Мета. Ближче познайомити між собою сім'ї учнів класу. Сприяти створенню дружно! класної родини, де б усі здружилися, співпрацювали, щоб зробити шкільне життя дітей змістовнішим, захоплюючим і корисним. Спонукати батьків змістовно і всебічно займатися вихованням власних дітей, співпрацювати зі школою. Виховувати у дітей почуття любові до у батьків, свого роду, бажання примножувати родинні традиції. Узагальнити значимість слова "мама".. Розвивати творчість, уміння реалізувати себе в піснях, танцях, жартах, конкурсах. Формувати чуйність, доброту, милосердя.
Обладнання. Актовий зал прибраний рушниками; сценічний образ світлиці: ліжко, вишиті наволочки на подушках, ослін, стіл, в кутку ікона; поряд тин, на якому висять глечики; на стінах - родовідні дерева родин класу; виставка малюнків "Моя бабуся", сімейні вироби.

1-й учень.
Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо хлібом, з любов'ю і миром.
Для людей відкрита наша хата біла,
Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

2-й учень.
Вклоняємось вам, люди, доземно,
Як батьківській хаті з далеких доріг,
Як хлібу, що матінка чемно
Й гостинно кладуть на вкраїнський рушник.

3-й учень.
Бо ж нашому роду нема переводу,
Хай пісня єднає коріння святі.
Дай, Боже, нам віру і братнюю згоду,
На довгії роки, на вічні віки.

(Вручають хліб-сіль. Звучить пісня "Зеленеє жито, зелене").

Учитель.
Шановні гості, дорогі батьки, діти! Запрошуємо вас на хліб та сіль, на слово щире, родинне свято "Українському роду нема переводу".

4-й учень.
Україно! Дорога моя Батьківщино!
Люблю тебе я всією душею,
Мені над усе більш нічого не треба:
Домівка матусі, волошки в житах,
Вишневий світанок, полив'яне небо,
Коралі калини і мамині очі,
І доля - з лелечого наче крила.
Я більшого щастя на світі не хочу,
Щоб лиш Україна міцніла й жила.

5-й учень.
Україна... В одному вже тільки цьому слові бринить ціла музика смутку і краси. Україна - це країна, де найбільше люблять волю і найменше її мають; країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої вікової героїчної боротьби за волю. Україна - це тихі води, ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці.

6-й учень.
Ми народилися і живемо у чудовій мальовничій Україні.
Тут жили наші прадіди, живуть наші батьки, тут корінь роду українського.
Вишита колоссям і калиною,
Вигойдана співом солов'я,
Зветься веселкове Україною,
Нене, зачарована моя.

7-й учень.
Вишиту колоссям і калиною,
Виборену кров'ю і вогнем,
Називаєм гордо Україною,
І ніхто нам цим не дорікне.
В ній усе: діброви й верболози,
Дніпра і Ворскли вишитий атлас,
Козацька доблесть і кріпацькі сльози,
Ще й думка та, що вистраждав Тарас.

8-й учень.
Розмай Карпат, де котиться на схилі
Смерічка недоторкана, стрімка,
Незгасне сяйво вбогої оселі,
Що нам дала у спадщину Франка.

9-й учень.
Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер, і трави, і води,
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вічно живу і нову,
І мову її солов'їну.
(Звучить пісня "Моя Україно").

УЧИТЕЛЬ.
Є скарби, заховані в землі, є такі, що розташовані на поверхні і передаються з покоління в покоління.
До таких скарбів належить пам'ять роду. Не вивітрити з голови цю пам'ять. Зберегти від байдужості, передати у спадок онукам, правнукам - ось наше з вами завдання. А починається воно з найпростішого - шани до батьків своїх, до батьків батьків своїх - дідуся і бабусі.
Мамина пісня, батьківська хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіда, криниця - все це родовідна пам'ять.
Берегиня - це наша оселя, усе, що в ній є, що ми маємо, що приберегли від своїх батьків та дідів: діти, пісня, злагода чи суперечка, добре слово, спогади - усе цс є берегиня.

(Звучить музика).

1-й учень.
Українська хата - це колискова нашого народу. Хата, моя рідна, батьківська хата. Ти навчила мене змалку поважати батька й матір, бути терплячим, чесним, роботящим. Батьківщина починається з рідного порога, а отже, з батьківської домівки.

2-й учень.
Мій отчий дім, де всі стежки мої
Веселками ясними перевиті,
Де у садах співають солов'ї,
Де шлях в житах проліг в високім житі.
Мій отчий дім, ти дав мені усе,
Моя маленька, біла, рідна хата,
Ввійшла у серце співом голосистим,
І співом тим, який дарує мати.
Мій отчий дім, не перебудь в мені
Пристанищем дитинства тимчасовим,
Даруй мені легенди і пісні,
І мамине, і батька рідне слово.

(Звучить-пісня "Смерекова хата").

3-й учень.
Я люблю своє тихе, невеличке місто П'ятихатки. Мені подобається вірш про наше місто, який написала колишня учениця нашої школи Карманова Наташа.
Люблю я невелике наше місто,
Мене не ваблять вогники Москви,
І не чарує Ейфелсва вежа,
Й далекі невідомі острови.
У нас не чути гуркоту трамваїв,
І не ганяють хвилі кораблі,
Зате голубка гілочку гойдає,
Голубка знає - люди тут незлі.

4-й учень.
Доводиться тут людям працювати,
Адже ж ми любим чорнозем святий,
Бо з нього насінинка проростає
І вабить тихим шелестом листків.
Ми бережем традиції і свята,
Нащадкам пронесем через віки,
І на Великдень дітвора завзято
Обмінює яскраві крашанки.
Нема в містах великих тії волі,
Тієї таємничої краси,
Того простору в колосистім полі,
Тієї ранньої цілющої краси.

(Діти виконують український танок).

5-й учень.
Кожна мати, кожен батько вчать свою дитину любити рідний край, місце, де народився, вчать любити рідну хату.
Одна Батьківщина, і двох не буває,
Місця, де родилися, завжди святі.
Хто рідну оселю свою забуває,
Той долі не знайде в житті.

Чи можна забути ту пісню, що мати
Співала малому, коли засинав?
Чи можна забути ту стежку до хати,
Що босим колись протоптав?

(Звучить пісня "Чом, чом, земле моя").

Учитель.
Мудрі люди говорять: "Три нещастя є в людини: смерть, сгарість, погані діти.

Смерть - неминуча, чекай не чекай - все одно прийде.

Старість - невблаганна, перед нею не зачиниш дверей свого дому.

Погані діти - сором дня батьків. Тому давайте так жити, щоб не було соромно за своїх дітей.

Святинею людського духу, скарбницею людських почуттів є сім'я.

Людина сама по собі смертна, а рід, родина - безсмертні,

(Знайомство присутніх з родинами).

1-й учень.
Мати - символ усього найкращого, найдобрішого, найсвятішого.
Мама - це перше слово, яке з радістю, з усмішкою вимовляє дитина.
Мама - це слово, яке найчастіше повторює людина в хвилини страждань і горя.
Мати дає життя, вона берегиня роду, домашнього вогнища, яке гріє людину весь вік. Вона сама є тим центром, який єднає всю родину.
Мати - це вічність життя. І коли її не стає, все в хаті розладжується.
Один поет сказав: "Вмерла мати, погас вогонь, що грів усю хату".

(Звучить пісня "Пісня про рушничок"),

Учитель.
Задовго до народження дитини і до останньої хвилини власного життя, серце матері сповнене турботи, тривоги, ніжності до дитини.
Молода, в літах, чи зовсім старенька - мати все одно залишається найближчою, найріднішою людиною.
Всі люди, без винятку, у скрутну і тяжку хвилину кличуть матір. Кличуть, навіть, якщо вона далеко, або зовсім пішла з життя, бо одна лише думка про матір полегшує страждання, вселяє надію. Якщо мати не підтримає, значить, вже більше ніхто і ніщо не в силах допомогти.

(Звучить пісня "Мамина вишня" у виконанні мам).

2-й учень.
Найкращі дні для наших матерів -
Це дні, коли щасливі їхні діти.
Від нас залежить, скільки днів таких
Ми можемо для матері зробити.
Даруймо ж радість нашим матерям,
Бо їм турбот і горя вистачає.

3-й учень.
Мамо, мамо, я б усе віддав,
Лише б вернути знов твої сивини,
Досить мала з нами сліз і мук,
Досить віддала здоров'я й сили.
Щедрість материнських добрих рук
Ми ще у житті не оцінили.

(Звучить пісня "Мамина коса").

Учитель.
Без матері нема життя на Землі. Любов до рідного краю починається з колискової пісні. Колискова пісня - то найперша материнська мова. Лагідний мамин спів засіває дитячу душу любов'ю до людей, рідного краю, мови, пісні. Мелодії цих пісень виховують доброту, чуйність, милосердя.

Коли м'який, ласкавий, тихий вечір
Лягає спати у траву шовкову,
Сон ніжний землю обійма за плечі,
Тоді я чую неньки колискову.
Заспівай мені, мамо моя,
Як бувало, колись, над колискою,
Буду слухати, слухати я,
І стояти в замрії берізкою.

(Звучить колискова пісня у виконанні мам).

4-й учень.
Мама, матуся... Ніжна, ласкава, добра. Як ти потрібна нам, слухняним і пустотливим, сильним і слабим, добрим і байдужим. І тільки з роками розуміємо, що найдорожча людина для нас - мама.

5-й учень.
Ми любим наших мам сердечно,
І цим віддячують вони,
Під їх крилом нам всім безпечно,
Нам сняться безтурботні сни.

6-й учень.
Хвала тобі за скорбні хвилі,
За твої руки в мозолях,
За тії дні, що з серцем милим
Молилась ти за нашу долю,
Зносила труд великодушно,
Щоб нам лиш дати хліб насущний.

7-й учень.
Дарунків, золота не маєм,
Щоби до ніг тобі зложити,
Однак тут спільно присягаєм,
Що доки будемо ми жити,
Любов сердець своїх маленьких
Дамо тобі, кохана ненько.

Учитель.
Дорогі діти! Пам'ятайте, що матері не можна ні купити, ні заслужити. Тож бережіть своїх матерів. Знайте, що ранню старість, хвороби приносить не стільки праця, як сердечні хвилювання, тривоги, прикрощі. Ваше недобре слово, негідна поведінка - це рана на ніжній материнській душі. Мама все вибачить, все переживе - і образи, і біль, і горе, але рана на материнському серці питься дуже довго. Не завдавайте болю і страждань своїм батькам.

1-й учень.
Батько, тато, татусь. Суворий і вимогливий, а любов до дітей у нього стримана. Кажуть, що дітей треба любити так, щоб вони цього не знали. Саме така батьківська любов. Недаремно народ склав приказки про батька:
- Який дуб - такий тин,
Який батько - такий син.
- У сокола і діти соколята.

(Діти виконують танець. Фонограма "Росте черешня в мами на городі").

Учитель.
Не за горами високими, не за морями глибокими, не в тридев'ятому царстві, а в райському куточку благодійної України жили працьовиті та життєрадісні люди. І народились в сім'ях тих трударів доньки-зірочки. Пестили їх матусі, доглядали, і виростали дівчата вродливі і працьовиті. І почали задивлятись на них парубки - вибирати собі майбутніх дружин. Згодом були весілля, а потім святкували у молодих родинах породини їх синів та дочок.
Ростили молодиці діточок, догоджали своїм чоловікам та свекрухам, працювали, не покладаючи рук, і трохи зів'яла їх врода, посмутніли очі, бо постукала вже в їхні двері осінь і принесла сивину на скроні. А далі все знову відбувалось, як у добрих українських казках: розправили молодиці плечі, посвітлішали їхні очі, випромінюючи тепло, ласку, радощі. У їх оселях з'явилися маленькі сонечка, які простягнувши рученята, ще невміло і зворушливо пролепетали: ба-ба. Прийшли в життя жінок онуки, а з ними повернулися молодість і завзяття, жадоба до життя і прагнення виростити онуків, і дочекатися їх весілля, і заспівати онукам вже не колискової, а весільної.
Знайомтесь: сьогодні на свято до нас завітали ці чарівні жінки.
Я знаю, що всі бабусі люблять співати. Давайте попросимо заспівати пісню.

2-й учень.
Бабуся! Чи є в світі краща людина? Ні! Скільки вона пережила, але яка ніжна, щира. Скільки вона не доспала ночей, голублячи онучат. А які щирі очі в бабусь!
У них не побачиш ні лукавства, ні хитрощів. Це погляд добра і любові. У кожної бабусі своє життя, своя доля. Заради онуків бабуся віддасть усе.
Кажуть, що бабусі люблять онуків більше, ніж власних дітей.
- Ти тільки вслухайся! Бабуся, бабунечка, бабусенька.
Яке ніжне, красиве, лагідне, пестливе слово. А чому?
- А тому, що бабуся - це мамина або татова мама, отже, вона прожила на світі удвічі більше твоїх мами чи тата, бо вона їхня мама.
- Бачила у житгі удвічі більше твоїх мами чи тата, бо вона - їхня мама.
- І ти, мабуть, удвічі дорожчий для неї, бо ти - дитина її дитини.
- Ти її онучатко, дівчатко чи хлоп'ятко. Ти її пташенятко.

Щасливий той,
В кого бабуся люба є,
Той біди вже не знає,
Бо бабусенька скрізь дбає.

3-й учень.
Ой бабусенько рідненька,
Чарівниченько любенька,
Твої руки золоті
В невсипущому труді.
Твою працю я шаную,
Твоє серце добре чую,
І тебе я поважаю,
Хай і сонечко вітає.

***

Цілую бабусині втомлені руки,
Що знали в житті і любов, і розлуки,
Що вміють такий смачний хліб випікати,
І людям добро завжди дарувати.

Учитель.
Я пригадую той час, коли стали дати школярами. Поруч з ними, крім батьків, бабусь, сестричок і братиків, були й дідусі.
Є у нас дідусі, котрі завжди приходять на наші родинні свята, цікавляться життям класу, допомагають у навчанні і вихованні. Ці дідусі мають золоті руки, приємні, доброзичливі обличчя. Сьогодні ми з величезною радістю нагороджуємо їх медаллю "Почесний дідусь класу".

4-й учень.
Мій рідний, рідненький, ріднесенький,
З тобою радію, сміюсь,
Мій сивий, сивенький, сивесенький,
Найкращий у світі дідусь.
Дідусю, дідусю, тобою горджуся,
За тебе я Бога молю.
Дідусю, дідусю, тобі признаюся,
Як сонце тебе я люблю.

5-й учень.
Дідуся свого вітаю,
З ним щиренько розмовляю,
І таке тобі скажу,
Що з тобою я дружу.
Ти хороший, ти ласкавий, :
Ти приємний, гарний, славний.
Будь здоровий, не хворій,
Дідусеньку рідний мій.

(Звучить пісня "Мій дідусь").

Учитель.
Як не можна уявити Україну без верби і калини, без танцю і пісні, так не можна уявити й без вишивок. Не було жодної хати в Україні, котру б не прикрашали рушниками.
Хліб і рушник - одвічні людські символи. Хліб і сіль на вишитому рушнику були високою ознакою гостинності українського народу. Кожному, хто приходить з чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню.
Від сивої давнини і до наших днів, у радості і в горі рушник і пісня супроводжували людину все життя.

6-й учень.
Вишитий рушник чи сорочку давали близьким людям у далеку дорогу. Люди вірили, що вишита сорочка чи рушник оберігатиме їх від хвороби, звіра, кулі. Рушник символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до дітей.

7-й учень.
Висить рушник на стіні.
В нашій тихій, привітній оселі,
Тільки квіти на ньому чомусь
Вже поблікли й не дуже веселі.
Вишивала його ще моя прабабуся,
І висить цей рушник,
Згадка жива про маму моєї бабусі.

8-й учень.
Дивлюся мовчки на рушник,
Що мати вишивала,
І чую: гуси зняли крик,
Зозуля закувала.
Знов чорнобривці зацвіли,
Запахла рута-м'ята,
Десь тихо бджоли загули,
Всміхнулась люба мати.
І біль у серці раптом зник,
Так любо, любо стало,
Цілую мовчки той рушник,
Що мати вишивала.

(Танець з рушниками виконують дівчата).

1-й учень.
Скажіть, чим славиться народ України, яке його основне багатство та скарб? Є така легенда. Наділяв Господь дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок, діти Росії - владність, італійці одержали хист до музики.
А що ж дісталося Україні? Неоціненний дар України, який уславив її на цілий світ, - пісня.

2-й учень.
Українська народна пісня. Вона, як сльоза, очищає душу. Пісня, як свята молитва, сповіщає, прощає. Народна пісня цілюща, як материнське молоко. Бо живе в ній наш родовід, в ній живе наша прекрасна Україна. Кажуть, допоки живе мова, то живе народ, а якщо лине пісня народу, то вже історія, культура.

3-й учень.
Калина, верба, тополя, мальви, чорнобривці. Одвічні символи українського народу. Не було села, а в ньому хати, де б не палахкотіли під вікнами мальви й чорнобривці - ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували - там земля мила, де мати народила.

(Пісня "Чорнобривці". Конкурс "Угадай мелодію". Пісня "Варенички").

4-й учень.
Милі гості, просим сісти,
Вареники будем їсти.
В кожній хаті на Вкраїні
Вареники варять нині.

5-й учень.
Вас чекають у макітрі
Варенички дуже ситні,
Білолиці, круглолиці,
З п'ятихатської пшениці.

(Пригощають присутніх варениками).

Учитель. Я хочу звернутися до всіх дорослих у цьому залі. Швидко промайнуло наше дитинство, побігло кудись і не вернеться. Так само швидко промине воно і у наших діток.

Дні дитинства, наче плин води,
Проліта дитинство, та у спадок
Зостається пісня, повна згадок,
Пам'ять зостається назавжди.

Ми були б раді, якби наші діти від сьогоднішнього свята залишили у своєму серці хоча б одну краплину любові до Батьківщини, до рідної мови, до своєї родини, бо тут наше коріння, без якого не можна в світі жити.

Ми дуже вдячні всім, хто брав участь у нашому родинному святі, всім, хто завітав до нас. Сподіваємось, що цікава розмова, її теплота і щирість зостануться з вами назавжди.

Л.В. Бородай,
старший вчитель
м. П'ятихатки,
Дніпропетровська обл.