Роман Завадович

ГЕТЬМАНСЬКА ШАБЛЯ

Дійові особи:

Іван Мазепа, гетьман України
Івась, школяр
Хлопці-полтавці
Мотря, його сестра
Дівчата-полтавки
Андрій, Івасів товариш
Сонна Мрія
Два Привиди

ВIДСЛОНА

(Кімната, ліворуч двері у спальню, праворуч - у коридор. У лівому кутку стіл і три крісла. Під правою стіною шафа. За задню стіну править заслона, що в ході дії розсувається і засувається. Івась та Андрій сидять за столом над розкритими книжками, трохи збоку Мотря щось вишиває).

ІВАСЬ (читає голосно). "І промовив Мазепа до козаків: "Браття, настав наш час! Віддячимо москалям за їх насильство над нами, за нелюдські муки й неправду, що їх заподіяно нам! Прийшов час скинути ненависне ярмо і нашу Україну зробити вільною самостійною державою!"

МОТРЯ. Це про Івана Мазепу - того, що був гетьманом України?

АНДРІЙ. Авжеж! Про славного Івана Мазепу, що разом з королем Швеції Карлом Дванадцятим заходився визволити Україну з московської неволі.

ІВАСЬ. Знаєте, відколи вчуся історії, ні один гетьман не припав мені так до вподоби, як Мазепа. Хіба... хіба ще Богдан Хмельницький, але без Переяславського договору.

АНДРІЙ. І мені також Мазепа - дуже припав до серця. Ану, читаймо далі, як там було!

(Дзиґар на вежі повагом вибиває 10 разів).

АНДРІЙ (глянув на стінний годинник). О, ніколи вже! Час мені додому! (Складає книжки, зшитки і встає).

ІВАСЬ. Справді, вже десята! Жаль, що так швидко минув вечір!

МОТРЯ. Тобі, Івасю, аби книжка, та ще про давні часи, то ти так зачитаєшся, що хоч гарматою в тебе стріляй! Нічого не бачиш і не чуєш.

ІВАСЬ (захоплено). Немає нічого кращого за добру книжку!

АНДРІЙ. І я так кажу! Завтра ввечері я знов прийду до вас, пограємось, почитаємо, а тепер - добраніч!

ІВАСЬ і МОТРЯ. Добраніч, Андрію! Приходь завтра! (Андрій вийшов).

МОТРЯ (відкладає робітку). Піду й я, постелю ліжко собі та й мамі, щоб не трудилися, як вернуться опівночі з роботи. А ти, брате, теж лягай - уранці ж до школи вставати пора! І хай тобі щось гарне присниться! (Встає).

ІВАСЬ. Гарне, кажеш? А що, наприклад?

МОТРЯ. Те, чого найбільше бажаєш. Ну, добраніч! (Пішла у спальню ліворуч).

ІВАСЬ. Добраніч, сестричко! (Приклав долоню до гола, задумався; потім встає з-за столу і виходить на середину сцени). Справді, якого б я собі бажав сну? О, вже знаю! Хай би мені приснився Мазепа! Начитався про Мазепу і так розворушив думки, що ні про що інше думати не можу. Засів мені той гетьман у серці, і так мені його жаль, мов рідного батька. (Підходить до столу і, нахилившись, пврелистковує книжку). Ось і його портрет! (Взяв книжку в руки, придивляється зблизька). Так, славний гетьмане! Вибач мені, що не жив я в ті часи, коли ти заходився визволяти Україну. Мав би ти з мене вірного помічника, а Україна - завзятого оборонця. А Петрові, тому лютому цареві, що розпинав нашу Україну, я б показав, я б його провчив!.. Роздобув би шаблю і самопала, осідлав би коня вороного і перед боєм гукнув би з козаками так, як отут у книжці написано: "Волю здобути або вдома не бути!" (Сідає за столом). От було б славно! Може я був би гетьманським чурою, може козаком з охорони гетьмана. Може він посилав би мене з наказами в бій... А втім, хай би мене зробили навіть кашоваром, аби я тільки міг чимнебудь прислужитися козацькому військові, своїй рідній справі!.. Дуже-дуже шкода, що не жив я в ті часи! (Павза). Тож хай би мені хоч приснився мій Мазепа! Хай би сонна мрія перенесла мене в Київ, або в Батурин, або під Полтаву, хай би хоч одну хвилину міг дивитися гетьманові в очі, читати з його чола мудрі думки... (Перелистковує книжку). Ну, почитаю ще трохи - бодай думкою полину в минуле, хоч сумне, та славне...
(Заглибився в питання, спершись на руку).

(Здалеку відзивається лагідна музика. Світло змінюється на сине. Позаду Івася в крузі білого світла з'являється Сонна Мрія в білій одежі, у прозорім серпанку, стає за плечима і простягає руки над головою хлопця, що трохи похилився, мов до сну. Музика затихає).

СОННА МРІЯ (говорить лагідним, притишеним, але виразним голосом).

Я Сонна Мрія, Сну сестриця,
Мене ти кликав - я прийшла.
Засни! .. Нехай тобі присниться
Прозорий сон, як срібна мла.

Не знає Сон, що неможливе -
Він вміє все, він може все:
Тебе у світ омани й дива
На ніжних крилах занесе.

І ти опинишся в країні,
Де княжить Привид і Мана,
Де воскресають мертві тіні
І оживає давнина.

Засни!.. Нехай тобі здається,
Що там, в минулому твій дім ...
Я Сонна Мрія, Сну сестриця,
Мене ти кликав - ну, ходім!

(Знов відзивається музика. Мрія бере за руку сонного Івася з заплющеними очима, виводить з-за столу на середину сцени і майже нечутно плеще в долоні. З двох протилежних сторін входять Привиди в білому, один приносить козацький жупан, а другий - шапку. Мрія вдягає непорушно-сонного Івася, надіває на нього шапку - і всі троє зникають. Завіса, що закрила задню стіну, розсувається надвоє, відслонюючи полтавський краєвид з полями, рікою та вітряками.
Музику переривають три гучні постріли з гармати, світло знов змінюється з синього на біле).

ІВАСЬ (здригається, торкається пальцями очей і відкриває їх, потім прикладає долоню до гола і розглядається). Де це я? Ах, знаю: он Полтава, там бій кипить, рішальний бій. Гетьман і король міряються силами з царем... Боже, дай їм перемогу! (Гуркіт гармат). Ні, не видержу! Піду й я туди! Тільки ж у мене немає ні шаблі, ні будь-якої зброї... (Задумується). Нічого! Роздобуду від козаків! (Вбігає гурт дівчат; побачивши Івася, зупиняється).

ДІВЧАТА. Івась! Ти тут?

ІВАСЬ. Ви куди? Чого злякані? Що сталося?

1 ДІВЧИНА. На нашому хуторі москалі!..

2 ДІВЧИНА. Обійшли збоку наших!..

3 ДІВЧИНА. А ми вихопились садками-городами, щоб подати вістку гетьманському військові.

1 ДІВЧИНА. Ти знаєш, де наші?

ІВАСЬ. Он там, під Полтавою. Бачите? Горять хати і дим чорною хмарою звивається під небо.

2 ДІВЧИНА. Івасю, заведи нас туди!

ІВАСЬ. Гаразд, я сам хотів туди йти. Не можу тут устояти без діла. Там б'ються мій батько і брат, рідну землю грудьми від ворога захищають, а я... Як думаєте, чи козаки дозволять мені воювати?

3 ДІВЧИНА. Та ж певно - ти вже великий.

ІВАСЬ. Ходіть! Заведу!

(Пускаються йти. Знов гуркіт. На сцену вбігає гурт хлопців).

1 ХЛОПЕЦЬ. Стійте! Хто ви такі?

ІВАСЬ. Молоді мазепинці. Чи нема у вас шаблі?

2 ХЛОПЕЦЬ. Ми самі шабель шукаємо, гетьманові помагати хочемо.

3 ХЛОПЕЦЬ. Треба нам списів і самопалів.

1 ДІВЧИНА. Ви вже вмієте стріляти?

4 ХЛОПЕЦЬ. Авжеж! Батьки навчили. Тільки ж вони самі в бій пішли і зброю взяли з собою.

5 ХЛОПЕЦЬ. А ми чули, що щось недобре твориться під Полтавою.

1 ХЛОПЕЦЬ. Там, кажуть, москалів видимо-невидимо, а наших козаків та шведів не так то й багато...

2 ДІВЧИНА. Тому москалі наших уже й оточувати стали. На наш хутір наскочили.

ІВАСЬ. Ходім гуртом, поможемо козакам. Зброю там дістанемо.

ХЛОПЦІ. Ходім! (Пускаються йти, але назустріч виходить Мазепа).

ВСІ. Хто це?

ІВАСЬ (придивляється уважно, а потім, знявши шапку, вклоняється в пояс). Чолом тобі, ясновельможний гетьмане!

ВСІ (пошепки між собою). Гетьман! Гетьман! (Вклоняються).

МАЗЕПА (схиляє голову). Здорові, хлопці й дівчата! Куди в таку грізну годину мандруєте?

ІВАСЬ. До війська козацького.

МАЗЕПА. Невже?

ХЛОПЦІ. Ворогів бити.

ДІВЧАТА. Рани козацькі білим полотном перев'язувати.

ВСІ. Прийми нас, гетьмане! Хай і ми послужимо Україні!

МАЗЕПА. Спасибі, голуб'ята! Прийде час, що Україна покличе вас на службу. (Опустив на хвилину голову). Та не тепер!.. Тепер вона, мов чайка при битій дорозі, квилить-ридає над гніздом своїм зруйнованим... Ворог знову чорною хмарою налягає на нашу землю, нові кайдани їй готує.

ІВАСЬ. А бій - там, під Полтавою?

МАЗЕПА. Гармати замовкли... Не гримлять рушниці... Бій скінчився!..

ВСІ (з тривогою). І що ?

МАЗЕПА. Козаки і їх союзники шведи боролися, як леви, але перед ворожою навалою не сила було встоятись... На полі бою під Полтавою цар святкує перемогу.

ВСІ (з жахом). Боже!..

МАЗЕПА. У всьому Божа воля! Тяжкі часи чекають Україну, але не пора на розпач і на сльози! Боротися вона не перестане! Ми програли один бій, та не програли боротьби. Боротьба триватиме довго, як довго нарід живий,

ІВАСЬ. Але москалі тебе спіймають, гетьмане!

ХЛОПЦІ. Ми не дамо тебе ворогам:!

ДІВЧАТА. Ми сховаємо тебе!

МАЗЕПА. Ні, не так, мої любі! Я з козацьким військом і з запорожцями подамся за турецьку границю. Там куватимемо нову зброю і чекатимемо пригожої пори, щоб знову з перемогою і волею вернутись у рідний край.

ВСІ. Хай вам Бог допоможе!

ДІВЧАТА. Ми щоранку молитимемось за це.

ХЛОПЦІ. Щодня будемо вас ждати-виглядати.

МАЗЕПА. Моліться і ждіть, а тим часом ростіть у силу і в завзяття. Не зрадьте рідної Матері нашої, козацької Вітчизни!

ІВАСЬ. Ясновельможний гетьмане! Ти наш батько і всій Україні голова. Ми зробимо, як ти кажеш. Ні одного прихильного слова, ні одної усмішки, ні одної послуги не матиме ворог від нас! Серця нашого в неволю не віддамо!

МАЗЕПА (втішеним, кладе йому руку на плече). Бачу: ти, мов жива любов краю нашого рідного. Ти вірність і непохитність роду нашого козацького. Чи вся молодь така, як ти?

ВСІ. Вся, вся, гетьмане!

МАЗЕПА. То маєш, юначе, від мене шаблю гетьманську. Передаю її цвітові України, молоді нашій - на твої руки. Будь ти для неї, як розум і серце! Будь її сторож і провідник! "Візьмітеся всі за руки, не допустіть гіркі муки Матці своїй більш терпіти!" (Відпинає шаблю). Бажайте волі, прямуйте до волі і цінуйте волю понад усе, як цінували її славні предки наші! (Подає шаблю). А як прийде час, "самопали набивайте, гострих шабель добувайте, а за віру хоч умріте і
вольностей бороніте!"

ІВАСЬ (приймаючи шаблю, вклоняється).
Спасибі, ясновельможний! Буде так, як бажаєш. Шабля - це знак боротьби. Великий дар і великий обов'язок для мене, для нас усіх. Хай Бог тебе оберігає, а нам допоможе!

ВСІ (вклоняючись). Спасибі й від нас!

1 ХЛОПЕЦЬ. Ми будемо вірні заповітам батьків, що поклали голови під Полтавою.

1 ДІВЧИНА. Не осоромимо Матері нашої Вітчизни!

МАЗЕПА. Спасибі й вам від мене, соколята! Ви осолодили мені гірку розлуку з рідною землею. Я відходжу, але моє серце залишиться з вами, з усім народом, з нашою Україною. (Пригортає Івася й цілує в коло). Будь же непохитний як справжній лицар-козак! Як Байда, як Сагайдачний! "Нехай вічна буде слава, же през шаблі маєм права!" Прощайте! Будь здорова, молода Україно! На тебе моя надія!

ВСІ. До побачення! До побачення! (Вимахують шапками і руками, прощаючись з гетьманом. Хтось з гурту заспівує "Гей, у лузі червона калина", всі підхоплюють. Під кінець строфи хлопці відходять в одну сторону, а дівчата - в другу).

ІВАСЬ (залишився сам-одинокий з шаблею на долонях. Підносить її і цілує. Світло темніє. Очі в Івася заплющуються. Заслона знову закриває краєвид. Відзивається тиха музика. З присмерку виходить Сонна Мрія і два білі Привиди. Сонна Мрія здіймає з Івася жупан і подає першому Привидові, потім здіймає шапку і подає другому. Привиди відходять).

СОННА МРІЯ (бере Івася за руку і веде його за стіл. Івась сідає і похиляється над книжкою. Шаблю кладе на столі так, що її не видно. Сонна Мрія стає за його плечима і, простягнувши руки над його головою, говорить):

Я Сонна Мрія, Сну сестриця -
Скінчився сон... Я йду... Прощай!..
Та не забудь - запам'ятай,
Що чайка ще над полем в'ється
І дух Мазепи з-під Полтави
До боротьби, до волі й слави
Невпинно кличе Рідний Край!
Про це ти завжди пам'ятай!..

(Повторюючи "пам'ятай!". Сонна Мрія відходить у тінь і зникає. Раптом відзивається електричний дзвінок. Ясне світло).

Журнал "Веселка"