Леся Храплива-Щур

КОЗАК НЕВМИРАКА
Оповідання для дітей

1. Хто та як майстрував

АКАЦІЇ вже кінчалися і Зеня з Нестором повернулися з новацького табору. Навіть кожного вечора ставали рядком перед іконою та співали „Боже, що дав нам в цю днину..." Бо так завжди робили в таборі. Та сумно їм було, бо в таборі були їх добрі сестрички та братчики, було так багато новацтва, а тут — нікого! Мама й тато на роботі, старша сестричка Мирося вчилася на літніх Курсах Українознавства, а бабуся поралася при кухні і не було в неї часу на розривки. Всі знайомі діти жили далеко, а з чужими, на вулиці хіба цікаво?!
Як на лихо, навіть школа починалася аж через два тижні, отож Нестор та Зеня віднехотя уставляли свої дерев'яні домики в містечка та нудили світом. Всі свої книжечки знали вже майже напам'ять, а на велику Миросину шафу з книжками „для дорослих" можна було лиш тишком-нишком споглядати.
Аж ось третього дня тієї нудьги таки закралися вони до Миросиної шафи. Зеня вже відсунула шибку та сягнула по книжку в золоченій оправі, коли Нестор нараз щось задумав та кинувся в кухню до бабусі:
— Прошу бабусі, чи можна нам вкрасти одну, однісіньку тільки книжку з Миросиної шафи? Бо ми вже всі свої поперечитували...
Бабуся саме мішала запражку на сковороді і тільки поглянула грізно з-понад окулярів:
— І де це тебе навчили такого: „красти"?
Я дозволяю вам позичити собі одну книжку. Тільки добре вважайте, щоб не знищити,
а то!.. — бабуся погрозила ложкою та метнулася до запражки, що вже починала шкварчати.
Тепер вже Нестор з Зенею спокійно вилізли на крісло та разом вийняли обережно книжку. Зараз і взялися її читати, поклавшись на килимі на животиках. Як видно було вже з першої сторінки, книжку написав Богдан Лепкий. Це подобалося Несторові, бо в таборі в слотливий день позичив був йому братчик книжечку „Казка про Ксеню та дванадцять місяців", що її теж написав Богдан Лепкий. Книжка називалася „Мотря", так як Зенина сестричка в цьогорічньому таборі. А ще до того книжка була про гетьмана Івана Мазепу, що то його погруддя, враз з головним отаманом Симоном Петлюрою стояло на піяніні. І Зеня стирала з них дуже старанно порох кожної суботи.
Так отже добру книжку вибрали!
Але прочитали сторінку-другу, і личка їх стали кривитися. Не так легко було читати книжку „для старших", а до того хоч би один образочок в ній! Тож поволі-поволі стали лиш перегортати сторінки. Аж нараз Зеня скрикнула та висмикнула книжку Несторові з-перед очей. Стала пильно читати: там розказувалося, як приїхали київські бурсаки з вертепом у гетьманський двір у Бахмачі, як поставили в кімнаті вертеп, ніби малу хату. А в ньому, мов живі ворушилися ляльки. Поміж діями вийшов один бурсак перед вертеп із коробкою, повною ляльок. Казав кожній ляльці за чергою кланятися ясновельможному, а за те гетьман доручив видати оксамитів та золототканих шовків на одяги лялькам ...
Так зачиталися, що бабуся не могла докликатися їх на обід. Після обіду вже не читали, тільки стали про щось завзято перешіптуватися. Потім Зеня пішла навшпиньках у бабусину кімнату. Збудила бабусю із пополудневої дрімки та просила допомогти їм, бо справа дуже важлива. А тоді прибіг теж Нестор, і вже разом розказали, розмахуючи руками та перебиваючи одне одного, що хочуть збудувати собі вертеп. І тільки бабуся може їм у цьому помогти!
Почалася праця. Раз тільки перешкодила Катруся, Зенина товаришка з роя в таборі. Вона потелефонувала, бо хотіла знати, чи Зеня теж так нудьгує. Зеня саме держала в руках напівготового козака з вертепу, то з ним і побігла до телефону.
— Чи я нудьгую?! Ой, Катрусенько, якби ти знала, скільки в мене праці! Що? — Ага, не скажу! Попроси маму, щоб тебе завтра привезла до мене, то побачиш! Сказати?! Ні, будь цікава до завтра! Готуйсь! — повісила зі сміхом слухальце та побігла до своєї роботи, співаючи:

— Ой поїхав на чужину
Козак молоденький,
Горіхове сіделечко
І кінь вороненький ...

Так запрацювалися, що й нецікаво було їм, коли Мирося прийшла з Курсів. І вечері навіть торкати не хотіли, аж мусіла мама грозити, що коли не їстимуть, викине це все дрантя на смітник. Це помогло. Зеня навіть набрала вдруге каші, що її дуже не любила, щоб лиш мама дала стару шкіряну рукавичку на сап'янці козакові...