Леся Храплива-Щур

КОЗАК НЕВМИРАКА
Оповідання для дітей

13. Чому телефон більше не дзвонив

НЕ було ради: звелася мати з постелі, казала Валі подати надламані ножиці та нитки і вшила звинену записку козакові в груди. Козак же весь час ні оком не моргнув, тільки все сміявся та розказував Валі, як живуть на волі Нестор із Зенею, яких друзів-новаків мають та чим бавляться. Валя і плакати забула, а оченята її так і світилися, бо про таке щастя вона зроду не чула.
Як лиш мати закінчила шити, козак схопився на ноги, а Валя подала йому материн наперсток, повний молока.
— Пий на здоров'я, чим хата багата! — припрошувала.
— Пий, кришечко, — приговорювала й собі мати, — це я за сьогодні за цілий день заробила, лиш збанок молока. Пий, бо далека жде тебе дорога та багато сил треба буде тобі.
— Як, то він не буде бавитись зо мною? — зрозуміла нараз Валя і аж злякалася.
— Не час, дитино, бавитися, коли таке велике діло робиться! — похитала головою мати.
— Але поки дядько Тарас прийде, я таки ще пограюся? — допитувала Валя.
— Щоб лиш щасливо дістався! Бо чогось дуже боюся я за нього. Большевики весь час лісом вештаються, а ще після того, як тебе зустрів один, то вже певно нашої хати не минуть.
— Ой, я боюся! — притулилася Валя до матері.
— Бог один може помогти! — відповіла мати. — Досі нам помагав вести наше діло, то
й тепер нас не покине! Помолімся ж Йому, бо проти Нього вся сила ворожа нічого не вдіє.
Стали обидві навколішки, а з ними клякнув і козак. Скинув шапку, витягнув шаблю до половини з піхви, на знак, що готов в кожну хвилину боронити християнську віру, та почали разом молитися.
Та тількищо почали, як надворі почулися важкі кроки.
— Дядько Тарас ? ... — шепнула Валя.
Та в ту ж мить хтось застукав у двері так сильно, що аж спорохнявілі дошки не видержали й розсипалися. А в хату ввірвалися озброєні большевики.
— Моліться, моліться! — закричали люто.
— Та не поможе вам ваша молитва!
І кинулися обшукувати та розкидати все вбоге майно, що було в хатині. Розсипали мішечок муки, перевернули збанок з молоком, навіть у стіни та в земляну долівку пхали багнети. Мати стояла мовчки, опустивши руки, а Валя тільки тихенько схлипувала та пригортала козака до себе.
Большевики зібрали в оберемок всі статки та хотіли вже відходити, коли один завважив козака. Рвучким рухом вихопив його Валі з рук та запхав в саму середину лахміття, звиненого в клунок. Не вспів козак ні слова промовити, тільки ще побачив, як Валя гірко плакала, розтираючи сльози по лиці брудними кулачками.
Оберемок кудись несли, потім кинули в авто. Довго торохкотіли колеса, аж хтось кинув клунком з цілої сили об землю. Важкі кроки протупотіли і затихли. Стало зовсім тихо, аж нараз різко задзвонив дзвінок, десь ніби над самою головою козака. Козак випорпався з-поміж латаної одежі та розглянувся. Побачив, що клунок лежав на долівці якоїсь канцелярії. Кругом стояли вигідні крісла та писарські столики, а те, що дзвонило, то був телефон на одному з них. Козак виліз по ніжці стола та підняв слухальце.
— Галло, чи там головна управа лагерів ? — спитав грубий та схвильований голос.
— Так! — відповів козак найгрубшим голосом, який міг видобути з себе.
— Тут лагер Воркута. Рятуйте нас! — благали в телефоні. — В нас в'язні збунтувалися.
Звідкілясь мають навіть зброю! Ми окружені в нашій кватирі! Зараз присилайте військову допомогу з танками!
Козак усміхнувся та преспокійно відвісив слухальце. Вийняв із піхви шаблю та одним помахом перетяв дріт, що сполучував телефон з електричними проводами. А сам заховався в папери, що лежали на столі.
І щолиш тоді вбіг у кімнату заспаний та розхрістаний большевик. Схопив слухальце та закляв люто:
— Оце хтось жартує! Будить поночі зі сну, а потім не відзивається!
Наговорив ще й гіршого багато, а козак аж язик собі кусав, щоб не розсміятися вголос. Большевик же вийшов, виключивши світло та люто тріснувши дверми.