЖМО

Полотно у пижмі вижми
Після мильного прання,
Й стане знов м’яким і пишним
Пошиття й твоє вбрання.

Доки день весь луг не вижне,
Ти серпом наріж зрання
Про запас пучечки пижма
На підстилку для коня.

Не піжониста — престижна
Для вкраїнського села,
Зацвіла у вишнях пижма,
Як давно вже не цвіла!

ПРИВОРОТЕНЬ

Він до привороту схильний
Від природи. Дуже пильний —
Що й до чого привернуть?
Помилявся ж він, мабуть,
Дуже рідко. Бо роботу
В певних межах привороту
Ні на мить не полишав,
Привернути поспішав
Ще і ще когось до кого
Серед юрмища людського,
І тепер — палка душа! —
Любих справ не полиша.

ПЕТРІВ БАТІГ

Ні, не той, що навідліг
Б’є завжди навмисне...

Квітка це, Петрів батіг —
Красне і корисне!

Я ж пригадую Петра,
Батяра й бандюгу,
Він сім шкір з людей зідрав,
Й мав за це в заслугу
Чи то орден, чи медаль...

Це ж — невинна квітка,
Що розвіює печаль
Беззаконня
                  свідка.

РОГІЗ

Я розчулився до сліз:
В гузирі ставковім
Рясно так проріс рогіз
В літеплі ранковім!

Плюмажі ряхтять вгорі
Довгі — не короткі,
А понижче, в куширі —
Корінці солодкі.

А майстрині з рогози
(Діло своє знають)
Хоч брилі, хоч картузи
Вправно виплітають.

РОМАШКА

Це не кашка, а ромашка
Польова, чи лісова,
Кожна пташка і комашка
Вірно квітку назива.
Не помилиться і бджілка
А ні в полі, ні в ліску:
Квіткова перелетілка
Міліграмочку пилку
Принесе й ромашці білій...
Як же й гарно в літні дні
В нашій заромашковілій
Медоносній стороні!

РУТКА

Окрім рути є ще й рутка,
Квітка лікарська. Її
П’ють, як чай. Вона лікує
І коросту, й лишаї.

Скрізь росте вона. В Криму лиш
Дуже рідкісна. Стебло
Розгалузисте й повзуче,
Гляньте: вгору поповзло!

Треба ж рутоньку збирати
В час, коли вона в цвіту
Й ще повзе і набирає
Відповідну висоту.

РЕВІНЬ

Кисло-солодко від нього,
Не в душі — на язиці.
Він — один. Стримить так строго.
А вкруг його — ревінці!!!

Ревінь-древінь — знаний овоч
Для любителів борщів,
Ревінь, пане Ревіньович,
Не ховайтесь між кущів!

Не ховайтесь — вибирайтесь,
Привітаємо ми вас.
Тільки ж добре постарайтесь,
Щоб ревінячий був квас!

СТРАДНОЦВІТ

Назва страдницька така
Ос і бджілок не ляка,
Тож з усього квітника
Страдник вибирають,
Кружать і збирають
Крапельки нектарні
Росяноянтарні.

Всіх прикмет, ознак, приміт,
Де найбільший рясноцвіт
Набирає страдноцвіт,
Чесно, я не знаю,
Думаю-гадаю —
Завтра пошукаю.

СОКИРКИ

На межі, де зліва — жито,
Справа — гречка й буряки,
Синьоцвітно і відкрито
Сокоріють сокирки.

Глянь: один, два, три, чотири
Сині кущики — вони
Сокирки, а не сокири,
Квіточки, не бур’яни.

На полях межи рядками
Ярини, озимини
Погуляй між сокирками —
Порадіють квітуни!

СУХОЦВІТ

Сухоцвіт з’явивсь на світ
Як було ще сухо —
Сухо-сухо сотні літ
І повсющо глухо.

А як випали дощі,
Він зберіг всі звички
І не кинувся мерщій
Бігти до водички.

На дурничку не залить
Вікові сухоти,
А скромнісінько попить
Сухоцвіт не проти.

СОН-ТРАВА

Засинає сон-трава —
Всі турботи забува,
Уві сні перебува
В досить добрій формі.

Сон, як хліб, всьому глава,
Тож до несхочу трива
І навіює дива
Травно-неповторні.

І дитині в унісон
Трав’яний насниться сон,
Де присутній білий тон
І відсутній чорний.

СПОРИШ

Не від шпор походить назва,
А від спор — цвіте трава,
І летять квіткові спори,
Й ними вітер засіва
Кожен клаптик необжитий
У дворі й на пустирі,
При дорозі, при порозі,
При горі і при зорі...
І пасуться сірі гуси,
І ґелґочуть в спориші,
І качкам, і каченятам
Спориші — товариші.

ХВОЩІ

Чим рясніше ллють дощі
Весняні, путящі,
Тим густіш ростуть кущі
Хвощові по хащі.

Розберись, які хвощі
В хащі є найкращі,
На яких сидять хрущі
Млявороботящі?!

Хвощ похвистує хвостом
Під пташині свисти,
А під тим хвостом-листом
Шарудять хвощисти .

ЦИКОРІЙ

Заваріть людині хворій
Не звичайні чай чи каву,
А корисний цвіт — цикорій,
Що лікарську має славу.

Не затьмарять тую славу
Й циклопічні цикламени,
Бо цикорій їх по праву
Сили
        пересуперменить!

Подружися з ним, козаче,
Пий цикорій ти щоднини,
Й будеш дужим ти, неначе
Вірастюк із Буковини.

ЧЕБРЕЦЬ

Чебрик лагідний — чебрець,
Це ж така трава є:
Пахне терпко,
А терпець
Все одно триває
Безуривно. От, нарвіть,
Принесіть додому
І в куточках покладіть
По пучечку ‘дному.
Буде запах в унісон
Пахощам домашнім,
Й поєднається ваш сон
З небом крилопташним.

ЧИСТОТІЛ

Лишень там, де низькоділ,
Чи ярок тінистий,
Проростає чистотіл —
Тілом, значить, чистий.

А точніше — ця трава
Соком чистить тіло:
Там, де прищить-нарива,
Натирайте сміло!

За якийсь недовгий час
Після всього того
Не свербітиме у вас
Аніде й нічого.

ЧОРНОБИЛЬ

Це — полин. Такий звичайний,
Прямостійний і густий.
П’є його з відваром чайним
Для здоров’я люд простий.

Він справік морив і гнобив
Сто мікробів і недуг...
Є ще й атомний Чорнобиль —
Смертоносний виднокруг!
Є зловісне щось у слові,
В римі цій: полин — загин...
А в чудовій рідній мові
Це звучить: Звізда-Полин!

ЧЕРЕДА

Пас малим я череду,
Ту, сільську, рогату,
Бачив руту, що в саду,
Й ту, що в лузі, м’яту.
І рослину вереду,
Череду-черідку,
Я і в лузі і в саду
Бачив теж нерідко.
Паслась квітка-череда
В спілому пасльоні,
Не зелена й не руда —
В сонячній короні!

ШАВЛІЯ

Ще з маленства слід вивчати
Світ природи, щоби знати
Й розрізняти: це — змія,
Це — від неї колія,
Це — гніздечко солов’я,
В нім живе співців сім’я,
А оце — трава: ім’я
В неї дивне — ш а в л і я.

Дехто скаже: то — шалфей...
Заперечить соловей:
Не морочте ж ви дітей!
Я також втручуся:
— Ей,
То ніякий не шалфей,
Бо з дитинства знаю я,
Що та квітка — шавлія!

ЩИРИЦЯ

В простоті своїй щириця
Дуже щира — не плещу:
В певний час вона годиться,
Не дивуйтесь, для борщу.

Нею любить поживиться
І домашня звірина,
Бож відварена щириця
Їстивна та ще й смачна.

Кажуть, курка — то не птиця.
Заперечу: це не так!
Без іронії — щириця
Справді має добрий смак.

ЩАВЕЛЬ

Щавель кінський,
Щавель кислий...
Перший — коні хай з’їдять,
А другий — на борщ зелений
Будем дружно в лузі рвать.

І не тільки в лузі — в полі
Він росте собі й росте,
І в яру його доволі:
Листя довге ще й густе.

Й корінці його корисні
Від недуги живота,
А як вмиєшся відваром —
Шкіра стане золота!

ЯГЛИЦЯ

Що за яглиця, не знаю, —
Може, ягель, може, мох? —
Всіх незнайок я питаю —
Б’юсь об стінку, мов горох.

Та невже ніхто не знає
Із мільйонів громадян,
Де ця квітка проростає,
Мо’, й не квітка, а бур’ян?!

Всі мовчать, хто совість має,
Лиш один "типаж" вважа:
"Є така рослина — гаєм
Епатажно походжа!"

2005