Іван НИЗОВИЙ
БЛАКИТНІ ВЕНИ УКРАЇНИ

«У попередній, четвертій, «читанці» автор обіцяв продовжити «поетичний реєстр» рік і річок України.
П’ята читанка для малечі про цікаві речі «БЛАКИТНІ ВЕНИ УКРАЇНИ», що складається з п’яти частин, — засвідчує: свою обіцянку Іван Низовий виконав. І ця книжечка про річки ще не остання…»
Л. Низова

Частина перша
ДО ПРИП’ЯТІ ПРИП’ЯТІ

ПРИП’ЯТЬ

Це — найбільша Дніпрова притока,
Що єднає Полісся й Волинь,
Швидкоплинна,
                      глибока,
                                широка
Серед нелинів, сосен, ялин...
Краєвиди — в постійному русі:
Ліс, містечко, село, знову ліс,
Драгви Пінських боліт Білорусі,
Білизна українських беріз,
Чорнота сумнозвісної "зони"
Під Чорнобилем...
Ось і Дніпро —
Чи відродяться знову озони,
Чи здолає все лихо добро?
Чи повернуться гнізда лелечі
В ці околиці, нині сумні?
Чи лунатимуть в зоряний вечір
У відновлених селах пісні?

ТУРІЯ

Турія, з Прип’яттю з’єднавшись,
В невідь не пропала,
Сил від Прип’яті набравшись,
Дужчою лиш стала.

Обігнавши хмар похмур’я,
Через драговиння
Перетікши,
Річка Турія
Плине, світлосиня...

Місто Ковель задивилось
В річки синю воду
Й від картини,
Що відбилась
В річці,
Насолоду
Відчуває.
Давні мури
І нові квартали...
...Вниз по Турії
Всі тури
Десь відкочували.

СТОХІД

Стохід перейдемо убрід,
Якщо ми знаєм броди,
А взагалі ж ріка Стохід
Глибокі має води.

Між яворів і комишів
Розлогі має плеса,
Несе до міста Любешів
Хвилястосиній плескіт.

І Прип’ять радісно прийма
Ті плескоти Стохода
Й від того робиться сама
Стократно повновода.

УЖ ПОЛІСЬКИЙ

Це не той, карпатський, Уж,
Що в густих смерічках
Буркотить-біжить чимдуж,
Це — спокійна річка
На Поліссі: день у день,
Без фасону-дзвону,
Через місто Ко-рос-тень
Плине в "чорну зону";
Радіацію вбира
В себе,
Як вологу,
І за те,
Що не вмира,
Помолімось Богу!

СТИР

Простір, мир...
І річка Стир,
Поминаючи містечко,
Що зоветься Берестечко,
Розливається ушир.

Осока, рогіз, кушир,
Звісно, їй не перешкода,
Бо — джерельна,
Повновода
І настирна річка Стир!

Омиває монастир,
Луцький замок,
А по тому
Плине в далеч,
Їй відому
Сто століть,
Правічна Стир.
Місяць — вірний поводир
Їй у сторону північну,
Де впадає в Прип’ять вічну
Повновода річка Стир.

ІКВА

Донька Стиру
Життєлюбна,
Хоч місцинами й мілка,
Від Почаєва
До Дубна,
Мимо Крем’янця
(Шука,
      де поглибше),
Плавно
Плине,
Загляда,
Не промина,
В невеличке місто Млинів,
До місцевого млина.

Я купався в річці Ікві
В час,
Як в Дубно, був, служив:
Замочив коліна й лікті,
Душем
          душу
                освіжив.

ГОРИНЬ

Не від гір ця назва — Горинь,
Не від горя, певне, теж...

Просторінь така,
Прозорінь
Вздовж веселих узбереж!
Недарма ж бо князь Острозький
Заснував тут свій Остріг,
Шлях геройський запорозький —
Острах шляхті —
Тут проліг
Недарма!
Ріка велична
Завше весело текла,
Животворна, історична
Спрадавен вона була,
Є і буде...
Річка Горинь
Ще надіями живе
На величність перетворень,
На оновлення нове.

СЛУЧ

Аж з Поділля,
На Волинь,
В глибочінь поліську
Случ несе блакитну синь
І привітність свійську.
Назва ж річки йде від злук,
Злучень і примножень
Піль широких,
Буйних лук,
Станів і положень.
Поспішає нанизу
В річку Горинь влиться —
Місце злуки поблизу
Міста Дуб-ро-ви-ця.

СТВИГА

Ствига — здвига.
Є зі Здвижем
Певна схожість.
Є престиж
В справі здвижень
І воздвижень,
Дивотворень- дивовиж!
Ствига струмом подвигає
Листя — осені човни —
І флотилію приймає
Турів — місто давнини.

УБОРТЬ

Зав’яжи на пам’ять вузлик
Про химерії віків.
У-борть...
Бортю звався вулик
У слов’ян-лісовиків.

Мабуть, ставили тут борті
Й приручали диких бджіл
Незалежні, дужі й горді
Княжі воїни-мужі.

Може, й річка зветься
У-борть
Саме тому — не інак?
Якщо зважити-подумать,
Все було і справді так.

Частина друга
ДНІПРА ПРАВОБЕРЕЖНІ ДІТИ

ТЕТЕРІВ

Красень Тетерів з Волині
На поліську плине шир
Мимо міста, що в долині,
Де панують жито й мир.

Це — Житомир,
Місто квітів
І поетів...
Далі плин
Річковий —
Серед гранітів
І долин в огнях калин.
Край літописної слави
В шумі сосен і осик,
Де по Тетереву плава,
Наче качур, молодик.

ЗДВИЖ

Серед різних дивовиж
Є ріка поліська — Здвиж.
Хоч вузенька в берегах,
Але щось таки здвига —
Чи то хвилі, чи віки,
Й до Тетерева-ріки
Через луки поспіша,
Мов до матері лоша.

ІРПІНЬ

Лісу марево зелене —
Тінь і шелестінь...
Синя річка...
Однойменне,
Для поетів сокровенне,
Місто-сад:
Ір-пінь...
Мабуть, тут живуть щасливці —
Квітомерехтінь,
І під боком у столиці,
І без гуркотінь...

В’ється ящіркою поїзд,
Б’ють колеса в лад:
Зранку — в Київ-мегаполіс,
Ввечері — назад,
В рідне місто-сад,
В рай жадань-хотінь,
В золотий Ірпінь.

РОСЬ

Рось, Роставиця, Росава,
Роська... Сонечко в росі.
Цвіт купави в зелен-травах.
Світ у первісній красі.

Біла Церква,
     древній Корсунь,
               сивий красень
                           Богуслав —
Плинуть всі по Росі в осінь
Без вітрила і весла.

Край козацько-гайдамацький,
Голубий від роських вод,
Від московських орд
І ляцьких
Боронив завжди народ
Роський, руський, автохтонний,
Український себто люд,
І за це йому
Законний
Наш, державницький салют!

Ми — сини і доньки Росі,
Предковічної Русі,
Пам’ятаємо і досі:
В Росі скупані ми всі!

ТЯСМИН

В ясминовім цвіті,
В рясті,
Яснобарвнім від промінь,
Променисточистий Тясмин
Жебонить серед камінь...

Тісно Тясмину в долині —
Розливається ушир,
В куширах і рогозинні
Колом творить ярий вир.

Поминувши місто Смілу,
Добіга Чигирина,
І, потроюючи силу,
Заглибляє чашу дна.

Лісу тиша первозданна
Все довкола обійма,
Слава гетьмана Богдана
Три століття тут дріма...

Молодик пасе отару
Пелехатих сивих хмар,
Комісарикам тут жару
Завдавав Холодний Яр!

До Дніпра добігши, Тясмин,
Притихаючи, зітха:
"Кременчуцьке море... Ясно:
Чорні наслідки гріха
Більшовицької «науки»"...
В жабуринні й комишах
Топить завдані їй муки
Щира Тясмина душа.

...Переможеться все лихо,
Час поверне на добро —
Ось про що говорять стиха
Ріки Тясмин і Дніпро.

БАЗАВЛУК

Базавлук —
Від лук чи лука,
Мабуть, назва ця
Ріки...
В побережжі Базавлука
Базувались козаки.
Тут кошем вони стояли,
Кашоварили,
Й татар
Шабельками "віншували",
Пасли хмарища отар.
Чортомлицька Січ велика
Полюбляла цю ріку,
І лунало з Чортомлика:
"Слава батькові Сірку!".
А тепер за Чортомликом —
Ні Дніпра, ні буйних лук,
І німує чорним криком
Пересічний Базавлук.
До Каховської "калюжі"
Не лежить його душа.
І степи мовчать,
Байдужі
Без козацького коша.

ІНГУЛЕЦЬ

Інгулець
Кривому Рогу —
Друг найкращий, слава Богу,
І без нього би не зміг
Дня прожити Кривий Ріг.
Річка всім допомагає:
Кропить, миє, напуває
І в городі,
І в саду,
Ще й збагачує руду.
Він біжить південним степом,
Де від спеки все затерпло,
Несучи усім добро,
І впадає у Дніпро,
Й разом з ним,
У товаристві,
Оживля степи таврійські,
Перетворюючи край
В кавуново-динний рай.

Частина третя
БУГ КОЛИСЬ ПРОЗВАЛИ БОГОМ

ПІВДЕННИЙ БУГ

В часи минулі звався Богом
Південний Буг,
І недарма:
Люд розселявся біля нього
Пооберіж,
І зокрема
Селились наші пранащадки;
Тут запорозькі козаки
Жили на вольниці
Й нещадно
Громили зайд усіх полки.

Південний Буг — ріка Поділля,
Пів-України він єдна
В одне роздолля і привілля,
Де мова-пісня теж одна.

Десятки рік малих приймає
З узвиш подільських
І долин,
Од Вінниці
На Миколаїв
Прямує вод
                 невпинний
                                 плин.

На узбережжях Буга-Бога
Лежать Меджибіж і Брацлав,
Ладижин, Гайворон,
Дорога
Між ними — Буг;
Її прослав
Сам Бог
            во славу
                         України
Ще в незапам’ятні віки,
Гаї посіяв солов’їні
Й поля пшеничні вздовж ріки.

Отож любімо, юні друзі,
Ріку, що Богом хтось назвав,
А хто не був іще на Бузі —
Обов’язково побува!

БУЖОК

Поле, сад, лісок, лужок —
Гарні краєвиди...
Дзюркотить малий Бужок,
Зовсім незавидний.
Непомітний у траві
(Але ж є на карті!),
Різні квіти лугові
Здивування варті...

Мимо сіл тече,
А між
Ним
       самим
                  і Бугом
Височіє Меджибіж
Баштами над лугом.

На Хмельниччині річок,
Скажемо, багато,
Але й цей малий струмок
Похвалити варто!

САВРАНКА

Від Рудниці до Чечельника —
Днів погожих не чека —
Все тече собі й тече ріка,
Невеличенька така.

Всім слугує вона чемно так
Від світань аж до смеркань,
До Саврані від Чечельника
Добіга ріка Саврань.

Від нудьги ніде не топчеться,
Як ото з людьми бува,
І в Південнім Бузі топиться,
Й на поверхню виплива...

КОДИМА

Назва, мабуть що, не наська,
Й розгадати її — зась:
Чи молдовська, чи татарська,
Та, між іншим, прижилась,
Як і назва міста — Балта,
Що на Кодимі стоїть...
Б’ють джерела в темних балках
Протягом тисячоліть,
Щоб поповнювалась річка,
Зберігалася від лих,
І життя не гасла свічка
На просторах степових.

СИНЮХА

Синюха — назва ж бо яка
Чудово-кольорова,
Приємна всім степовикам
Синюхи синя мова!

Поет великий Маланюк
В ній набирався духу,
І через стільки літ розлук
Він так любив Синюху!

Коня у мріях напував,
Купався сам — сильнішав,
Синюху рідну оспівав
Він у прекрасних віршах!

Тече Синюха, як текла
Віки й тисячоліття,
Така ж чудова, як була,
В калин рясних суцвіттях!

ГНИЛИЙ ТІКИЧ

І ніякий не гнилий,
Хоч Гнилим зоветься,
Мов хлопчак, біжить,
Малий,
На бігу сміється.
Славно бігаючи так,
Бачив Тікич всяке:
Гайдамаків-забіяк,
Коліїв з Лисянки...
Та лишився все ж таким,
Зовсім не змінився,
З братом — Тікичем Гірським —
У Синюху влився.

ГІРСЬКИЙ ТІКИЧ

Брата — Тікича Гнилого —
Не цурається Гірський
Тікич:
Згадує про нього
В мить приємну,
В час гіркий.
Після довгої розлуки
Він до нього поспіша,
Поминає місто Буки,
До Тального доруша.
За Тальним вони в Синюху
Увіллються обидва
І помчать в степах щодуху,
Аж шумітиме трава!

ІНГУЛ

В степах, де спека
І розгул
Вітрів південних —
Суховіїв,
І трави
           гривами
                        сивіють,
Біжить, мов кінь, ріка Інгул.
Несе вологу пшеницям,
Садам жадану прохолоду.
Він рятівну, спасенну, воду
Дарує всім;
Він до кінця
За добрий бореться врожай,
Це основна його турбота,
Така свята його робота,
Таке покликання,
Вважай!

Частина четверта
РОЗГАЛУЖЕНА КРОНА ДНІСТРА

ДНІСТЕР

З гірських потоків і потічків
На полонинах і верхах
Стрімка утворюється річка,
Що й на хвилину не вщуха:
Гуркоче в скелях,
Камінь точить,
Всі інші звуки заглуша,
Неначе з гір Карпатських
Хоче
Камінна
            вирватись
                           душа.
І річка вже стає рікою
Й десятки менших рік прийма,
Добро несе
Та й лихо коїть,
І втриму їй у цім нема.
Довкола — велич:
Самбір, Галич,
А ще ж Заліщики, Хотин
У побережжі...
Лине в далеч
Дністер —
На обшири долин.
Вперед, униз — до Могилева,
Через Молдову — в Акерман ,
Вода пружинисто-сталева
Влива могуть свою в Лиман
І в Чорне море, при Затоці,
Далеку подолавши путь...
Яка снага в її потоці!
Яка могутня баламуть!

Яка в ріки розлога крона,
Які приток гілки живі!
На верховітті, мов корона,
Карпатські гори снігові.

БОЙКІВСЬКА РІКА

Стрий — це стрийко, вуйко, бойко,
Там, де Турка й місто Стрий,
Там, де в зворах зойки сойки,
Коломийки стрій старий;
Там, де беркути в бескидах
І струмки-буркотуни,
В надсучасних краєвидах
Стрий тече із давнини.
Край цей — Бойківщина — зветься,
Золота земля Франка,
Бориславом там сміється
Вдача бойківська легка;
Конашевича родина
За століття довела,
Що була тут Україна
Й досі не-пе-ре-бу-ла!
Жінка бойківського роду
(Видно, божа в цім зоря)
Для вкраїнського народу
Народила Кобзаря —
Незрівнянного Шевченка...
От що значать стрийський край,
Глибоченька й величенька
Річка-стрічка-водограй!

СВІЧА

Теж Дністрове дитинча,
Прямо з Верховини
Річка іменем Свіча
Притіка в долини.

Через Вигоду тече
Прямо на Журавне,
Напува й Долину ще —
Місто звіснославне.

Миє хвиля береги
Там, де річці вузько,
Обжили її луги
Журавлі та бузьки.

МУРАФА

Подільська річечка звичайна,
Не всім відома, обласна,
Лише й того,
Що в назві — тайна,
Якої вже ніхто й не зна.

Мурафа...
Схоже на мураху,
Що проповзає межи трав...
Інакше річку-горопаху
І я б ніколи не назвав.

І все ж ця річечка-малючка
На карті України є,
Така синенька закарлючка,
Що запитання задає.

БИСТРИЦЯ

Річка в’юнисто-вертка
Бистрицею зветься,
Ні від кого не втіка,
А за чимсь женеться.

То глибока, то мілка,
Так одвік ведеться,
Що ріка вона — така:
З гір униз несеться.

Гучнослів’я не шука,
З марноти сміється,
По роках і по віках
В’ється — не здається.

Іншим Бистрицям — сестра,
Як вони, притока
Швидкоплинного Дністра,
Бистросиньоока.

ЗОЛОТА ЛИПА

Золотою Липою назвали
Наші давні пращури,
Вони,
Певне, золотою ще застали
Річку Липу в пору давнини.
Від намулу ж сіра вона нині
(Час не кращий у її житті),
Лише восени в її долині
Ще лопочуть липи золоті.
Любе мені місто Бережани
Розляглось в її бережині,
Люди тут (дарма, що слобожанин)
Завше раді гостеві, мені.
В Липі явори полощуть коси,
Тьохкає у вишнях соловей...
Вчились тут Шашкевич
І Чайковський ,
Працював тут Осип Маковей.
Батьківщина Лепкого Богдана,
Людністю насправді золота,
Іменем Франковим осіянна,
Для вкраїнця кожного — свята!

СТРИПА

Там,
Де Зборів,
Там,
Де Бучач —
Стародавні ще міста,
Через доли, вирви, кручі,
Крізь століття і літа
Протікає річка Стрипа,
Хлипа-хлюпає вода,
То верба,
То дуб,
То липа
В люстро Стрипи загляда.
Невеличка, не велична,
Не сплавляє кораблі,
Так зате ж бо — історична,
Як і все на цій землі!

СЕРЕД ПІЛЬ ТЕЧЕ СЕРЕТ

Осока та очерет
Ще й татарське зілля...
Напува
         ріка
            Серет
                  щедро
                        Тернопілля.

Все Поділля звеселя,
Виявляє ласку...
Гиля,
      гусоньки,
                   гиля
На зелену ряску!

Очерет ще й осока,
Густосинь тернова...
Освіжа Серет-ріка
Терени Чорткова.

Вельми жвава і жива —
Справно діло знає:
До Заліщик доплива
І в Дністер впадає.

ЗБРУЧ

Ріка розлучень і засмучень,
Великих скрут,
Житейських круч
Крутих:
Брати жили за Збручем
І краєм світа звався Збруч.

Та то — колись.
Тепер колиска
Одна — Вкраїна — на усіх:
В усіх,
Хто здалеку і зблизька, —
Єдиний плач, єдиний сміх.
Не ділить Збруч полів Поділля,
Один народ не розділя
Навпіл:
Єдине в нас весілля,
Одні — веселі — весілля!

Струмує Збруч —
Веселі бризки
Веселку творять в небесах...
Куди не глянеш — все так близько,
І низько райдуга звиса.

СМОТРИЧ

В кам’янистому грунті
Він пробив собі русло.
Замішавшись на руті,
В ньому небо загусло.

В глибочезнім каньйоні
Праджерела дзюркочуть.
Легендарні лиш коні
Смотрич вшир перескочуть.

Нездоланна фортеця
Приліпилась на скелях,
І над нею сміється
Сонця вічна тареля.

Місто Кам’янець, знаю,
Щонайкраще у світі
І в травневім розмаї,
І в сумному політті.

Там каштани, мов свічі,
І найвищі раїни,
І руїни справічні,
І надія Вкраїни!

Частина п’ята
З РІДНОКРАЮ ДО ДУНАЮ

ГОЛУБИЙ ДУНАЙ

Він омиває лише край,
Бо протікає скраю
Країни нашої.
Ти ж знай,
Що кращого Дунаю,
Ніж в Україні,
Більш ніде
І не було,
Й немає;
Він є "хрещеним" для людей,
Що скупані в Дунаї!
По українській він землі
Проклав Кілійське гирло,
Яким проводить кораблі
На чорноморське тирло!
На ньому Вилкове стоїть —
Венеція справдешня,
І спіле сонце з верховіть
Сіяє, мов черешня.

ТИСА

У верхів’ї річку стисла
Кам’яна громада гір,
І ричить у зворах Тиса
На весь бір, мов дикий звір.
Хмари купчаться від страху
Над містечком Ясиня,
А ріка біжить на Рахів,
Час і простір обганя.
Гомонять Бичків і Тячів,
Бути повені, чи ні,
Чим швидка ріка "віддячить"
Закарпаттю навесні?
Нижче Хуста,
Вже в долині,
Де найкращий виноград,
Доброзичливій ґаздині —
Тихій Тисі — кожен рад.
Раде місто Виноградів,
Та й угорець — наш сусід —
Безумовно, дуже радий,
І не жде від Тиси бід.
Повновода біля Чопа,
Тиса — божа благодать:
Ось — кордон,
А там — Європа,
І чого ж її лякать?!

РÍКА

Ця річечка Рі?кою зветься,
З Міжгір’я до Хуста біжить,
Дзюрчить по камінню,
Сміється,
Бо весело річечці жить
З незвичною назвою Рі?ка,
Оскільки ж вона не ріка,
А річечка лиш невелика,
Куценька, вузенька й мілка.

ЛАТОРИЦЯ

Спішить, мов дівка на побачення,
Не зна ніяких перепон,
Мина Сваляву і Мукачеве,
Втікає хутко за кордон.

Своє, чуже — немає значення,
Не має річка заборон:
Спішить, мов дівка на побачення,
Пардон, втікає за кордон!

УЖ ЗАКАРПАТСЬКИЙ

Поспішає він чимдуж —
Поїзд обганяє...
І така краса довкруж
Дивна — слів немає!..

В місті Ужгороді
Уж
Береги єднає
Аркодужно, аркодуж...
Ужгород аж сяє!

В Закарпатті я служив,
Цю красу відзначив,
Та швидких таких вужів,
Як цей Уж,
Не бачив.

СІРЕТ

На високій полонині
Починається Сірет
В українській Буковині,
Де міста — Берегомет
І сторожкий Сторожинець...
Пограниччя стереже,
У верхів’ї — буковинець,
А в низах — ненаський вже,
Все чуже в низах:
І мова,
Й пісня,
Й звичаї — чудні...
Не така ріка чудова —
Наш Сірет — на чужині.
Не такі дзвінкі вже струни
Струй Сірета в стороні,
Де живуть оті румуни,
Що не родичі мені.

ПРУТ

Прут — не прутик,
А ріка
Вельми чималенька,
З гір карпатських витіка
І біжить хутенько
Мимо довбушевих скель,
Вперто русло риє
Від яремчанських осель
Ген до Коломиї.
Навпрошки, по манівцях
Черемош приймає
І в чудових Чернівцях
Плесо розширяє.
Новоселицю мина
(Сторона чудова!)
Ну а далі — сторона
Вже чужа — Молдова;
І в румунській стороні
Топиться в Дунаї,
Там, приблизно, де Рені
В українськім краї.

ЗАХІДНИЙ БУГ

Ця річка зовсім не така,
Як інші ріки України,
Бо з України витіка
В близькосусідні нам країни.
Початок з галицьких узвиш
Бере —
Тече повільно й вузько
І допливає в тиші тиш
До княжого містечка Буська.
(Я жив у тім краю,
І жаль
Мені покинутого Буга...)
А Буг,
Минаючи Сокаль,
Тече до міста Устилуга;
І далі плине — в Білорусь,
І далі — в Польщу,
До Варшави,
До Вісли...

Далі не берусь
Описувать: то — польські справи.