Леся Храплива-Щур

КОЗАК НЕВМИРАКА
Оповідання для дітей

17. І що значила ця вістка

У підземній криївці міцно спали повстанці після важкої ночі на стежі. Спав з ними і їх командир. Всі одягнені та при зброї, щоб завжди бути готовими до бою з большевиками. Тільки стійкові над криївкою не спали.
Глибоко спав командир, аж поки почув, як стали дві маленькі ніжки на його грудях і тоненький, але рішучий голосок промовив:
— Друже командире, козак Невмирака голоситься на наказ із вісткою з Сибіру!
Вже стояв на ногах командир, вже посхоплювалися повстанці, вже повискакували з землянки. Вже покликав командир до себе своїх старшин.
Ніхто не питав козака, чому саме він привіз цю вістку, та як він її привіз. Всі лиш похилилися мовчки над великим пнем, що на нього поставили козака, та уважно слухали.
А козак говорив, виструнчившись по-військовому:
— Сьогодні летіли ми із Сибіру з двома вістунами: Тарасом та Семеном...
Правду він каже! — завважив командир.
— Мені передавали через радіо із Сибіру, що це саме вони мають приїхати. Тільки ж не тут мали вони приземлитися!
Наш літак обстріляли і ми мусіли рятуватися легкопадами, але на землі вже ждали
нас большевики. їх схопили та повели кудись, а тільки мені вдалося втекти. — зголошував
далі козак.
Ройовий Голубе, бери зараз своїх хлопців та за всяку ціну відбий вістунів! — наказав командир і один старшина віддав військовий привіт та відійшов.
— Алеж вістка, вістка, де вона? — настоював командир.
— Зголошую — вістка зашита в мене глибоко в серці! — знов випрямився козак та розкрив жупан на грудях.
Хтось подав командирові складаний ножик. Тріснули нитки на швах і вже розвивав командир записку...
— Хлопці, це та вістка, що ми її так довго ждали! Надто вже сторожили нас большевики на рідній землі, то довелося в'язням у Сибірі починати велике діло. Ми тут, вони там його підготовляли. „ОЧЕРЕТ ЗАШУМІВ" — це значить, що вони вже розпочали повстання. „А ЗАВТРА ЗАГОРИТЬСЯ" — значить, що час і нам, на рідній землі, його починати. Тепер слід нам робити це все, що ми так довго підготовляли! І ви вже добре знаєте, що кому тепер виконувати?!
— Знаємо! — відгукнули, як один, старшини і закипіла робота. Все заметушилося. Вістуни передягалися то за селян, то за робітників, то навіть за большевиків, а дівчата роздавали їм цілими в'язанками летючки-вістки, що настав час виступати в бій, скидати вороже ярмо. Ці летючки мали вони розкинути того ж дня по цілій країні.
Розбіглися зв'язкові до інших повстанських частин. Одні за одними відкривалися підземні сховища по лісах, ярах та дебрах, а з них виходили повстанці зі зброєю в руках, лава за лавою. Дівчата-санітарки вдягали поспішно наплечники з ліками та перев'язками, позначені червоним хрестом.
Вийшов з колиби і старенький, сивий, як голуб, священик у витертих ризах та благословив хрестом на велике діло.