Леся Храплива-Щур

ПРОТИ ЗЕЛЕНОГО ЗМІЯ!

„Боже, Ти зняв з нас кайдани” співаємо вже п'ятнадцятий рік у наших церквах. Співаємо радісно, у подяку Богові, що нарешті, після століть, діждалися ми Його ласки: Незалежної Держави. А це значить, що маємо врешті змогу влаштовувати наше народне життя нам самим на користь, згідно з власною волею.

Так, це безсумнівна дійсність, але кожному із нас ясно, що самостійність вже здобута – та це ще не повне її здійснення. Сьогодні це тільки відкрита можливість сповнення всіх наших вимріяних століттями вимог вільного життя й розвитку народу. Можливість, яку можна використати , або ж – необачно прогайнувати. Кожний із нас це бачить, в першу чергу зазнаючи невзгодин власного життя.

Не перечислити нам усіх недоліків нашого державного й народного життя, тож тут спинимося лиш на одному. Його нерадо згадують, або взагалі й не признають недоліком, і то на кожному рівні, від особистого до все державного, бо й Держава не робить ніяких кроків, щоб зарадити цьому лихові... Поетично – лихо це називають „зеленим змієм”... Ідеться про налогове вживання алькогольних напитків, яке запанувало і панує свавільно, як лиха традиція підневільних століть, може й зумисне плекана нишком окупаційними режимами.

Медицина стверджує на основі дослідів, що людському організмові алькоголь, як пожива – зовсім зайвий. Навпаки – хоч у малих кількостях він пожвавлює деякі життєві процеси, але головні –сповільнює. У більших кількостях, та ще вживаний систематично, він спричинює численні недуги різних життєво-важливих органів. До того ж загально відомі й численні нещасливі випадки через запоморочення алькоголем. А в першу чергу алькоголь творить часто наліг, тобто обезволює постепенно людину, робить її безборонною проти шкідливих нахилів-забаганок. Тобто позбавляє її власної продуманої волі та змоги діяти розумово. Та ще й передається невинним нащадкам, у формі недомагань: фізичних, умових, нестійкості характерів.

Надмірне вживання алькоголю впливає шкідливо не лиш на одиниці, але поширене теж і на суспільство, народ, стає воно державним лихом. Скільки ж батьків чи матерей покинуло у наші часи свої чесні батьківські обов'язки, залишаючи, задля „чарки" родини із дрібними дітьми без засобів до життя! А стійка родина – це ж підстава громадського життя й порядку. А скільки ж первісно чесних і успішних громадських та державних працівників – просто змарнували свої людські якості „спившися” до втрати всякої можливости працювати відповідально, чи навіть аж на смерть. А яка ж необхідна кожна творча й чесна одиниця саме на сьогоднішному ступені нашого державного розвитку!

Відомо, скільки родин стає сьогодні, на основі судових рішень, „нездібними опікуватися своїми дітьми”, здебільшого через, надмірне вживання алькоголю! Це і все, що робить сьогодні для цієї справи держава. А хто має опікуватися тими дітьми, залишеними без, родинного тепла, такого конечного для нормального їх росту, а тим більше – без такого важливого й могутнього у вихованні – доброго прикладу батьків!? І що виросте з таких сиріт, покинених живими батьками, як не нове пропаще покоління!?

Лихо в тому, що й традиції нашого народу в тому не зовсім чисті, і хто хоче лукавити – може покликатися на них. Яка ж у нашому фолкльорі гурма піяцьких пісень та приказок: „Пити чи не пити –все умреш” ( Звичайно що так, але коли й як!?) Або ж просто обурення: „Як, то ви не хочете випити за м о є здоров'я!? ” Так неначе б хтось поздоровішав через те, що я себе отруюю... Аж до вповні безглуздих і безбожних: „Та випиймо ж і по третій – у Тройці Бог перебуває... ” Тай взагалі – як часто підмінюють сьогодні „українську гостинність" на кожному суспільному й культурному рівні – на заохоту, а то й просто присилування до піянства!

Правда, не було в нашій бувальщині й без осторог проти цього „зеленого змія”! Поет Євген Маланюк оплакував заник войовничого духа нашого народу через те, що „Тонув конунгів (лицарів-варягів) дух у солодкім меду (звичайно – відповідно залькоголеному!) ”. А Тарас Шевченко – голос особливо авторитетний для нас, прозвав великого Богдана Хмельницького „п'яним” за трагічну для нас на століття Переяславську Угоду з москалями. І вся наша народня література дев'ятнадцятого й початку минулого століття – багата розповідями про те, як нечесні коршмарі, заманюючи навіть найповажніших наших селян до постійного відвідування коршм, руйнували їх маєтки, родини й життя, „пускаючи їх вкінці з торбами".

Та не бракне в нашій історії і будуючих прикладів завзятої боротьби з алькоголізмом. Перід вели тут Церкви, із „братствами тверезости”. Цю чесноту тверезости пропагували, у трохи вільніших обставинах підавстрійсьої займанщини, і всі наші національні установи , як „Просвіта”, „Рідна Школа”, „Відродження" (якого виключною метою була боротьба проти алькоголю та нікотини), „Сільський Господар”, „Луг”, „Пласт”, „Січі”, інші молодечі та спортові товариства.

Незрівняна є картина у „Панських жартах” Івана Франка, де священик-народолюбець старався привести своїх парохіян до „присяги від горілки” в церкві на Новий Рік. І з яким зрозумінням сприймали цю справу „статечні ґазди”! Очевидно – „власть та коршму імущі” – до цього не допустили...

Не можна не згадати особливо дуже успішних антиалькогольних дій українського націоналістичного руху у міжвоєнні часи. Було дві причини до цього: турбота про фізичне й духовне здоров'я нації та те, що алькоголь – був монополем тодішньої польської держави і доходи з нього ішли на скріплення влади ворога. І ця акція знаходила живий відгомін по містах та селах!

Отже є в нас традиції одні і другі – руйнуючі й будуючі. Але за очищення народу від цього пороку чомусь сьогодні ніхто не береться... А повинна це бути справа „на життя і смерть" і наших Церков і громадських організацій. Саме так! Коли поглянемо на „Захід" (наслідуючи його добрі, не найлихіші прикмети!) то там ця проблема теж існує. Тільки ж у нас, у такі вразливі перші роки розбудови Держави – такі масові нахили куди більш небезпечні. В ось в Америці й Канаді діє „Анонімне товариство Алькоголіків”, яке без розголосу успішно виліковує людей, навіданих цим нещасливим налогом і повертає їх у нормальне суспільство. Є там і об'єднання „Матері проти п'яного водійства”, безсумнівно корисне з уваги на трагічно великі жертви п'яних водіїв авт, головно молодих. Обидві організації „недержавні”, основані тільки на добрій волі й жертвенності свідомого громадянства!

А в нас... Так, це повинна б бути справа Церков, громадських установ, лікарських об'єднань, незважаючи на те, що справа важка і не дуже то „популярна”. Але може саме з уваги на її корисність для добра народу і його державнотворчих сил, вона одначе – необхідна. А втім – може це справа й не безнадійна? Ось минулорічний заповітній Майдан був спонтанно, без примусу, „чистий, без спиртного” і... це саме підвищило, а не знизило його, сьогодні можна вже сказати – історичну вагу!

Це неменше і справа шкіл, вчителів, провідників молодечих організаій та, звичайно, батьків. Про такі речі слід говорити від малку. Навчиться отой кожний „Івась”, що пити шкідливо тай... непочесно, (навіть наперекір загальним стереотипам!), то й виросте здорове, тверезе покоління на користь самій молоді, її батькам і Державі. Отже необхідно про це повчати вже навіть дітей, говорити з батьками, у батьківських комітетах, та чи не на кожному громадському зібранні. Обговорювати широко й наполегливо у пресі та інших засобах зв'язку. Бо кожний у громаді має на це право і власне – обов'язок! Кожний свідомий громадянин Держави – відповідальний за майбутнє молоді, а з тим і народу.

Ждемо отже дискусії на цю наболілу тему, ждемо живих відгуків від громадських та освітніх працівників, від учителів, батьків, зокрема від самої молоді. Хочемо почути від них усіх приклади цікавих ініціятив та успішних заходів у цьому напрямі! Щасти ж Боже!

Із журналу „Рідношкільник”, Шкільної Комісії Конгресу Українців Канади, Відділу у провінції Онтаріо.