Леся Храплива-Щур

КОЗАК НЕВМИРАКА
Оповідання для дітей

14. Чому хтось інший не світив світла

КОЗАК поклався спати, накрившись карткою м'якої бібули, коли це нараз щось заворушилося біля дверей. Хтось просмикнувся тихенько крізь них та, не світячи світла, попростував до столика, що на ньому лежав козак. У темряві примірював ключі ,аж поки найшов потрібний та став поспішно виймати з відчиненої шухляди якісь грамоти.
Козак поглянув, поміркував та бух! — скочив просто на аркуш паперу, що його саме держав в руках незнайомий. .
Та той не здивувався і не здригнувся. Тільки цупко схопив козака рукою, що йому аж дух заперло ...
— Пусти! — прошепотів козак. — А то виломлю очеретину та поб'ю тебе!
— Ого, вже й бити збираєшся! — ніби на сміхався незнайомий, але таки справді пустив козака. — А що ж ти знаєш про очерет?
— Знаю, що ось недавно був тут большевик. Стільців трохи не поперевертав, накричав, налаявся, погасив світло та побіг кудись. А ти ось і без світла знаєш дорогу до большевицьких грамот. То вже видно, що ти тієї мудрости поміж очеретами навчився, що не большевик ти!
— А звідкіля ти тут взявся? — спитав незнайомий.
— В очереті гостював, а там большевики все гніздо трусили і мене з собою захопили!
— Трусили? — ніби то байдуже спитав не знайомий, але голос його таки задрижав.
— Та ти не журися: вістки для дядька Тараса таки не найшли!
— А де ж вона!?
— Дядькові Тарасові скажу, не тобі!
— Та це ж я і дядько Тарас! — нетерпеливився незнайомий. — Це я мав сьогодні відібрати вістку та відвезти в Україну. А там же й літак вже жде готовий.
— Ба, мав відібрати, то чого не відібрав?
— Легко тобі говорити: щось пронюхали большевики, що я в них працюю, але нашим, українцям, весь час допомагаю, то сьогодні й ока з мене не спускали. Аж ніччю вдалось вирватися. Оце беру списки, котрі українці тут по їх лагерях караються, та можна б в путь вирушати...
— Чого ж то можна б? Таки справді можна, бо вістка в мене у грудях зашита! — аж взявся запідбоки з вдоволення козак. — Це, бачиш, мати Горленчиха із донечкою гаряче молилися, щоб Бог допоміг вістку щасливо передати. То так і сталося, що большевики самі тобі вістку, в мені зашиту, привезли, щоб ти дорогою не томився! — і козак щиро розсміявся, хоч і неголосно, щоб хто не почув.
Вже більше нічого не говорили, тільки дядько Тарас заховав добре грамоти й козака і пішов швидко та тихцем, як і прийшов.