ПОРАДИ ВТОМЛЕНОМУ БАТЬКОВІ ВЗАГАЛІ та ВЧИТЕЛЮ-БАТЬКУ ЗОКРЕМА

«Нас навчають бути вчителями, але не вчать бути успішними вчителями. На превеликий жаль, ніде та ніколи, ні за яких обставин не навчають працювати не багато й тяжче, а розумніше», — пише російський психолог і колишній учитель Аліна Бікеєва.

Невеличкий урок біології й урок батьківства

У дельфінів своє життя, свій світ і навіть, як думають учені, своя мова. Дельфіни — теплокровні ссавці, що вигодовують своїх дитинчат молоком. Дельфіни незвичайні тим, що живуть у воді, а дихають повітрям. Ніс у воді в дельфіна інстинктивно закривається, і він перестає дихати. Цікаво, що дельфіни не можуть жити ні без води, ні без повітря. Малята в дельфінів народжуються у воді. У новонародженого дельфіна немає в легенях повітря, і він може потонути, якщо цього повітря не ковтне. Тому відразу після народження дитинчати його батьки чи родичі відразу починають своїми носами та головами виштовхувати малечу на поверхню води, на повітря, підтримуючи його з двох сторін, щоб він не пішов на дно. Якщо цього не зробити, то новонароджений дельфін гине, він просто-напросто тоне, тому що не може дихати у воді. Повітря ж на поверхні води стимулює відкриття спеціального дихального отвору, що розташовується в дельфіна на голові, і маля робить перший подих. Після цього маленький дельфін уже не має потреби в допомозі для здійснення дихання. Схематично це виглядає приблизно так.

Як відомо, дельфіни мають інтелект. Цікаво, що мозок дельфіна за своїм об’ємом і вагою більше мозку людини. Співвідношення мозку до тіла: у людини 1 до 50, а в дельфіна 1 до 80. Так, ці розумники-тварини знають, що роблять зі своїми дитинчатами. Тож нехай вибачають мене біологи, якщо я щось пояснила не так. Але, на мій погляд, нам, батькам людських дитинчат, є чому повчитися в мудрих древніх тварин. Адже й нам, шановні батьки та педагоги, треба виштовхувати власних дітей та учнів на поверхню життя. Виштовхувати всіма силами, ні на хвилину їх не кидаючи, щоб вони, задихнувшись від нашої неуважності й легковажності простору, раптом не пішли до дна, до дна життя. Щоб вони, наші діти, у цьому житті не потонули. Давайте запам’ятаємо урок, що нам ненав’язливо викладають розумні дельфіни.

Поради втомленому батькові

Нас ніхто і ніколи не вчить бути батьками. Таких навчальних предметів немає, напевно, у жодній програмі, візьміть будь-які навчальні заклади. Тому майже всі ми стаємо батьками-самоучками й виконуємо свої батьківські обов’язки за власним розумінням, чисто інтуїтивно, або робимо це так само, як це робили наші батьки з нами. А тим часом ми просто зобов’язані бути відмінними батьками, ми повинні бути батьками успішними й ефективними. І ще ми повинні помістити своїх дітей у простір любові, нашої до них любові. Інакше наші діти можуть вирости нещасливими, невпевненими в собі, закомплексованими, неуспішними і не цілком психічно здоровими. Крім того, якщо ми — погані батьки, то нам у майбутньому світять погані стосунки з нашими дітьми, і нас чекає обтяжлива старість. Хоча, чесно кажучи, важко любити власних дітей щодня 24 години на добу.

У наш щоденний розклад, упорядкований чи не дуже, строго регламентований чи вільний, у будь-який розклад обов’язково треба внести години, відведені нашим рідним дітям, тільки дітям і нікому й нічому більше. Так, спілкування й любов за розкладом, якщо хочете. Але це краще, ніж відсутність усього цього зовсім. Отже, внесіть рідних дітей у свій щоденний розклад. І живіть за цим розкладом.

Ви багато працюєте? У вас не залишається ні часу, ні сил на своїх рідних дітей? Скоротіть свої робочі години. Але в жодному разі не скорочуйте своїх рідних дітей!

Вам не вистачає грошей? А кому їх вистачає? На жаль, ми всі в основному живемо за антиекономічним принципом: скільки заробляємо, стільки й витрачаємо. Ми дуже швидко освоюємо свій матеріальний простір, у якому живемо, звикаємо до нього. Скажімо, якщо ви торік заробляли 4 тисячі на місяць (відразу домовимося, що всі цифри умовні), то ви й жили в матеріальному полі цих 4 тисяч, і, зрозуміло, вам цих грошей на все не вистачало. Якщо ви цього року стали заробляти, наприклад, 6 тисяч на місяць, то ви дуже швидко освоїли новий для себе матеріальний простір і вже живете в ньому. І вам знову на все грошей не вистачає. Відкрию вам два великих секрети:

• Грошей завжди не вистачає, мільйонерам їх теж не вистачає на їх мільйонерські справи.

• Ніякі гроші не замінять дітям «розкоші людського спілкування» (Антуан де Сент-Екзюпері) з батьками.

Скільки б ви грошей не стали заробляти, їх усе одно буде не вистачати, тому що зі збільшенням доходів відразу збільшуються наші потреби та бажання. Але, на жаль, зі збільшенням доходів родини не збільшується кількість батьківської любові до дітей, не збільшується людяність і теплота стосунків удома, і зовсім не збільшується щастя наших дітей. Тож чи варто гнатися за грішми, докладаючи для цього часом надлюдські зусилля?

• За гроші можна купити ліжко, але не сон; їжу, але не апетит; ліки, але не здоров’я; будинок, але не домашнє вогнище; книги, але не розум; прикраси, але не красу; розкіш, але не культуру; розваги, але не щастя; релігію, але не порятунок (Поль Брегг).

• А вже хороших дітей точно ні за які гроші не купиш. Їх можна тільки виростити такими. І зробити це можемо тільки ми, хороші батьки.

До речі, гнатися за грішми ніколи не пізно, якщо вже вам так дійсно хочеться задовольняти власні все зростаючі потреби. А ростити дітей у людській обстановці в дійсній родині може бути запізно, тому що наші діти мають одну дивну для нас, батьків, особливість — вони швидко ростуть. Тому одна з найбільш смутних реальностей, що стосується батьків усіх часів і народів, — це наше стійке відкладання спілкування з власними дітьми на «потім». Ми продовжуємо працювати й утомлюватись, ми продовжуємо гнатися за грішми, ми так і продовжуємо завзято відкладати нашу дружбу зі своїми рідними дітьми та спілкування з ними. Діти наші ростуть, і це саме «потім» зазвичай не настає. Даремно ми відкладаємо власних дітей і своє батьківське життя до кращих часів. Давайте зупинимось у цьому нашому наполегливому відкладанні й упертій упевненості в можливості надолужити упущене коли-небудь потім і у власній правоті. Ні, ми — не праві! Кращі часи в нас із вами проходять зараз, у дійсний момент!

Якщо ви, шановні батьки, усе-таки продовжуєте відкладати любов до своїх рідних дітей на «потім», то принаймні не обманюйте себе, а зробіть щире визнання: «Я відкладаю своїх рідних дітей назавжди! Мені не тільки зараз ніколи займатися, спілкуватися та дружити з власними дітьми, мені також ніколи буде цим усім займатися завжди. Потім, пізніше, у мене вже точно не буде подібної можливості».

Важко це визнати, важко в цьому зізнатися самим собі. Боляче, але зате чесно, хоча би перед самим собою чесно. Будьте чесними із собою. Скажіть самому собі: «Я — огидний батько. Я — нікчемний батько. Я — батько неефективний, і таким залишуся завжди». І чогось своїми метушливими турботами про їжу й одяг дітей, а також подарунками до свят робити вигляд, що ви — справжні батьки. Ні, певно, батьки з нас не дуже вийшли.

Може, для багатьох із вас батьківство — це важливо, але проходить воно, як генеральна репетиція. Дивіться, будьте обережні. Діти, головні глядачі життєвого спектаклю, що грається нами, дорослими, можуть на прем’єру й не прийти. Тому нам, батькам, краще відмовитись від репетицій та усвідомити, що батьківство — це сама прем’єра. Так-так, ваше талановите батьківство або бездарне й злочинне небатьківство — це не репетиція. У вас немає можливості проводити репетицію свого життя. Це — не чернетка. У вас немає й не може бути в цій дії чернеток. Ні, ви пишете своє батьківство або небатьківство набіло. Відразу набіло, у вас не буде можливостей для переписувань.

Просто заклик: шановні батьки, займайтеся краснописом, тобто відразу чистописанням чистовика свого життя та життя власних дітей! І ще. Дорогі батьки! Якщо ви вже народили дітей, не будьте недбайливими батьками!

Ми просто зобов’язані бути батьками «дбайливими» тут і зараз. Іншого шансу в нас може не трапитись. А змінитись і стати кращими батьками, ніж ви є зараз, ви можете в будь-який момент. Рішення — за вами. Аби ви прийняли його не занадто пізно, коли вже майже не надолужити упущеного. Змінитись ніколи не соромно, аби зробити це у кращий бік і на власне благо.

У народі кажуть: «Маленькі дітки — маленькі бідки, а виростуть дітки, і будуть великі бідки». Не вірте цьому народу й не ставтесь до своєї дитини як до нещастя, до лиха, до горя цибульного або до чого-небудь іще, як до виплодка пекла. Ставтеся зовсім навпаки, як до подарунка долі, як до радості, щастя, везіння й вашого благословення.

• Маленькі дітки — ніби-то цукерка! Більші ж дитятки — немов шоколадки!

Адже вам крупно поталанило бути батьком. Не всім у житті так везе з цукерками та шоколадками.

На жаль, а може, навпаки, на щастя, ми, учителі й педагоги, живемо завжди за шкільним розкладом, що називається, від дзвінка до дзвінка. Ну що ж, таке наше професійне життя. Неодмінно відведіть у своєму розкладі шкільних уроків щоденні (!) години занять із власною дитиною, години спілкування з нею. Краще вже любов за розкладом, ніж узагалі жодної любові. Краще спілкування сувора за годинником, аніж повна відсутність такого.

Просте побажання: тож не упускайте, щоби потім не надриватись, надолужуючи. Міняйтесь у кращий бік прямо зараз. Працюйте над якістю свого батьківства постійно.

• Так не повинно бути на світі, щоби були загублені діти!
Коли діти нічиї, це трагедія для всіх. За жодних обставин не втрачайте своїх рідних дітей!

Наші діти мають звичай виростати й іти від нас. І ми, їхні вже літні батьки, раптом відкриваємо для себе це незвичайне життя та шкодуємо про те, чого ми не встигли зробити або поробити зі своїми дітьми, поки вони були з нами. Адже батьківство — це не просто мати дітей у наявності у вашому домі. Це — щось більш складне, об’ємне, енергозатратне й неповторне.

• Не повториться таке ніколи!

У порівнянні з ним усе — суєта й дурниці!
Так давайте не будемо метушитись і витрачати своє життя на дурниці. Відкладаючи рідних дітей на «потім», ми, самі того не усвідомлюючи, відкладаємо своє життя, батьківське життя, назавжди.

Просте побажання: не відкладайте своє життя на «потім»! Живіть зараз!

А. Бікеєва

„Відкритий урок: розробки, технології, досвід” №01/2008

Джерело