Леся Бризгун-Шанта
Многая літа, Кирпатенька Вивірочка!

Кирпатенька Вивірочка дуже любила свою хатку. І було чого. Бо хатку цю — гніздечко, вигідне та тепленьке, ще торік побудували її батьки, тато та мама Вивірковські.
Під стріхою, в самому кутку великої хати, недалеко парку. Таке чудове місце. Високо-високо і безпечно. А найголовніше, близько до парку, близько до всіх друзів.
Кирпатенька Вивірочка мала багато друзів.
Вони частенько прибігали до неї на розмову та пораду.
Кирпатенька Вивірочка завжди знала як потішити чи порадити. Для кожного мала добре слово.
Вона дуже любила своїх друзів — а друзі любили її.
Одного дня, на саміський перший рік свого народження, Кирпатенька Вивірочка влаштувала велику гостину і запросила лісову оркестру та пташиний хор, щоб грали й співали для гостей. А тоді покликала по одному своїх друзів на пораду й поміч.
Зайчик-Побігайчик також прийшов! Але тільки попрощався з Кирпатенькою Вивірочкою, тільки вийшов за хвіртку, геть чисто забув, чого Кирпатенька Вивірочка хотіла від нього.

Раптом під кущиком троянди почув плач і нарікання.
— Мишка-Гризикнижка!? Напевно вона! — подумав він і підскочив ближче.
— Так! Так, так, вона! Мишка! —
— Чого ж ти плачеш, Мишко-маленька — запитав Зайчик-Побігайчик.
— Плачу, бо загубила сестричку, Мишку-Довгохвосту. Ще рано тут була — і вже нема. Напевно Котик з'їв.
— Гмм! З'їв, або й не з'їв! — сказав Зайчик-Побігайчик.
— Ходім пошукаємо! Двом легше ніж одному!
І от пішли вони вдвох.

Ідуть вони, ідуть, аж Вивірочка-Руденька сидить і хлипає.
— І чого це ти хлипаєш, Вивірочко-Руденька?
— запитав Зайчик-Побігайчик.
— Десь згубила сестричку, Вивірочку-Швидконіжку. Ще рано тут була. Ми їли разом грибки. І вже її нема. Напевно сова в парку зловила.
— Гмм! Зловила або й ні! — сказав Зайчик-Побігайчик.
— Ходім пошукаємо разом. Трьом легше ніж двом. Двом легше ніж одному.
І от пішли вони втрьох.

Ідуть вони, ідуть. Аж ось зустрічають Кицю-Мицю Біленьку. А Киця-Миця гірко сльози проливає.
— І чого ж це ти, Кицю-Мицю Біленька, гірко сльози проливаєш? — запитав Зайчик-Побігайчик.
— Питаєш чого? Ще сьогодні вранці бавилася зі мною моя сестричка Киця-Миця Жовтенька і вже її нема. Напевно авто переїхало.
— Гмм! Переїхало, або й ні! — сказав Зайчик-Побігайчик.
— Ходім пошукаємо! Чотирьом легше ніж трьом. Трьом легше ніж двом. Двом легше ніж одному.
І от пішли вони в чотирьох.

Ідуть вони, ідуть, аж коло самого парку зустрічають Песика-Бурка. В зубах у нього кошик. А в кошику повно всякого добра.
Зайчик-Побігайчик глипнув у кошик і заридав. Всі здивовано глянули на нього.
— Чого ж це ти, Зайчику-Побігайчику, та й розридався? — спитали його всі разом.
— Бо ще сьогодні вранці мій братчик вигрібав моркву зі мною. Я ж побіг до Вивірочки й забув, зовсім забув про братчика. Напевно злі хлопці забрали його. Ой, ой, ой! — заголосив він. — Як я тільки побачив в кошику моркву, зразу пригадав. Та вже мабуть запізно!
— Може запізно, а може й ні! — сказав Песик-Бурко. — Пошукаємо! П'ятьом легше ніж чотирьом. Чотирьом легше ніж трьом. Трьом легше ніж двом. Двом легше ніж одному!
Ходім разом! Може знайдемо!

Але перше вступім до Кирпатенької Вивірочки. У неї сьогодні день народження. А у мене для неї повний кошик подарунків.
Всі швиденько повтирали сльози, а Песик-Бурко продовжував:
— Ось ти, Зайчику-Побігайчику, візьми моркву. Ти Мишко-Гризикнижко, мішочок горішків. Ти, Вивірочко-Руденька, корінчиків з тульпанів. А ти, Кицю-Мицю Біленька, оту чотирилистну конюшинку, щоб Вивірочка здорова та щаслива була. Ходім!

Кирпатенька Вивірочка сиділа на пеньочку коло своєї хатки, підморгувала весело і лускала горішки.
Перша підійшла до неї Киця-Миця Біленька: — Це тобі на щастя, — сказала вона. — Щоб тобі радісно було, щоб ти все доглядала за своїми сестричками й братіками. А не так як я.
— Дорога Кирпатенька Вивірочко, прийми цю моркву і ніколи-ніколи не жалій нічого своїм рідним, найдорожщим, — промовив Зайчик-Побігайчик, — бо я пожалів, і ось десь батчика нема.
(А сльози з очей зайчика: Кап-кап-кап, тай кап!)
— А тут мішочок горішків для тебе, — заявила Мишка-Гризикнижка і втерла фартушком велику сльозу. — Лускай здорова! Та не забувай про рідних, почастуй їх! Не так як я зробила. Ось я сьогодні ранком не погостила моєї сестрички Мишки-Довгохвостої, хоч вона була голодна. Тепер уже її напевно нема.
Тоді до Кирпатенької Вивірочки підскочила Вивірочка-Руденька.
— Дорогій, моїй, дарую корінці тульпанів. Смакуй. І не сварися з іншими вивірками. Ось я посварилася з моєю сестричкою і хто знає де вона тепер.
Останній вийшов Песик-Бурко. Поставив кошик перед Вивірочкою і сказав:
— А тут в кошику ще більше всього... — від мене та від інших твоїх друзів. Їж здорова! А тепер, потіш нас всіх.
Вивірочка всміхнулася і широко відкрила дверцята до просторого городу.
А там... Оркестра заграла марша! А за столом, застеленим вишиваною скатертю, сиділи всі загублені братчики та сестрички і преспокійно бавилися.
— А-а-а-а-ах! — відітхнули з полегшою і радістю всі, побачивши їх.
— Сідайте, хто де хоче! — запросила Кирпатенька-Вивірочка і почала подавати пресмачні страви.
Коли вже гостина закінчилася і Кирпатенька Вивірочка подякувала всім за дарунки, Песик-Бур-ко попросив слово:
— Многая літа! — крикнув він. — Многая літа нашій народжениці! — Вона зібрала всіх загублених братіків та сестричок і запросила на гостину.
— Многая літа всім рідним за те, що вони пішли шукати покривджених братіків та сестричок. Не пожаліли часу і не забули їх!
— Многая літа Песику-Буркові! — обізвалася скромно Кирпатенька Вивірочка.
— І що ж би ми робили без нашого хороброго Песика?! —
— М-но-га-я лі-та, мно-га-я лі-та, мно-га-я лі-та, ліі-та, лі-і-і-і-та, Песикові Буркові, Кирпатенькій Вивірочці та всім нам...!!! — заспівали разом гості.
— Многая літа! Всім хто має уродини, всім уродинам та всім гостинам — запищала Мишка-Гризикнижка і шуснула в нору.
А за нею розійшлися всі гості і на тому гостина скінчилася!

Ілюстрації Христина Мізур

Видавництво "Карпати", Друкарня ОО. Василіян, 1999 рік. Видано в Торонті, Канада