ШЕВЧЕНКОВА ПІСНЯ В ШКОЛІ
Інтегральний урок iз фольклору, iсторiї та теорiї лiтератури

Звучить українська народна пісня “Зоре моя вечірняя”.

Учитель. Золота скарбниця Шевченківської музи надзвичайно багата й різноманітна. “Щедро черпаючи наснагу в народній поезії, великий Кобзар розкривав у своїй творчості ідеї, які хвилювали простий народ. Ось чому зразки стали в народі вивчатися напам’ять, люди підбирали до них розмаїті мелодії. З’явилося багато нових пісень, що носили явний антидержавний характер. Про це свідчить документ предводителя дворянства з Канева до київського губернатора, де мова йшла про пісні на слова Т.Шевченка: “Пока ці твори складали предмет чисто літературний, залишалися у сфері людей освічених, вони, звичайно, не могли мати настільки згубного впливу на читачів, але спущені між простий народ як народні пісні, як перекази, що відображають славу предків, – дуже небезпечні, бо народ, бачачи в них лише відображення помсти-різанини, кровопролиття, підбирається до того, щоб повторити ці діла, що так прославляються”.1
Дуже турбували царський уряд пісні-переробки на слова Т.Шевченка, в яких розвінчувалися реакційні сили минулого і які адресувалися самодержавству. Таким був уривок із поеми “Єретик”:

А на російському престолі
Кабан годований сидить...2

Лякалися сатрапи революційної пісні “Заповіт”:

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте,
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.3

“У поетичних збірниках 60-80-х років ХІХ столдіття вміщено чимало текстів Шевченкових пісень”4, однак мелодії до них майже не збереглися. Чимало композиторів створило музику до “Кобзаря”. Це М.Лисенко, К.Стеценко, Я.Степовий, П.Чайковський, С.Рахманінов та ін. На думку музикознавця О.Правдюка, мелодика на тексти Т.Шевченка ділиться на три основні типи і стилі:

1) Пісні романсового складу, що беруть свій початок у міській побутовій культурі.
2) Пісні з переважанням рис селянських протяжних мелодій.
3) Пісні, в яких обидва ці типи органічно поєднані.5

За життя Т.Шевченка “Кобзар” видавався лише 2 рази. Після смерті поета до 1917 р. він витримав 61 видання загальним тиражем чотириста тисяч примірників. Фольклорист О.Дей стверджує, що великими тиражами друкувалися окремі поеми, а “усна передача зробила пісні на слова Шевченка надзвичайно популярними”.6 “Його поезія, – писав І.Франко про Шевченка, – відзначається найвищою простотою форми і змісту, композиції і вислову, – простотою, безпосередністю і природністю, що їх надибуємо в найкращих народних піснях...Найвищі ідеї, найрадикальніші думки його доби зливаються в Шевченковій поезії нероздільно з народним змістом”.7
1 ведучий. Тексти Шевченкових пісень, як і мелодії, записані з уст народу, іноді модифікувалися. Виняток становлять хіба що такі твори, як “Реве та стогне Дніпр широкий”, “Заповіт”, “Садок вишневий коло хати”, “Тополя” та ін., що можна пояснити великою шаною та любов’ю до Кобзаря, особливостями творчої індивідуальності. Редагування творів Т.Шевченка якщо й відбувалося, то, як правило, в стилі поетики української народної пісні.
У кінці ХІХ ст. активно синтезується демократична українська поезія і народна пісенність літературного походження. Вони розвиваються в дусі шевченківських гуманістичних тенденцій. 1893 р. І.Франко писав: “У Шевченку знайшла українська поезія поки що свій найвищий, найсильніший вираз. Але се не був кінець, а початок, імпульс до її дальшого розвою.”8

2 ведучий. Поетична творчість Т.Шевченка розпочалася ще до викупу поета з неволі. Його перша балада “Причинна” датована 1837 роком. Цей жанр був досить поширений в українській літературі. Балада – це ліро-епічна пісня, близька за своїм характером до легенд про надзвичайні, трагічні події переважно з родинного життя. Вона виконувалась у супроводі – відповідник до змісту танків.

3 ведучий. Великою популярністю користувалися балади В.Жуковського “Людмила”, “Світлана”, в яких автор відходить від реального земного життя і виражає тугу за ідеалом і неспійманим щастям. З українських письменників у 1827 р. П.Гулак-Артемовський видрукував баладу “Рибалка”. 1829 р. Л.Боровиковський – баладу “Маруся” – своєрідний переспів “Світлани” В.Жуковського. У “Віснику Європи” видруковано баладу “Молодиця” невідомого автора, а в “Молве” – “Корній Овара” І.Срезневського. Декілька балад написав А.Метлинський.

4 ведучий. Шевченківська балада “Причинна” була якісно новим, відмінним явищем в українській літературі. Якщо, напр., у Метлинського героєм творів виступає пан-гетьман, а в Жуковського – “купецька донька Наташа”, або Світлана, яка походжає по розкішних палатах, то героїня балади “Причинна” – убога дівчина-селянка, сирота.Поет накреслив конфлікт убогої сироти з соціально “чужими людьми”. Єдина її відрада в тяжкій сирітській долі – її коханий, але й із ним “злі люди її розлучили”. Навіть русалки в Шевченка – не панночки, оспівані в романтитчних баладах, а покритки та діти покриток, тобто ті, що були скривджені “злими людьми”. Шевченко відтворив фантастичний світ русалок, відьом, тощо таким, яким його уявляють народні маси.9

5 ведучий. В основу балади “Причинна” покладена народна легенда про чисте й світле кохання, розлуку і трагічну загибель закоханих. Такий мотив досить типовий для народних пісень.
Звучить пісня “Реве та стогне Дніпр широкий”.

6 ведучий. У Шевченківській баладі змальовується кінцевий момент трагедії. Змучена, вистраждана важкою сирітською долею, дівчина, завдяки ворожці, стала причинною; сонна, як привид, блукає понад Дніпром, вилазить аж на вершину дуба, щоб звідти побачити, чи не їде її коханий. Причинна злазить із дерева, а внизу на неї чекають русалки – душі нехрещених дітей, які повиходили з Дніпра грітись проти місяця. Вони й залоскотали дівчину. Рано-вранці на знеможеному коневі виїжджає козак. Його мучить лихе передчуття. Він помічає щось біле, під’їжджає і впізнає в покійниці свою кохану. У відчаї козак “зареготавсь, розігнався – та в дуб головою”.
Голосно звучить пісня “Реве та стогне Дніпр широкий”.
Вчитель. Ви слухаєте народну пісню на слова Т.Шевченка. Його вірш розвинувся на грунті поетики й ритміки усної народної творчості. П.Куліш твердив, що ямби чужі й несприятливі для поезії “Кобзаря”, що тільки пісенне складочислення визначає її специфіку. Насправді ж у поезії Шевченка поруч із народнопісенними ритмами можна зустріти майстерне володіння “силабо-тонічним віршем”.10

7 ведучий. Вірш “Причинна” розпочинається чотиристопними ямбами з чергуванням жіночих і чоловічих закінчень.
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива.
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав.
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів (13).

Це не 12-рядкова строфа. Тут наявні три катрени з перехресним римуванням АБАБ, з пірихіями, послідовно розміщеними в третій стопі восьмискладових рядків. Шевченко використовує неточну риму, якої раніше не знало українське віршування: широкий – високі, завива – підійма, пору – морі, виглядав – потопав, співали – перекликались, гомонів – скрипів. Застосування неточних рим стало специфічною ознакою творчості Кобзаря, і це не послаблює ритму, а, навпаки, звільняє його від обов’язково сковуючих рамок, відкриває простір для широкого використання лексичного складу національної мови у процесі ритмоутворення.11
Т. Шевченко вміло використовує такі поетичні фігури, як інверсія, градація, перенесення. Досить ліквідувати, напр., інверсію в окремих рядках, і ритмічна побудова зникне: Широкий Дніпр реве та стогне, Сердитий вітер завива, Гне високі верби додолу, Підійма хвилю горами. Завдяки градації та перенесенню змінюється динаміка розповіді. Від різкої трагічної картини бурі на Дніпрі, що служить своєрідним тлом для коханих, поет поступово змінює ритмічний малюнок у дусі народної пісні: дівчина чекає милого з походу, а коханий, можливо, вже мертвий десь на чужині.

Не китайкою покрились
Козацькі очі,
Не вимили біле личко
Сльозоньки дівочі:
Орел вийняв карі очі
На чужому полі,
Біле тіло вовки з”їли, –
Така його доля (13-14).
Тяжка сирітська доля, важке горе розлуки, поневіряння посмутили розум нещасної. Її спогади про коханого зображуються народнопісенними засобами: постійні епітети (біле личко, біле тіло, карі очі), заперечні порівняння (не китайкою покрились, не вмили біле личко...). Коломийковий розмір (4+4+6):
В таку добу // під горою
Біля того гаю,
Що чорніє // над водою,
Щось біле блукає (13).
Коломийковий розмір зумовив появу катрена завдяки перехресному римуванню: горою – водою, гаю – блукає. Розташування наголосів довільне.

8 ведучий. Своєрідним дисонансом став авторський ритмічний відступ, який звучить як звинувачення в дусі риторичних запитань, окликів-звертань і різко відрізняється від коломийкового розміру.
Така її доля...О Боже мій милий!
За що ж ти караєш її молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту! (14).
Цей уривок не випадково покладено на музику, він став народною піснею з характерною системою віршування (6+6+11) та енджамбеманом (перенесенням), що не тільки надають викладу розмовного темпу, уповільнюючи його, але й у певній мірі також підсилюють схвильованість тону. Вільні переходи від одних типів ритмічної побудови до інших характерні для всієї балади “Причинна”.12
Учитель. Підсумок. Ось ми й ознайомились із художньою силою балади, зокрема балади “Причинна”, і переконалися, що до Шевченка українська поезія “не знала такої безпосередності почуттів, щирості, непідробленості, такого яскравого вираження народних уявлень. Новим у жанрі балади були і ліричні відступи, в яких Кобзар виявляє своє ставлення до героїв твору, до зображуваних подій. Поет не тільки співчуває скривдженим, але й заступається за них, викликає глибоке співчуття до них у читачів і слухачів”.13
Звучить народна пісня на слова Т.Шевченка “Заповіт”.

Л і т е р а т у р а:

1. Т.Г.Шевченко в документах і матеріалах. – К., 1950. – С.281.
2. Пісні літературного походження. – К., 1978. – С.21.
3 Шевченко Т. Кобзар. – К., 1981. – С.286. – (Далі посилаємось на це видання, вказуючи в дужках сторінку. – О.С.).
4. Пісні літ. походження. – С.22.
5. Народні пісні на слова Тараса Шевченка. – К., 1961. – С.17.
6. Дей А. Книгопечатание на Украине конца ХІХ – начала ХХ в. //400 лет русского книгопечатания, 1564-1964. Русское книгопечатание до 1917 года. – М., 1964. – С.564.
7. Франко І. Тарас Шевченко і його заповіти. //Твори в 20 томах. – Т.17. – К., 1955. – С.123.
8. Франко І. Русько-українська література. – Чернівці, 1899. – С.16.
9. Стеценко Л. Вивчення творчості Т.Г.Шевченка в школі. – К., 1961. – С.72.
10. Сидоренко Г. Віршування в українській літературі. – К., 1962. – С.63.
11. Там же. – С.64.
12. Там же. – С.65.
13. Стеценко Л. Цит. праця. – С.73.

Ольга СКИБА,
аспірантка,
м. Луганськ.

"НАРОДОЗНАВСТВО" – всеукраїнський фольклорно-етнографічний часопис.