Леся Українка
КАЗКА ПРО ОХА-ЧАРОДІЯ

В тридев'ятім славнім царстві,
Де колись був Цар-Горох,
Є тепер на господарстві
Мудрий пан, вельможний Ох.

Сам той Ох на корх заввишки,
А на сажень борода,
Знає край і вздовж і вширшки,
І кому яка біда.

Чи хто правий, чи неправий,
Чи хто прийде сам, чи вдвох, -
Всіх приймав пан ласкавий,
Тільки треба мовить "Ох".

На зеленому горбочку
Спершу він людей приймав,
Потім сів у холодочку,
Звідти голос подавав.

А як зранку то й до ранку
Стали люди обридать,
Ох зробив собі землянку,
Оха більше не видать.

Але хто те місце знає,
Де трухлявий пень і мох,
Той приходить і волає,
Або й тихо каже "Ох!"

Хоч би навіть ненароком
Теє "ох!" промовив ти,
Знай, що вилізе те боком, -
Вороття вже не знайти!

Бо затягне з головою
Трясовиця мохова
І з душею, ще живою,
Під землею похова.

Під землею ж там - палати"
Де вельможний Ох сидить,
Гарні, пишнії кімнати,
Срібло-злото скрізь ряхтить;

Дорогії самоцвіти,
Наче зорі, миготять,
Скрізь заморські дивні квіти;
По клітках пташки сидять;
Золотії грають рибки
В кришталевих скриньочках;
І ведмеді ходять дибки
В рукавичках, жупанках.

Враз тебе там обморочать
Блиск і пахощі міцні,
І папуги заторочать
Приказки якісь дивні.

І безглузді очі втупить
В тебе рибка, мов чига...
Тут ведмедів гурт обступить,
Кожен лапу простяга, -

Той бере тебе за руку,
Той торкає за плече;
Боронь Боже ворухнутись!
Кров одразу потече.

Бо крізь білі рукавички
Враз проб'ються пазурі
Гачкуваті, мов гаплички, -
Так і в'ються, мов щурі.

Тож, коли вже раз попався, -
Наче в пастку бідна милі, -
То сиди, мов прикувався,
Не рушай, мовчи та диш!

Вийде Ох: "Вітай в гостині!
Чи волієш нам служить?
Чи волієш, може, ниві
Головою наложить?"

Скажеш: "Я служить не згоден",
Зараз цок тебе в лобок,
Якщо ти носить не годен
Рукавички й жупанок.

Охань на службу - подарують
Рукавички й жупанець,
Привітають, пошанують, -
Тільки ж там тобі й кінець!

Вічно будеш пробувати
У підземному дворі,
Більш тобі вже не видати
Ані сонця, ні зорі.

Де поткнешся - всюди брами,
Під замком та під ключем...
Десь далеко хтось часами
Озивається плачем.

Спів на плач відповідає,
Плач на спів, так без кінця...
Кажуть, бранка там ридає,
Жде юнака-молодця;

Коло неї там Жар-птиця
Співом душу потіша,
Та сумна міцна темниця,
Смутна в дівчини душа.

Якби хтів їй волю дати
Хто з хоробрих юнаків,
Мусить перше розрубати
Сімдесят ще й сім замків...

Вже вам казка обридає?
Що ж! хто має "кладенець",
Хай замки ті розрубає, -
Буде казочці кінець!

Завдання для дітей старшого віку: Леся Українка жила й писала в часах, коли Україна була під панування;" царської Росії. "Казка про Оха-чародія" це
алегорія, себто авторка має на думці одне, а пише ніби про щось інше. Чому Л. Українка послуговується алегорією?

На підставі тексту казки й ілюстрації спробуйте відповісти, що Леся хотіла сказати в цьому творі. Зверніть увагу на такі питання: хто був цар Горох, а хто Ох-чародій" Яка це країна "тридев'яте славне царство"? Хто ці ведмеді "в рукавичках, жупанцях"? Чому людина, яка відмовиться служити Охові, мусить загинути, 1 чому людина, яка стане на службу Охові, також пропаща?

Кого представляє дівчина-бранка, кого Жар-птиця, а кого юнак з мечем-"кладенцем"?
Чи льох, у якому замкнена дівчина, це справжня в'язниця, чи що Інше?
Чи цю казку можна пристосувати до сьогоднішніх часів?
Попросіть своїх учителів, щоб допомогли вам зрозуміти цю казку-алегорію.

Пояснення слів:
корх - стара міра довжини завширшки як долоня або чотири пальці; сажень - міра довжини приблизно сім стіп; трухлявий - порохнявий; волає - кличе; ряхтить - мерехтить, блищить; чигати - підстерігати; гапличок - защіпка; кладенець - чарівний меч.