Вас дратують нахабні хамовиті діти? Мене вони доводять до сказу. У підлітковому віці все тільки погіршиться.

У зрілому – набуде масштабів катастрофи, а в старшому – посилиться старечими маразмами. Хамство – невикорінима риса. Раз посієш, жати будеш до кінця днів своїх…

У маршрутку забігла захекана жіночка, волочачи за собою розпашілого від бігу повнуватого хлопчика 8-10 років. У салоні всі місця була зайняті. Хлопчина швидко зорієнтувався «на місцевості»: «Бабо, я сісти хочу! Чуєш, сісти хочу!». Внучок тряс бабцю за рукав, демонструючи неабиякий азарт у боротьбі за вільне сидіння. Дамочка підійшла до найближчого крісла. «Встань, ти молодша!» – наказала студентці, що тримала в руках стос конспектів. Боязко озирнувшись, дівчина поступилася місцем жінці: «Сідайте, будь ласка». Важко зітхнувши, «змучений життям» хлопчина плюхнувся на сидіння.

«Бабо, я біля вікна хочу сидіти!» – перегодований «малюк» заходився розмахувати руками. Молода жінка, яка сиділа поруч, підвелася з місця. Вередун ковзнув на сусіднє сидіння, а бабуля примостилася поруч. Обоє втупилися у вікно, ігноруючи здивовані погляди. На якусь мить у маршрутці запанувала тиша. Перервав мовчанку рев двигуна – на хамовитих пасажирів більше ніхто не звертав уваги. Я ж не могла заспокоїтись. Нізащо в світі не поступилася б їм місцем. Навіть якби мене винесли з маршрутки разом з кріслом! У той момент ввічливі дівчата здавалися мені німими дурними «тихонями», не здатними постояти за себе. Поступитися місцем тітоньці, що не так давно відсвяткувала півстолітній ювілей, ще куди не йшло. Але годити малолітньому «паничу», що зліз з горшка п’ять років тому?! Жіночки, побійтесь Бога!

Дитину виховати – не в кіно сходити. Виховує – не школа і не вулиця, а батьки. Часто вони взагалі не мають часу на своїх чад – і тоді за виховання беруться «турботливі» бабусі. Якби я була психологом, узяла б на себе сміливість стверджувати, що той хлопчик – єдина дитина у неповній сім’ї. Татко накивав п’ятами, і хлопчина автоматично став «пупом землі». Його досі годують з ложечки, зав’язують шнурівки і підтирають шмарклі. Мама з бабусею вороже ставитимуться до його пасій, і тому «центр Всесвіту» залишиться впертим холостяком, який усе життя порівнюватиме представниць прекрасної статі з «дамами його серця». Або, що гірше, таки одружиться, приведе невістку у «жіноче царство» (жити окремо нізащо не погодиться) і перетворить життя бідолахи на жалюгідне існування – з безкінечними війнами і примітивними інтригами. Звісно, це – лише припущення…

«Мамо! Я хочу помаду!» – п’ятирічна дівчинка намагається привернути до себе увагу: підстрибує, крутиться, висне на маминій руці, переминається з ноги на ногу і скиглить, скиглить, скиглить… У приміщенні – два відділи: в одному продають ліки, в іншому – косметику. До полиць, заповнених блідими упаковками, дівчинка не проявляє жодного інтересу. Зате вітрина з помадами, лаками і тінями для неї – як оаза в пустелі. «Купи, купи, купи!» – продовжує атаку. Довбе як дятел. Я готова купити їй будь-що, тільки би вона замовкла. Матуся, здається, тієї ж думки. «Яку?». Малявка відразу бере «бика за роги»: «Оту!». Жінка, вийшовши з черги, просить продавця відпустити гігієнічну помаду. «Таку не хочу! Хочу ту!» – вказує пальчиком на бажаний об’єкт. Яскраво-червона, в стильному блискучому тюбику. Коштує 67 гривень. Мамочка, зітхаючи, витягує полярес…

Скажіть, якого милого зріла розумна жінка купує п’ятирічній дитині помаду, яку ніколи не купить собі, коханій, бо дорого?! Може, це якась нова методика виховання, про яку я не знаю?! Завтра дівчинка попросить купити їй тональний крем за 300 гривень, післязавтра – каблучку за 1500, а потім – «пристойне» авто за 30 тисяч доларів. Мама, звісно, не ощадкаса. Рано чи пізно гроші закінчаться, і тоді донька цілком резонно запитає: «Матусю, люба, а чому ти не купила мені тієї симпатичної квартири в новобудові?». Почувши коротке: «Забракло грошей», повідомить їй «урочисто»: «Я тебе ненавиджу!». Жіночка плакатиме всю ніч, але сльозами горю не зарадиш. Стосунки буде зіпсовано. Назавжди.

Якщо дівчинці пощастить і вона виявиться щасливою власницею довгих ніжок, вродливого обличчя і пружного бюсту, неодмінно знайде собі хорошого спонсора, який покриватиме витрати на захцянки вередливої пасії. Біда тільки в тому, що рано чи пізно термін «експлуатації» кралі завершиться. Без дітей, без чоловіка, без друзів, самотня і сповнена жовчі – такій не позаздриш. Звичайно, куплена помада тут зовсім ні до чого. Дрібниця, деталь, епізод, не варті уваги...

Наталя ДРУЖБЛЯК