Жи-ли со-бі дід та ба-ба, та бу-ла в них ку-роч-ка ря-ба. Зне-сла ку-роч-ка я-єч-ко.
Дід бив — не роз-бив, ба-ба би-ла — би-ла — не роз-би-ла.
Миш-ка біг-ла, хвос-ти-ком за-че-пи-ла, я-єч-ко по-ко-ти-ло-ся та й роз-би-ло-ся.
Дід пла-че, ба-ба пла-че, а ку-роч-ка куд-ку-да-че:
— Не плач, ді-ду, не плач, ба-бо, зне-су вам яй-це не прос-те, а зо-ло-те.