Ода вербі

Мета. Розширити знання з біології рослин, народознавства, показати вербу як символ України, її значення в житті та побуті українців. Продовжити формування інтересу до історії, мистецтва рідного села, розвивати творчі здібності дітей. Виховувати любов до рідного краю, української пісні, поезії.

(Світлиця, гості за столом, у вазах гілочки верби. Діти в українських костюмах. У дівчаток віночки з гілочок верби).

Добрий вечір, люди добрі,
Ми зібрались у господі
Землю нашу величати.
Бо без верби і калини
Нема України.

1-й ведучий. Верба в Вкраїні в пошані здавна. Ще в давніх слов'ян вона вважалася деревом священним, символ безперервності й постійності життя. Саме верба символізує язичеського бога сонця Ярила, який подарував людям вогонь. До наших днів зберігся звичай: у Вербну неділю освячували і роздавали лозу. Після відправи в церкві «били» тих, хто проспав службу і приказували:

«Не я б'ю, верба б'є,
Не бійся, не заб'є.
Віднині за тиждень
Буде Великдень».
Легенько били дітей, примовляючи:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля.

2-й ведучий. Здавна в Україні вірили, що верба володіє здатністю відганяти всяку нечисть з людей і тварин. Після освячення, як правило, вербу кладуть за ікону, де вона зберігається цілий рік. Нею благословляють худобу, виганяючи перший раз на пасовисько — «щоб нечисть не чіплялась".

1-й ведучий. Ось і цю освячену вербу ми покладемо за ікону, щоб і в нашій світлиці не було зла.

(Дитина кладе гілочку освяченої верби за ікону).

Ой, вербо, вербо, вербиченько,
Гнучка та висока,
Де вродилась і зросла ти
Сестро милоока?
На Вкраїні народилась,
З Дніпра воду пила,
Людям нашим полюбилась.
Шану заслужила.

1-й ведучий. Чим же прислужилася нашому народові верба? Навіть важко уявити українське село без цих одвічних супутників. Вербами обсаджували дороги, ставки, піщані пагорби і береги річок, верболозом густо заліснювали на волинському Поліссі плавні і болота. Не випадково навіть у піснях йдеться про звичай висаджувати верби на огороді та в кінці греблі.

(Діти виконують пісню).

В кінці греблі шумлять верби.
Що я посадила,
Нема того козаченька,
Що я полюбила.
Ой, немає козаченька —
Поїхав за Десну,
Сказав: «Рости дівчинонько
на другую весну».
Росла, росла дівчинонька,
Та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька
Та й плакати стала.
Ой, не плачте, карі очі, —
Така ваша доля,
Полюбила козаченька,
При місяці стоя.

2-а ведуча. Верба кущилася всюди, хоч на ній, як це мудро підмічено в прислів'ї, ніколи не росли груші. З 500 видів верб, які ростуть на нашій планеті, 30 припадає на Україну. Серед найпоширеніших це такі види, як біла верба, ламка, гостролиста або шелюга, білолоз, попеляста або вушката. Серед пісків найбільш полюбляє рости пурпурова верба, у лісах та болотах — верболіз, на узліссях здебільшого зустрічається козяча, чи не тому, що ранньої провесни густі кущі цього дерева були смаковитим їством для домашніх тварин, і народилось прислів'я: їж, козо, лозу, коли сіна немає!

2-й ведучий.
Чуєш, річка берег точить,
Щось вода говорить нам,
Щось вона сказати хоче
Вербам, нам і берегам.

3-й ведучий.
А Синявка-річка в'ється,
Де зупиниться вода?
То сумує, то сміється,
То вирує глибина.

1-й ведучий.
А над нею — сонце й грози,
Хмар невпинна череда.
Тільки знають верболози,
Що говорить їм вода.
(М. Сингаївський)

Учень. Найбільш верби прислужились річкам та ставкам. Важко знайти річку, над якою б не росла верба. Міцно пустивши коріння в землю, верби стримують зсув, не допускають підточування грунту водою. Коріння проникає в землю на 2,5—3 метри і розростається в боки до 70 см за рік. Верба стає справжньою помпою для відкачування води під час повені. Вона є природним фільтром усіляких домішок, що містяться у водах річок та озер. Не даремно люди завжди брали воду для пиття під вербою. А в селах, де копають колодязь на куток, — на 10—15 дворів, люди у відра кладуть невелику гілочку: це дезінфікує воду, поліпшує її смакові якості. Літньої пори під вербою прохолодніше, ніж під будь-яким іншим деревом. Це пояснюється тим, що вона містить багато води. Верба очищає не лише воду, а й повітря: кожне дерево на метрів 10 оточене непомітною сіткою, де немає жодної хвороботворчої бактерії. А чи знаєте ви про «лозошукачів»? З давніх-давен люди за допомогою лози визначали місцезнаходження джерел, де можна копати колодязі. Якщо прихилити до землі таку гілку, вербові листочки тягне додолу, наче їх притягує магніт у місцях, де є джерела.

(Діти виконують пісню «Ой, верба, верба»).

Ой, верба, верба, де ти росла?
Що твоє містечко вода знесла ?
Ой, знесла, знесла тиха вода,
А я молода, як ягода.
В вишневім саду ночувала,
Різних пташок заслухала.
Соловей каже: тьох-тьох, тьох-тьох,
А зозуленька ку-ку, ку-ку,
За що ж я терплю таку муку?

Учень. Про вербу, скромну нашу вербу, написано чимало. їй, «гнучкій та тонкоталій», присвячені приказки, пісні та вірші.
«Де верба, там і вода, де вода там і верба». «Будь високий, як верба, а багатий, як земля». «У сухій вербі сидить чорт у корні». «От заховався, як чорт у суху вербу». «Якщо листя верби довго не опадає, то це ознака холодної зими».
«Якщо по вербових гілках стікає сік, за день чекай дощу».
«Якщо взимку стояла холодна погода, а на вербі розпустилися котики й бруньки, то через тиждень буде тепло».
«Верба зацвіла, коли погода стала ясна й тепла, літо тепле й щедре на мед».

Учень.
Вербова гілка зацвіла
У мене на столі,
Як символ сонця і тепла,
Що схований у млі.
Як знак зеленої весни,
Котра ще вдалині.
Як знак, що щастя сад рясний
Даровано мені.

Учень. Хто з нас не відчував радості чи не найперших весняних квітів?

Букетик з вербових котиків може бути кращим подарунком дівчині. Пухнасті, як маленькі курчата, котики блискучо-білявим усміхом випромінюють не тільки тепло і ласку, а й тепло весни.

Ой, вербо!
Красуєшся ти, коли ростеш,
А зрізана добра не принесеш.

Учень. Іноді вважають, що лоза, як матеріал будівельний, не заслужила особливої пошани, і покликаються на відоме прислів'я: козячий кожух, а вербові дрова — їда готова. Справді традиційно вербу використовували для палива, оскільки, здається, сама природа надбала, аби лозова деревина «не йшла на глум». У народові з цього приводу стверджувалась думка «сичить, як верба в печі»... У цьому звичайно є істина. Проте інше прислів'я — з верби хати не поставиш — аж ніяк не стосується якості деревини. Справа в іншім, що гінких вербових стовбурів майже не буває, а отже в будівництві осель використовували дуба, хати все-таки були і з верби, і вони вважалися досить практичними і теплими і ніколи не сиріли. А ось на півдні України, більшість осель зведено завдяки лозі. Каркасне переплетіння, так звану лісу, робили з верби, а вже потім стінки обмазували глиною. Подібно й у нас будували споруди господарські. Особливо широко використовували лозу для огорож. Ось такі тини плели селяни (показує малюнок).Незамінною була вона при виготовленні ясел для худоби, кошар, кліток для дрібної домашньої живності. З міцних окоренків виходили добротні човни, олійниці, корита для водопою.

Учень. З чистої деревини видовбували музичні інструменти. З верболозу народні майстри плели кошики, декоративні прикраси, меблі, хлібнички, інші ужиткові речі. Ось у нас на столі стоять плетені вази. Наш гість (Свитич Василь Іванович) ось уже майже 35 років (з 1964 р.) займається лозоплетінням. Розкажіть і покажіть, як ви це робите.

Слово надається гостю, який розповідає, показує виконання роботи плетіння, навчає дітей елементарним методам плетіння.

Учень.
Верба стара і таємнича
Стоїть самотньо над водою,
І не дивиться в обличчя,
Повз неї тихою ходою
Проходить час, неначе тінь,
І різнять зморшки на корі.
Летять над нею чорні круки
І крячуть їй пісні тужливі.
Тривожні їх похмурі звуки
Стару вербу заворожили,
І сниться їй, що круки ті,
Прожиті роки золоті,
Вони до мене прилетіли,
У безвість кличуть стоголос.
Верба в струмочок задивилась
І води впали.
А сиві коси,
То не струмок пливе — життя,
Тече, спішить у майбуття.

Учень. Поети всіх епох вдаються до художнього образу вербоньки.
Струна, як тополя,
Гнучка, як лозина,

Ростеш ти в коханні
У батька дитина.
(Яків Щоголів).

Мені здається часом, що верба,
Ота стара, сухенька, то — матуся.
Вона мене на зиму прийняла
І порохом нам м 'якеньким устелила ложе.
(Леся Українка «Лісова пісня»).

З особливою шаною опоетизував разом з калиною і тополею вербу, яка стала своєрідним символом, Тарас Шевченко:

А калина з ялиною
Та гнучкою лозою,
Мов дівчата із гаю
Виходжаючи співають.

Або:

Люди гнуться, як ті лози, куди вітер віє...

Великий Кобзар, перебуваючи на засланні в Орській фортеці, висадив там вербову гілочку, прижив її, виходив. Вона нагадувала йому про рідну Україну.

Пісня.

Стоїть гора високая,
попід горою гай.
Зелений гай густесенький,
неначе справді рай.
Під гаєм в 'ється річенька,
як скло вона блищить.
Долиною зеленою
кудись вона біжить.
Край берега, у затишку,
прив 'язані човни.
А три верби схилилися,
мов журяться вони.
Що пройде любе літечко,
повіють холода.
Осиплеться їх листячко
і понесе вода.

Підведення підсумків, закінчення свята.

А. О. Гордійова,
вчитель смт Петриківка, Дніпропетровська обл.